Стяги на стяги. Чому я піду на Марш Рівності з українським прапором

Патріотизм та синьо-жовтий стяг — це про зміни на краще, про спільну боротьбу за свободу й безпеку життя.
435 14.06.18 14:08
Ілюстрація Діана Ковальова
Ілюстрація Діана Ковальова

17 червня має відбутися марш рівності КиївПрайд, і, окрім температури на вулиці, підвищується активність прихильників традиційних цінностей і настороженість ЛГБТ-friendly людей.

Поки перші сприймають Прайд як Сафарі.

Стяги на стяги. Чому я піду на марш рівності з українським прапором
Скріншот допису такого собі Олексія Олексійовича, учасника АТО, близького до "Традиції і порядку"

Тобі, що вірить у право людини бути самою собою, доводиться звертати увагу на речі, що комусь видаються зовсім неважливими. Перед тим, як поставити лайк чи рамку на підтримку КиївПрайд, подумки перебираєш друзів і подруг, які можуть це побачити. А у швидкий набір мобільного вперше додаєш контакти, про всяк випадок.

У цьому стані настороженості я раптом почала ловити себе на тому, що як потенційну загрозу сприймаю й активні заклики до патріотизму.

"Ми візьмемо до рук зброю! І не будемо приходити зривати ці збіговиська просто промовами. Ми будемо по вам стріляти! Ми звідси не підемо, поки ви нас не почуєте. Це наша земля!" — так 26 березня погрожував керівник київського осередку "Правого сектору" Володимир Загазей учасни_цям дискусії "Права людини: проблема поширення ультраправих рухів в Україні".

"Перешкоджають нам, громадським активістам, вченій інтелігенції, ветеранам АТО!" — а це вже нарікав хтось із "гостей", що 10 травня "ласкаво завітали" на лекцію від Amnesty International Ukraine "Наступ на ЛГБТ як форма цензури: досвід Росії". Після цього ще декілька хлопців намагалися довести, що саме такі, як ЛГБТ+ та ЛГБТ-friendly підтримували Леніна і Сталіна, а Amnesty International Ukraine виправдовує сепаратистів.

Читайте: Путівник по стереотипам про ЛГБТ

Нещодавно "Заборона" оприлюднили лонгрід, у якому зібрали інформацію про рухи, що постійно діють на території Києва та приїжджають зривати заходи в регіони. Усі вони позиціонують себе як націоналістичні чи патріотичні організації, що борються за збереження традиційних українських цінностей. При цьому вони нерідко використовують українську символіку чи символіку УПА й апелюють до участі своїх членів в АТО.

Зазвичай при сутичках із ними у якийсь момент розумієш, що із площини прав людини розмова переходить у площину патріотизму, набуває форми дитячої суперечки про правильнішу любов до Батьківщини.

"У країні війна, і всілякі там прайди не на часі", — один із найбільш поширених аргументів проти Маршу Рівності. Така риторика мимоволі змушує думати, що люди, котрі відстоюють свої права, нібито недостатньо люблять Україну.

Тим часом (давайте будемо чесними) війна на Сході все частіше відходить на другий план порядку денного. А з наближенням виборів першість займають інфоприводи, що їх, уже пережованими, політолог_ині майбутніх кандидат_ок вкладають до ротиків аудиторії.

Чи, можливо, конвульсивні спроби політи_кинь сподобатись електорату за допомогою дитячих майданчиків і морозива вважаються більш актуальними й близькими до патріотизму?

Стяги на стяги. Чому я піду на Марш Рівності з українським прапором
 

Бути відкритою ЛГБТ-friendly чи ЛГБТ+ персоною в Україні означає бути насторожі майже цілодобово. Поступово мозок вчиться розпізнавати якісь зовнішні атрибути, що можуть свідчити про потенційну загрозу. І яким же було моє здивування, коли зловила себе на тому, що і національну українську символіку я часом почала сприймати як небезпеку.

Червоно-чорні кольори, патріотичні татуювання, написи на футболках, навіть вишиванки (у них була більшість учасни_ць маршу на захист сім’ї) — усе це із символічних атрибутів патріотизму може переродитися в атрибути дискримінації.

Підміна понять, маніпуляції навколо війни, безглузде протиставлення руху за права ЛГБТ+ патріотизмові створюють враження, ніби прихильники традиційних цінностей (ПТЦ) привласнили любов до України. Вони затягують пасок своєї вишиванки так тісно, що для інших тут просто не лишається місця.

Як результат, маємо ототожнення підтримки ЛГБТ+ із сепаратизмом. Лідер "Братства" Дмитро Корчинський якраз до теми описав це у своєму дописі:

Стяги на стяги. Чому я піду на марш рівності з українським прапором

Іще задовго до Євромайдану я займала активну патріотичну позицію. Перейшла на українську, зачитувалася книгами про УПА й Бандеру, а "Свободу" вважала взірцевою політичною силою. Зауважу, що ніхто й ніколи мене до цього не привчали. Утім, чим більше я дізнавалася, тим більше сумнівів у мене виникало.

Згодом, аби побороти власні травми, я почала цікавитися боді-позитивом, так підійшов фемінізм, і, зрештою, гендерночутлива журналістика. [Отак, трапляється, виправдовуєш страхи родич_ок щодо небезпеки роботи у ЗМІ не через відрядження в зону АТО, а через статті про сексуальну освіту й ЛГБТ…]

І в якийсь момент я відчула себе між двох вогнів. Гомо- і трансфобна риторика, приправлена любов’ю до України, перетворює патріотизм та ЛГБТ на антонімічні поняття. Так, немов право на цю державу мають лише цисгендер_ки й гетеросексуал_ки. До ігнорування й нехтування правами ЛГБТ-персон додається виключення їх із примарної української нації, яку ПТЦ так відчайдушно намагаються створити чи зберегти.

Навіть таке прогресивне, з першого погляду, гасло "Різні, але єдині", що ним рясніла післямайданна Україна, і те для більшості означало різницю хіба в мові спілкування та місці народженні.

Так мимоволі формуються невидимі батальйони не лише жінок, але й ЛГБТ-персон, котрі ще чотири роки тому стояли на Євромайдані, а зараз так само ризикують життям на Сході.

Патріотизм — це далеко не про цисгендерність чи гетеросексуальність. Це не про ходіння до церкви чи народження дітей. Це про зміни на краще, про спільну боротьбу за свободу й безпеку життя. І жоден та жодна з нас не мають виняткового права на цю країну, її символіку чи громадянство.

Ось чому я йтиму на цьогорічний марш рівності під жовто-блакитним прапором. Аби довести, що під цим стягом є безпечне місце для всіх, і незалежність України — це незалежність і свобода кожної людини від дискримінації за статтю, віком, національністю, гендерною ідентичністю чи сексуальною орієнтацією.

Автор_ка:
Дарина Мізіна, журналістка

Рекомендуем

follow follow