ТРАНСГЕНДЕРНІСТЬ У ТРАДИЦІЙНІЙ КУЛЬТУРІ УКРАЇНИ
ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД
Трансгендерність як частина ЛГБТ-спільноти в Україні уярмлена багатьма стереотипами. Один із них, пропагований авторитарними громадсько-політичними силами, виставляє ЛГБТ-спільноту "новітньою примхою, нав'язаною Україні ліберально-демократичним Заходом".
Така риторика, до речі, є слабко замаскованою калькою радянських та путінських традицій, коли до іменника "Захід" тоталітарна пропаганда майже завжди додавала прикметник "загниваючий".
Така риторика, до речі, є слабко замаскованою калькою радянських та путінських традицій, коли до іменника "Захід" тоталітарна пропаганда майже завжди додавала прикметник "загниваючий".
Трансгендерність
Збірний термін для позначення явищ, коли самовідчуття належності людини до певної статі чи гендеру не збігається з її біологічною чи "офіційною" статтю за паспортом. Вона є літерою Т у відомому акронімі ЛГБТ, який поєднує лесбійок, геїв, бісексуалів і трансгендерів – тобто людей, що належать до меншин за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Під загальне визначення трансгендерів потрапляють:
- транссексуали – люди, які стійко ідентифікують себе та намагаються привести тіло у відповідність до іншої – протилежної у традиційному розумінні – статі (як правило, це визначення пов'язують з відповідним медичним діагнозом);
- бігендери – люди, гендерна самоідентифікація яких є "плаваючою", змінною, в залежності від обставин; - андрогіни – люди з однаково вираженими як чоловічими, так і жіночими якостями та ознаками;
- гендерквіри – люди, які відмовляються від бінарного, виключно двоїстого розуміння гендерної ідентичності тощо.
Також до трансгендерних жінок і чоловіків дуже дотичні й гендерно-неконформні люди, які не відповідають тим типовим уявленням, що існують у суспільстві щодо їх гендеру.
- бігендери – люди, гендерна самоідентифікація яких є "плаваючою", змінною, в залежності від обставин; - андрогіни – люди з однаково вираженими як чоловічими, так і жіночими якостями та ознаками;
- гендерквіри – люди, які відмовляються від бінарного, виключно двоїстого розуміння гендерної ідентичності тощо.
Також до трансгендерних жінок і чоловіків дуже дотичні й гендерно-неконформні люди, які не відповідають тим типовим уявленням, що існують у суспільстві щодо їх гендеру.
Тож трансгендерність та ЛГБТ в цілому розглядають не як багатосторонні феномени, а як "нездорові примхи", народжені в демократичній, вільній, але "розбещеній" західній культурі. В радянські часи висловлювання "зажралися буржуї, от з жиру і казяться" тлумачило чимало культурних відмінностей.
Вкоріненість цього стереотипу в суспільній свідомості, консервована авторитетом традиціоналістського крила наукової спільноти, надзвичайно гальмує, щоб не сказати заморожує, культурологічні дослідження історії ЛГБТ в Україні. Особливо – в історичному аспекті.
Вкоріненість цього стереотипу в суспільній свідомості, консервована авторитетом традиціоналістського крила наукової спільноти, надзвичайно гальмує, щоб не сказати заморожує, культурологічні дослідження історії ЛГБТ в Україні. Особливо – в історичному аспекті.
Радянська сатира на гендерно-неконформний стиль одягу і зовнішність "прозахідних" українців, малюнок 1970-их рр.
Офіційної заборони, як такої, звісно, не існує, – адже Україна має євроінтеграційні зобовязання.
Але негласне табу на подібні дослідження блокує визнання споконвічності, ба навіть традиційності ЛГБТ-людей на українських теренах.
Адже якщо, всупереч наявним матеріальним памяткам, продовжувати стверджувати нібито "в давнину у нас цього не було", то тоді ЛГБТ-спільнота загалом і Т-люди зокрема – це, з точки зору консерваторів, новітнє культурне збочення.
Але негласне табу на подібні дослідження блокує визнання споконвічності, ба навіть традиційності ЛГБТ-людей на українських теренах.
Адже якщо, всупереч наявним матеріальним памяткам, продовжувати стверджувати нібито "в давнину у нас цього не було", то тоді ЛГБТ-спільнота загалом і Т-люди зокрема – це, з точки зору консерваторів, новітнє культурне збочення.
Відомий міжнародний науково-популярний часопис "National Geographic" із трансгендерними людьми на обкладинці, 2017 р.
Авторка пропонує на загальнодоступних джерелах "кинути оком" на трансгендерність у традиційній культурі України. Чи була вона взагалі? Чи відображена у стародавніх міфах, суспільних відносинах? Чи такого до кінця ХХ століття "у нас не було"?
Поґуґливши, при бажанні, інформацію про наведені далі у статті факти, про кожен з них можна знайти безліч статей, книг, інтернет-дискусій (список посилань у статті – всього лиш орієнтир).
Але в тому то і річ, що для того, аби побачити картину на вітражі, треба подивитися на всі скельця у ній з певної відстані, перспективи, а не дивитися впритул на кожне з них по окремішності.
Отож, розширюючи увагу й усвідомленість від одиничних речей до єдиного, рушаймо в глибини минувшини. "Поїхали!", – як сказав Юрій Гагарін, вирушаючи в незвіданий космос.
