Думка. Консерватори завжди програють

Їх перемагають не сильні білі чоловіки, а ті, кого вони не вважали за людей. Їх перемагають жінкі, чорні, робітники з бідних районів, мігранти та геї.
304 14.03.18 11:21
Дуже неприємно програвати жінкам, але це невідворотньо.
Дуже неприємно програвати жінкам, але це невідворотньо. / Nate Kitch

Вони захищали рабство — і колишні раби отримали свободу. Вони заперечували право жінок обирати — і жінки голосують. Вони боролися за царів й тиранів — і кожного разу терпіли поразку.

На першій фотографії Катрин Швітцер, яка пробігла Бостонський марафон у 1967 році, коли жінкам не давали брати участь в цих змаганнях.

Вона зареєструвалася під коротким ім’ям, тому учасники лише на трасі зрозуміли, що К. В. Швітцер — жінка.

Організатори намагалися її зупинити, але Кеті добігла, і через п’ять років жінки отримали офіційне право змагатися. Вона кілька разів перемагала у марафонах і навіть написала книгу про спорт.

А на другому фото — Дороті Каунтс, яка стала однією з перших афроамериканських студенток. У 1957 році вона пішла до "білої" школи у Північній Кароліні.

Люди жбурляли в неї каміння, плювали в спину, а після того, як її батькам розбили машину та почали погрожувати, вона була змушена залишити навчання. Потім Дороті закінчила університет і працювала з дітьми. Тисячі таких, як вона, отримали право навчатися й робити кар’єру.

А що сталося з людьми, які протистояли Катрін та Дороті? Думаю, все життя більшість із них робили вигляд, що не впізнають цих фотографій.

Всю історію людства суспільство надає права новим категорям громадян. Спершу їх мали тільки королі, потім — багаті землевласники, за ними — заможні жителі міст. Через пару сторіч — всі чоловіки, трохи пізніше — жінки та чорні. Це прогрес, і ніхто не може його зупинити, й тим паче — відібрати вже отримані права.

Коли мені кажуть про Іран, де дівчата ходили в мініспідницях, а зараз носять паранжу, я відповідаю, що через кілька років вони знову куплятимуть спідниці. Тому що тимчасова перемога традиціоналістів не зупинить поступу людства.

Кожній прогресивній ідеї хтось протистоїть. Агресія цих людей направлена не на вас особисто: вони хочуть перебороти суспільний зсув. Це не бойовий клич, це крик відчаю: "Невже ти, суспільство, визнаєш їхні права? Невже вважаєш їх людьми?" Це плач помираючої, знесиленої ідеології, яка відчуває, що відходить в минуле.

Цього року жіночі марші пройшли в найбільшій кількості міст. Навіть в Лисичанську феміністки провели свою ходу.

В Київі зібралося більше 600 людей, які підтримали гендерну рівність, а проти них традиціоналісти виставили шістьох жінок з плакатами про призначення й кухню. Ще двадцять консервативних чоловіків ходили біля маршу й залили балонами аж п’ятьох людей. Жінки говорять про насильство, про згвалтування, про нерівність на роботі, жінки читають лекції й збирають марші — і консерватори не здатні їм це заборонити.

Традиціоналісти обирають насильство, бо в них не лишилось іншого способу завадити прогресу. Та можна вбити Харві Мілка, можна застрелити Мартина Лютера Кінга, можна стратити й посадити всю профспілкову верхівку IWW, можна бити, залякувати й погрожувати... Проте в Америці впроваджено гей-шлюби, чорного обирають президентом, а восьмигодинний робочій день стає нормою для всіх розвинених країн.

Знаєте, в чому полягає найбільша трагедія консерваторів? В тому, що їх перемагають не сильні білі чоловіки, а ті, кого вони не вважали за людей. Їх перемагають жінкі, чорні, робітники з бідних районів, мігранти та геї. Дуже, дуже неприємно програвати дівчатам і геям, але це невідворотньо.

Авторка: Тетяна Павленко

Автор_ка:
Татьяна Павленко

Рекомендуем

follow follow