Але в тому то і річ, що для того, аби побачити картину на вітражі, треба подивитися на всі скельця у ній з певної відстані, перспективи, а не дивитися впритул на кожне з них по окремішності.
Отож, розширюючи увагу й усвідомленість від одиничних речей до єдиного, рушаймо в глибини минувшини. "Поїхали!", – як сказав Юрій Гагарін, вирушаючи в незвіданий космос.
1
Античність
Трансгендерність у грецькій міфології
Давньогрецький бог Діоніс (Вакх) у жіночому вбранні, мозаїка з о. Делос, ІІ ст. до н.е.
Історична епоха на українських землях розпочалася з появою тут народу, який мав писемність – греків. Вони заснували свої колонії на українських берегах Чорного моря ще починаючи з VIІ століття до нашої ери. Найбільшими грецькими містами були Тір (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (недалеко від сучасного Миколаєва), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Пантікапей (на місці сучасної Керчі) і десятки менших поселень.
Греки не лише активно торгували з місцевим населенням, а й змішувалися з ним. За "батьком історії" Геородотом (V ст. до н. е.), будини, яких частина істориків вважає праслов'янами, жили на Лівобережній Україні та охоче приймали до себе греків переселенців. У їхньому середовищі навіть постала верства гелонів – напівбудинів-напівгреків (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:108-109).
Отже, греки не просто вплинули на слов'янську культуру, а й прийняли участь у етногенезі праукраїнців. Про їхній же вплив на мешканців Київської Русі годі й говорити. Саме від греків прийшло на давньоукраїнські землі у IX–X століттях вже нашої ери християнство і кирилична писемність.
Греки не лише активно торгували з місцевим населенням, а й змішувалися з ним. За "батьком історії" Геородотом (V ст. до н. е.), будини, яких частина істориків вважає праслов'янами, жили на Лівобережній Україні та охоче приймали до себе греків переселенців. У їхньому середовищі навіть постала верства гелонів – напівбудинів-напівгреків (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:108-109).
Отже, греки не просто вплинули на слов'янську культуру, а й прийняли участь у етногенезі праукраїнців. Про їхній же вплив на мешканців Київської Русі годі й говорити. Саме від греків прийшло на давньоукраїнські землі у IX–X століттях вже нашої ери християнство і кирилична писемність.
Богиня Афродіта з чоловічим статевим органом, древньогрецькі статуетки, праворуч – найдавніша із знайдених, яка датується ІV ст. до н.е.
Давньогрецька політеїстична релігія мала величезну кількість міфів, дотичних як до трансгендерності, так і до ЛГБТ в цілому. А міфи – це вираження ставлення суспільства до різних аспектів життя.
Отож, наприклад, древньогрецька богиня кохання й краси Афродіта могла за бажанням міняти свій гендерний статус. Наприклад, на Кіпрі була статуя богині у жіночому одязі, але з бородою. Зрідка Афродіту також зображали жінкою з чоловічими статевими органами.
Бог природніх сил Діоніс був бігендером та бісексуалом. Іноді його зображували у бассарі – сукні німф-менад із лисячого хутра та іншому жіночому одязі. Його батько, верховний олімпійський бог Зевс в одній зі своїх іпостасей (Зевс Лебрендеус) зображувався з жіночими грудьми.
Ну і крім безлічі прекрасних панянок, любив він і жіночного юнака Ганімеда, якого зробив безсмертним виночерпцем на Олімпі. Хто народився під знаком (сузір'ям) Водолія, тому буде цікаво знати, що це – той же Ганімед.
Отож, наприклад, древньогрецька богиня кохання й краси Афродіта могла за бажанням міняти свій гендерний статус. Наприклад, на Кіпрі була статуя богині у жіночому одязі, але з бородою. Зрідка Афродіту також зображали жінкою з чоловічими статевими органами.
Бог природніх сил Діоніс був бігендером та бісексуалом. Іноді його зображували у бассарі – сукні німф-менад із лисячого хутра та іншому жіночому одязі. Його батько, верховний олімпійський бог Зевс в одній зі своїх іпостасей (Зевс Лебрендеус) зображувався з жіночими грудьми.
Ну і крім безлічі прекрасних панянок, любив він і жіночного юнака Ганімеда, якого зробив безсмертним виночерпцем на Олімпі. Хто народився під знаком (сузір'ям) Водолія, тому буде цікаво знати, що це – той же Ганімед.
Зліва - Зевс і Ганімед – фрагмент розпису грецької червонофігурної кіліки, бл. 460 р. до н.е.
Праворуч - розчеплення богами першолюдини-андрогіна на жінку і чоловіка, зображення на грецькій вазі, IV ст. до н.е.
Праворуч - розчеплення богами першолюдини-андрогіна на жінку і чоловіка, зображення на грецькій вазі, IV ст. до н.е.
Богиня Каннон – жіноче проявлення бодхісаттви Авалокітешвари, японська скульптура ХІІІ ст.
В пізніший час з жіночими грудьми зображали і елліністичного бога таємних знань Гермеса-Тота. Водночас чоловіком і жінкою вважався також і син богів Гермеса і Афродіти – Гермафродит. Адже андрогінія вважалася за ознаку повернення до первісної гармонії.
За давньогрецьким філософом Платоном першолюди були саме андрогінами. Боги позаздрили їм і розділили їх на дві статі, аби люди стали слабкими та не суперничали з ними.
Цей образ андрогінії, як досконалого стану божественних істот і людей, був поширений не лише у греків. Наприклад, у іконографії християнства янголи, а у іконографії буддизму бодхісаттви не мають мати яскраво виражених гендерних особливостей.
Бодхісаттва Авалокітешвара узагалі може зображуватися як, формально, чоловік, або ж як, формально, жінка. Вплив грецького живопису на пізніший християнський іконопис – річ сама собою зрозуміла. Але до чого тут ще й буддизм, скажете ви? А справа в тім, що канонічна махаянська буддійська іконографія сформувалася під впливом саме грецького мистецтва, після приходу до Індії греко-македонських військ Александра Великого у ІV ст. до н. е.
За давньогрецьким філософом Платоном першолюди були саме андрогінами. Боги позаздрили їм і розділили їх на дві статі, аби люди стали слабкими та не суперничали з ними.
Цей образ андрогінії, як досконалого стану божественних істот і людей, був поширений не лише у греків. Наприклад, у іконографії християнства янголи, а у іконографії буддизму бодхісаттви не мають мати яскраво виражених гендерних особливостей.
Бодхісаттва Авалокітешвара узагалі може зображуватися як, формально, чоловік, або ж як, формально, жінка. Вплив грецького живопису на пізніший християнський іконопис – річ сама собою зрозуміла. Але до чого тут ще й буддизм, скажете ви? А справа в тім, що канонічна махаянська буддійська іконографія сформувалася під впливом саме грецького мистецтва, після приходу до Індії греко-македонських військ Александра Великого у ІV ст. до н. е.
Але грецькі міфи на тему трансгендерності розповідали не лише безпосередньо про богів. Є три схожі між собою історії про дівчат, які у підлітковому віці благали богів зробити їх чоловіками. У всіх цих трьох випадках боги, прислухавшись до молитов, перетворили їх на чоловіків – Іфіса, Кенея і Левкіппа. "І стала юнаком, дівчина ця!", – як написав про Іфіса у І ст. н.е. римський поет Овідій.
А ще є історія про прекрасного юнака Аттіса, улюбленця богині Кібели-Реї, який сам себе оскопив і перетворився на жінку, служницю своєї божественної коханої. "Ось я діва, була чоловіком…", – написав від імені Аттіса у І ст. до н.е. римський поет Катул.
Загалом, як свідчать історичні джерела, не лише в міфах, а й у реальному житті стародавні елліни були толерантними до різноманітного гендерного і сексуального самовираження.
А ще є історія про прекрасного юнака Аттіса, улюбленця богині Кібели-Реї, який сам себе оскопив і перетворився на жінку, служницю своєї божественної коханої. "Ось я діва, була чоловіком…", – написав від імені Аттіса у І ст. до н.е. римський поет Катул.
Загалом, як свідчать історичні джерела, не лише в міфах, а й у реальному житті стародавні елліни були толерантними до різноманітного гендерного і сексуального самовираження.
Богиня Кібела-Рея та її коханий/а Аттіс на колісниці. Римська позолочена патера (ритуальне блюдо) ІV ст. н.е.
Hello world
Трансгендерні віщуни і воїни у скіфів
Ну, з греками все більш-менш ясно. Але частіше витоки української культури все ж виводять від скіфів (про древню матріархальну трипільську культуру, з її грудастими жіночими статуетками і зміїними орнаментами, ми тут говорити не будемо, адже вона не засвідчена в писемних джерелах). Воно й не дивно: навіть у Середньовіччі наші землі в Європі подекуди все ще називали Великою Скіфією.
Як і давні греки, європейські скіфи з'являються на українських теренах у VІІ столітті до н.е. Правда, тут слово "з'являються" не зовсім і доречне. Скіфи – назва не суто етнічна, а етнокультурна. Були переважно іраномовні царські й кочові скіфи (в Криму і Причорномор'ї), а були і скіфи-землероби (в Центральній Україні), яких вчені вважають праслов'янами.
Скіфи залишили по собі спогади на віки через свою войовничість, а також завдяки своєму звіриному стилю в образотворчому мистецтві. Войовничість скіфів (які, подібно до індіанців, скальпували своїх ворогів) і досі оточують героїчним ореолом прихильники мілітарно-консервативного розвитку України.
Правда, при цьому якось не звертаючи увагу на їхні інші культурні традиції. Наприклад, описану Геродотом любов скіфів до диму від підпалених ними конопель. А також – спокійним ставленням до трансгендерів.
У скіфів трансгендерні жінки виділялися в окрему верству енареїв ("не-чоловічні"). Греки до скіфів, які неодноразово робили на їхні землі руйнівні військові походи (як пізніше русичі на візантійців), ставилися з цивілізаційною зверхністю. Все той же Геродот написав, що тих скіфів, які колись розграбували знаменитий храм Афродіти Уранії в Аскалоні, богиня й уразила "жіночою хворобою" (Геродот. Історія: Кліо, 1:105).
І відтоді у скіфів деякі чоловіки від народження відчували в собі жіночу душу і носили жіночий одяг – довгі плаття з накидкою із шерсті, шкіри, або волокон коноплі. От таким було перше в світовій історії "наукове" дослідження феномену трансгендерності.
Як і давні греки, європейські скіфи з'являються на українських теренах у VІІ столітті до н.е. Правда, тут слово "з'являються" не зовсім і доречне. Скіфи – назва не суто етнічна, а етнокультурна. Були переважно іраномовні царські й кочові скіфи (в Криму і Причорномор'ї), а були і скіфи-землероби (в Центральній Україні), яких вчені вважають праслов'янами.
Скіфи залишили по собі спогади на віки через свою войовничість, а також завдяки своєму звіриному стилю в образотворчому мистецтві. Войовничість скіфів (які, подібно до індіанців, скальпували своїх ворогів) і досі оточують героїчним ореолом прихильники мілітарно-консервативного розвитку України.
Правда, при цьому якось не звертаючи увагу на їхні інші культурні традиції. Наприклад, описану Геродотом любов скіфів до диму від підпалених ними конопель. А також – спокійним ставленням до трансгендерів.
У скіфів трансгендерні жінки виділялися в окрему верству енареїв ("не-чоловічні"). Греки до скіфів, які неодноразово робили на їхні землі руйнівні військові походи (як пізніше русичі на візантійців), ставилися з цивілізаційною зверхністю. Все той же Геродот написав, що тих скіфів, які колись розграбували знаменитий храм Афродіти Уранії в Аскалоні, богиня й уразила "жіночою хворобою" (Геродот. Історія: Кліо, 1:105).
І відтоді у скіфів деякі чоловіки від народження відчували в собі жіночу душу і носили жіночий одяг – довгі плаття з накидкою із шерсті, шкіри, або волокон коноплі. От таким було перше в світовій історії "наукове" дослідження феномену трансгендерності.
Скіфська богиня Аргімпаса – покровительниця енареїв, зображення на вазі з кургану Чортомлик, Дніпровщина, IV ст. до н.е.
Однак, описуючи звичаї самих скіфів, Геродот вказує на високе суспільне становище енареїв. Вони виконували сакральні функції, як ворожбити. Ворожили вони на лозі, або на липовій корі. Сам процес дещо нагадував китайське ворожіння й дотепер відоме нам за знаменитою "Книгою перемін" ("І цзин"). Кору, чи лозину, розрізали на три частини і, вочевидь, за комбінаціями довгих і коротких паличок і відбувалося гадання.
Якщо скіфські царі хворіли, то вони обов'язково викликали до себе енареїв, аби ті встановили, який супостат зурочив правителя (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:67-68).
Енареї поклонялися скіфській богині кохання та зіркового неба Аргімпасі, з їхнього середовища походили її жерці. Насправді, у багатьох культурах світу трансгендери вважалися людьми, наділеними вищими силами сакральними функціями. Так, західними сусідами скіфів були фракійці, які жили не лише на сході Балкан, а й на теренах Закарпаття та Одещини. Так от, на честь своєї богині рослинності й родючості Котис її вбрані у жіночий одяг жерці відправляли сакральні оргіастичні обряди. Згодом, її культ частково поширився і серед греків. Ім'я Котис мали декілька фракійських, а також грецьких (в Криму) царів.
Якщо скіфські царі хворіли, то вони обов'язково викликали до себе енареїв, аби ті встановили, який супостат зурочив правителя (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:67-68).
Енареї поклонялися скіфській богині кохання та зіркового неба Аргімпасі, з їхнього середовища походили її жерці. Насправді, у багатьох культурах світу трансгендери вважалися людьми, наділеними вищими силами сакральними функціями. Так, західними сусідами скіфів були фракійці, які жили не лише на сході Балкан, а й на теренах Закарпаття та Одещини. Так от, на честь своєї богині рослинності й родючості Котис її вбрані у жіночий одяг жерці відправляли сакральні оргіастичні обряди. Згодом, її культ частково поширився і серед греків. Ім'я Котис мали декілька фракійських, а також грецьких (в Криму) царів.
Ардханарі – андрогінне божество, у якого ліва грудь жіноча, а права – чоловіча, індійський горельєф ХІ ст.
А на східній окраїні індоєвропейської мовної і етнокультурної спільноти, а саме – в Індії (за українською міфологією – країни "блаженних рахманів"), трансгендерних людей віддавна називали хіджрами.
За одним з міфів, коли царевич Рама (одне із земних втілень індоарійського верховного бога Вішну-Крішни) відправився у вигнання в ліс, безліч людей супроводжували його. Тоді він сказав їм, що "всі чоловіки і жінки можуть покинути мене". Ті так і зробили та повернулися з узлісся до своїх будинків у королівстві.
Коли ж Рама через багато років вийшов з лісу, аби повернути собі трон, виявилося, що весь цей час хіджри жили на узліссі, віддано чекаючи свого володаря. Розчулений Рама дав їм за це магічну силу благословляти і проклинати звичайних чоловіків і жінок та обіцяв їм досягнення мокши ("духовного звільнення").
Попри те, що після кількох недавніх століть британського культурно-політичного панування (з його тоді вікторіанською святенницькою мораллю), хіджри опинилися в сучасній Індії у ролі дискримінованої меншини, пересічні індуси й досі вірять у їхні магічні здібності.
У сусідніх же з Індією Непалі, Бутані та Тибеті трансгендерних людей називали пандаками ("без визначеної статі"). Буддизм – релігія більше психологічна, ніж міфологічна. Так от, відомий у ХІІ столітті буддійський вчитель школи Каг'ю Г'ялва Янгенпа написав про пандаків, що оскільки їхній ум і енергія не так жорстко прив'язані лише до чоловічого чи жіночого світосприйняття, то вони менше обмежені двоїстим мисленням і більше відкриті до пізнання цілісної реальності, як вона є. А тому їхня практика містичного тантричного буддизму може бути навіть успішніша за багатьох звичайних (цисгендерних) чоловіків і жінок.
За одним з міфів, коли царевич Рама (одне із земних втілень індоарійського верховного бога Вішну-Крішни) відправився у вигнання в ліс, безліч людей супроводжували його. Тоді він сказав їм, що "всі чоловіки і жінки можуть покинути мене". Ті так і зробили та повернулися з узлісся до своїх будинків у королівстві.
Коли ж Рама через багато років вийшов з лісу, аби повернути собі трон, виявилося, що весь цей час хіджри жили на узліссі, віддано чекаючи свого володаря. Розчулений Рама дав їм за це магічну силу благословляти і проклинати звичайних чоловіків і жінок та обіцяв їм досягнення мокши ("духовного звільнення").
Попри те, що після кількох недавніх століть британського культурно-політичного панування (з його тоді вікторіанською святенницькою мораллю), хіджри опинилися в сучасній Індії у ролі дискримінованої меншини, пересічні індуси й досі вірять у їхні магічні здібності.
У сусідніх же з Індією Непалі, Бутані та Тибеті трансгендерних людей називали пандаками ("без визначеної статі"). Буддизм – релігія більше психологічна, ніж міфологічна. Так от, відомий у ХІІ столітті буддійський вчитель школи Каг'ю Г'ялва Янгенпа написав про пандаків, що оскільки їхній ум і енергія не так жорстко прив'язані лише до чоловічого чи жіночого світосприйняття, то вони менше обмежені двоїстим мисленням і більше відкриті до пізнання цілісної реальності, як вона є. А тому їхня практика містичного тантричного буддизму може бути навіть успішніша за багатьох звичайних (цисгендерних) чоловіків і жінок.
Амазонка у штанах, несе щит із сагайдаком, зображення на посудині для парфумів, Аттика, V ст. до н. е.
Від загальнокультурних порівнянь знову повернемося до давньої України, чи то пак, Скіфії.
Саме зі скіфами й спорідненими з ними сарматами пов'язують також і грецькі вірування у амазонок – гендерно-неконформних жінок (а деякі з них могли бути і трансгендерними), які становили окрему замкнуту військову касту (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:110-117). Сама їх назва означала з давньогрецької "безгруді".
Це могло бути визначенням їхньої самоідентифікації і поведінки, як відмінних від прийнятих у тогочасному суспільстві для жіночого гендеру. А могло означати і трансгендерність, адже греки говорили, що вони ще в юності випалювали собі груди. Начебто, щоб легше було стріляти з лука, хоча чи тільки тому – хто знає...
Цікаво, що у 2017 році поблизу селища Гірницьке на Дніпровщині археологи розкопали могилу скіфської жінки-воїна, похованої разом із луком і сагайдаком стріл.
Також греки зазначали, що амазонки поклонялися Артеміді, але швидше за все це був її скіфський аналог – місячна богиня Маспала. З чоловіками могли мати стосунки лише для зачаття дітей, після чого вказували їм як не на двері, то кудись у далину в причорноморські степи.
Загалом, на відміну від енареїв, описи амазонок є більш міфологізованими та неконкретними. Зате більш відомими: амазонками й досі на загал називають незалежних, войовничих жінок, хоча у масовій свідомості й без ототожнення їх із трансгендерними людьми. А от про енареїв знають одиниці.
Саме зі скіфами й спорідненими з ними сарматами пов'язують також і грецькі вірування у амазонок – гендерно-неконформних жінок (а деякі з них могли бути і трансгендерними), які становили окрему замкнуту військову касту (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:110-117). Сама їх назва означала з давньогрецької "безгруді".
Це могло бути визначенням їхньої самоідентифікації і поведінки, як відмінних від прийнятих у тогочасному суспільстві для жіночого гендеру. А могло означати і трансгендерність, адже греки говорили, що вони ще в юності випалювали собі груди. Начебто, щоб легше було стріляти з лука, хоча чи тільки тому – хто знає...
Цікаво, що у 2017 році поблизу селища Гірницьке на Дніпровщині археологи розкопали могилу скіфської жінки-воїна, похованої разом із луком і сагайдаком стріл.
Також греки зазначали, що амазонки поклонялися Артеміді, але швидше за все це був її скіфський аналог – місячна богиня Маспала. З чоловіками могли мати стосунки лише для зачаття дітей, після чого вказували їм як не на двері, то кудись у далину в причорноморські степи.
Загалом, на відміну від енареїв, описи амазонок є більш міфологізованими та неконкретними. Зате більш відомими: амазонками й досі на загал називають незалежних, войовничих жінок, хоча у масовій свідомості й без ототожнення їх із трансгендерними людьми. А от про енареїв знають одиниці.
2
Середньовіччя
Трансгендерні боги українського язичництва
Впав Рим, відбулося Велике переселення народів. На історичній арені серед багатьох нових європейських державних утворень з'явилась і Київська Русь. До Х століття – язичницька. Серед давньоукраїнського політеїстичного пантеону найшановнішими богами були Перун, Велес (Волос) та богиня Макош (Мокошь).
Так от, цікаво, що пізніше апологети християнства (наприклад, у "Слові святого Григорія Богослова…" ХІІ ст.) застосовували при описі функцій давньослов'янської богині Макоші давньогрецьке полісемантичне слово μαλακός, яке означало, крім усього іншого, жіночних чоловіків.
Тож цілком імовірно, що в І тисячолітті нашої ери вона замінила собою Аргімпасу в плані покровительки також і трансгендерних людей.
Так от, цікаво, що пізніше апологети християнства (наприклад, у "Слові святого Григорія Богослова…" ХІІ ст.) застосовували при описі функцій давньослов'янської богині Макоші давньогрецьке полісемантичне слово μαλακός, яке означало, крім усього іншого, жіночних чоловіків.
Тож цілком імовірно, що в І тисячолітті нашої ери вона замінила собою Аргімпасу в плані покровительки також і трансгендерних людей.
 |  |
Зліва -трипільська жіноча статуетка, ймовірно, матріархальної місячної Богині, V–IV тис. до н.е.
Подібні жіночі (зрідка – андрогінні) сакральні фігурки на теренах України та Румунії стародавні "трипільці" також виліплювали сидячими на рогатих кріслах-тронах.
Подібні жіночі (зрідка – андрогінні) сакральні фігурки на теренах України та Румунії стародавні "трипільці" також виліплювали сидячими на рогатих кріслах-тронах.
Перебиранці з буковинського села Чагор, внизу – хлопець "Маланка", переодягнений у дівчину-янгола, фото 30-х років ХХ ст.
В українських напів'язичницьких віруваннях у день святої Меланії (13 січня) під час святкових карнавально-обрядових дій одного хлопця обов'язково перевдягають у дівчину Маланку, а одну вибрану дівчину – у хлопця Василя.
Цей народний звичай існує по сьогоднішній час. Низка етнографів вважають це відголосом давнього пошанування слов'янських богів Макоші і Велеса, бо ж до християнської святої ці ритуальні перевдягання не мають жодного відношення. Залишився, завдяки варязькій "Сазі про йомсвікінгів", й колоритний опис матері київського князя Володимира Великого Малуші, як прозорливої язичницької віщунки. Можливо, жриці саме Макоші.
Припущення про Макош і Велеса, як покровителів у давнину, крім усього іншого, ще й трансгендерних людей, підтверджується і етнографічними даними.
Наприклад, віруванням про гендерне перевертництво у галицькому селі Велеснів, сама назва якого вказує на колишнє пошанування тут саме бога Велеса.
Так от, у Велесневі ще в ХІХ столітті вірили, що коли б людина підійшла до того місця, звідки райдуга "бере воду, вона потягнула би з водою й людину, і вправді по якімось часі випустила би назад другим кінцем, але коли б се був хлопець, то вийшов би дівчиною, а дівчина – хлопцем. Опісля та людина переміняла би ся щомісяця раз на хлопця, раз на дівчину" (Веселка // Антологія українського міфу: Том 1 / Зібрав та упор. В. Войтович. – Тернопіль, 2006. – 406 с.)
Цей народний звичай існує по сьогоднішній час. Низка етнографів вважають це відголосом давнього пошанування слов'янських богів Макоші і Велеса, бо ж до християнської святої ці ритуальні перевдягання не мають жодного відношення. Залишився, завдяки варязькій "Сазі про йомсвікінгів", й колоритний опис матері київського князя Володимира Великого Малуші, як прозорливої язичницької віщунки. Можливо, жриці саме Макоші.
Припущення про Макош і Велеса, як покровителів у давнину, крім усього іншого, ще й трансгендерних людей, підтверджується і етнографічними даними.
Наприклад, віруванням про гендерне перевертництво у галицькому селі Велеснів, сама назва якого вказує на колишнє пошанування тут саме бога Велеса.
Так от, у Велесневі ще в ХІХ столітті вірили, що коли б людина підійшла до того місця, звідки райдуга "бере воду, вона потягнула би з водою й людину, і вправді по якімось часі випустила би назад другим кінцем, але коли б се був хлопець, то вийшов би дівчиною, а дівчина – хлопцем. Опісля та людина переміняла би ся щомісяця раз на хлопця, раз на дівчину" (Веселка // Антологія українського міфу: Том 1 / Зібрав та упор. В. Войтович. – Тернопіль, 2006. – 406 с.)
Сучасні перебиранці у традиційних масках на святі Маланки, Буковина ХХІ ст.
Цей український міф мав у інших місцевостях й такі варіанти: той, хто захоче змінити стать, повинен піти під час дощу на те місце, з якого веселка "п'є воду", і напитися там води, і тоді чоловік стає жінкою, а жінка чоловіком, або ж "просто" пройти під райдугою (Войтович В.М. "Українська міфологія", с.59).
А ще у тому ж ХІХ столітті етнограф Василь Милорадович записав на Полтавщині оповідь, згідно якої хлопчик, народжений безпосередньо на свято Маланки, може перетворюватися на дівчинку (Войтович В.М. Українська міфологія, с.14).
Схоже, в українській народній культурі про трансгендерів таки добре знали, інакше звідки усі ці магічні уявлення?
А ще у тому ж ХІХ столітті етнограф Василь Милорадович записав на Полтавщині оповідь, згідно якої хлопчик, народжений безпосередньо на свято Маланки, може перетворюватися на дівчинку (Войтович В.М. Українська міфологія, с.14).
Схоже, в українській народній культурі про трансгендерів таки добре знали, інакше звідки усі ці магічні уявлення?
"Дух райдуги", картина художника Генрі Мослера, 1912–1919 рр.
"Дух райдуги", картина художника Генрі Мослера, 1912–1919 рр.
Раннє християнство і трансгендерність
Злиття чоловічого і жіночого начала у досконалій людині, гравюра опозиційного до догматичного католицизму алхіміка Йоганна Мілюса, вміщена у його книзі "Філософія реформата" 1622 р.
Пройшла доба Античності, прийшло християнство, яке у Х столітті утвердилося й на теренах Київської Русі. Саме з Середньовіччям і політикою Церкви часто і пов'язують початок нетолерантного ставлення до різних меншин, у тому числі й до представників ЛГБТ. Але останнє – не є зовсім правильним твердженням.
У Ранньому Середньовіччі (V–ХІ ст.) і, до певної міри, навіть у Високому Середньовіччі (ХІІ–ХІІІ ст.) Церква ще була відносно терпимою до деяких проявів інакомислення. Тоді як лише у Пізньому Середньовіччі (XIV–XVI ст.) вона стає виразником вкрай авторитарних настроїв.
Почнемо з того, що у Євангелії від Матвія (19:12) засновник християнства згадує про скопців, що у І столітті в єврейському середовищі було загальним позначенням не лише фізично оскоплених чоловіків, але й інтерсекс-людей – таких, що народилися зі статевими ознаками, які не можуть бути визначені як суто жіночі або чоловічі: "бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить".
У Ранньому Середньовіччі (V–ХІ ст.) і, до певної міри, навіть у Високому Середньовіччі (ХІІ–ХІІІ ст.) Церква ще була відносно терпимою до деяких проявів інакомислення. Тоді як лише у Пізньому Середньовіччі (XIV–XVI ст.) вона стає виразником вкрай авторитарних настроїв.
Почнемо з того, що у Євангелії від Матвія (19:12) засновник християнства згадує про скопців, що у І столітті в єврейському середовищі було загальним позначенням не лише фізично оскоплених чоловіків, але й інтерсекс-людей – таких, що народилися зі статевими ознаками, які не можуть бути визначені як суто жіночі або чоловічі: "бувають скопці, що з утроби ще матерньої народилися так; є й скопці, що їх люди оскопили, і є скопці, що самі оскопили себе ради Царства Небесного. Хто може вмістити, нехай вмістить".
Ці слова Христа містяться у контексті його розмірковувань про чоловіче і жіноче начала, і там немає засуджень скопців. Йдеться про те, що людина або "скопець", або ж: "покине ... чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом, тому то немає вже двох, але одне тіло" (Матвія, 19:5-6) [35].
У віднайденому археологами апокрифічному Євангелії від Фоми, яке науковці датують (як і чотири канонічних) І–ІІ століттями, Ісус також каже, що у Царство Небесне люди ввійдуть тоді: "коли ви зробите чоловіка і жінку одним, щоб чоловік не був чоловіком, а жінка не була жінкою" (Фоми, 27).
Як бачимо, тут андрогінія розглядається, знову ж таки, як ідеальний стан людини. В Новому Заповіті згадується і про хрещення апостолом Пилипом євнуха (Діяння Апостолів, 8:27-39).
У віднайденому археологами апокрифічному Євангелії від Фоми, яке науковці датують (як і чотири канонічних) І–ІІ століттями, Ісус також каже, що у Царство Небесне люди ввійдуть тоді: "коли ви зробите чоловіка і жінку одним, щоб чоловік не був чоловіком, а жінка не була жінкою" (Фоми, 27).
Як бачимо, тут андрогінія розглядається, знову ж таки, як ідеальний стан людини. В Новому Заповіті згадується і про хрещення апостолом Пилипом євнуха (Діяння Апостолів, 8:27-39).
Ефіопський євнух і його хреститель апостол Пилип (обоє – на колісниці), візантійська фреска з монастиря Високі Дечани, XIV ст.
Однак, з розвитком християнства до трансгендерів з часом стали ставитися далеко не так, як на початках. Все ж тут не можна не згадати, що в Середньовіччі (в Україні формально – до XVI ст.) існував православний обряд адольфопоезіс, з грецького "братотворення", "партнерство".
Суть адольфопоезісу полягала в об'єднанні двох людей однієї статі (частіше чоловіків, які, звісно, більш вільно почували себе у патріархальному Середньовіччі) в освячений Церквою дружній союз. Поширений цей обряд був переважно у греків і слов'ян. З Х століття – в Київській Русі.
Обряд був зовні дуже схожий із вчиненням таїнства шлюбу – і те, і інше відбувалося в церкві перед вівтарем.
Обряд був зовні дуже схожий із вчиненням таїнства шлюбу – і те, і інше відбувалося в церкві перед вівтарем.
Скіфи-побратими, золота бляшка з кургану Куль-оба (Керч), IV ст. до н.е.
Двоє чоловіків (рідше, жінок), які хотіли вступити в побратимський (посестринський) союз, ставилися перед аналоєм, на якому лежали хрест і Євангеліє.
В руки їм давали свічки, священик з'єднував їх долоні. Потому священик водив їх навколо аналоя зі співом церковних пісень, причащав. Чоловіки, які бажали стати братами, обмінювалися поцілунками, цілували священика і йшли на трапезу (агапу).
У слов'ян вважалося, що церковний чин адольфопоезісу мав таке ж значення як і таїнство шлюбу. Зокрема, особи, які вступили в побратимство при посередництві Церкви, вважалися настільки спорідненими, що це могло бути перешкодою до шлюбу між їхніми родичами.
Партнер в адольфопоезісі мав право на успадкування майна свого побратима у разі його смерті. Швидше за все, таке поширення християнського чину адольфопоезісу у слов'ян пояснюється їхніми ще дохристиянськими традиціями.
Побратимство існувало ще у скіфів. У них воно теж закріплювалося спеціальним ритуалом. Для цього в чашу наливалося вино і змішувалося з кров'ю побратимів, яке потім випивалося ними після принесення певних клятв (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:70).
В руки їм давали свічки, священик з'єднував їх долоні. Потому священик водив їх навколо аналоя зі співом церковних пісень, причащав. Чоловіки, які бажали стати братами, обмінювалися поцілунками, цілували священика і йшли на трапезу (агапу).
У слов'ян вважалося, що церковний чин адольфопоезісу мав таке ж значення як і таїнство шлюбу. Зокрема, особи, які вступили в побратимство при посередництві Церкви, вважалися настільки спорідненими, що це могло бути перешкодою до шлюбу між їхніми родичами.
Партнер в адольфопоезісі мав право на успадкування майна свого побратима у разі його смерті. Швидше за все, таке поширення християнського чину адольфопоезісу у слов'ян пояснюється їхніми ще дохристиянськими традиціями.
Побратимство існувало ще у скіфів. У них воно теж закріплювалося спеціальним ритуалом. Для цього в чашу наливалося вино і змішувалося з кров'ю побратимів, яке потім випивалося ними після принесення певних клятв (Геродот. Історія: Мельпомена, 4:70).
Безумовно, адольфопоезіс офіційно вважався духовним єднанням. Але безперечно і те, що як геї й лесбійки, так і трансгендери з сексуальною орієнтацією на осіб однієї з ними біологічної статі, використовували адольфопоезіс як можливість узаконити свої романтичні стосунки.
На що довгий час дивилися спокійно, за принципом "не питай – не кажи". Але посилення авторитарних тенденцій у церковній політиці призвело, зрештою, до заборони адольфопоезісу як "неправильного" акту.
В Україні остаточно чин побратимства (посестринства), освяченого церквою, було відмінено за митрополита Петра Могили у ХVI столітті.
Основоположниками в християнстві адольфопоезісу вважалися святі воїни-побратими Сергій і Вакх, страчені за часів Римської імперії язичницьким імператором Максиміаном (правив у 285–305 роках).
На що довгий час дивилися спокійно, за принципом "не питай – не кажи". Але посилення авторитарних тенденцій у церковній політиці призвело, зрештою, до заборони адольфопоезісу як "неправильного" акту.
В Україні остаточно чин побратимства (посестринства), освяченого церквою, було відмінено за митрополита Петра Могили у ХVI столітті.
Основоположниками в християнстві адольфопоезісу вважалися святі воїни-побратими Сергій і Вакх, страчені за часів Римської імперії язичницьким імператором Максиміаном (правив у 285–305 роках).
Святі мученики Сергій і Вакх, найдавніше збережене іконографічне зображення, VII ст.
От що цікаво: після відмови Сергія і Вакха зректися віри Христової, їх, перед катуваннями і стратою, одягли у жіночий одяг.
Було це просто способом соціального приниження воїнів, відповідно до тогочасних армійських норм, чи ще й натяком на їхню самоідентифікацію? Нам бракує історичних даних, щоб точно відповісти на це питання. Але… Подобаються вони тобі чи ні, та від думок не втечеш, чи не так?
Було це просто способом соціального приниження воїнів, відповідно до тогочасних армійських норм, чи ще й натяком на їхню самоідентифікацію? Нам бракує історичних даних, щоб точно відповісти на це питання. Але… Подобаються вони тобі чи ні, та від думок не втечеш, чи не так?
Трансгендери і скоморохи
У Пізньому Середньовіччі Європа переживає світоглядну кризу. З одного боку, в суспільствах європейських народів назрівають прагнення відродити демократичні і гуманістичні ідеали Античності, але на новому, більш високому рівні. З іншого – відбувається посилення прагнень правителів до абсолютизму, авторитарного правління. У Церкві – до консервації догм, протидії вільнодумству.
На жаль, гуманізму ще треба було торувати довгий шлях. А поки що Європою прокотилися релігійні війни, погроми євреїв, психоз відьомських процесів, спалення низки не те що книг, але й подекуди учених, які їх писали. Зачепили ці процеси й Україну. Нехай і не в таких масштабах, як у Західній Європі, але, наприклад, "відьом" страчували і у нас. Загалом, близько 20 тисяч українських жінок зазнали різної міри покарань за звинуваченнями у відьомстві.
На жаль, гуманізму ще треба було торувати довгий шлях. А поки що Європою прокотилися релігійні війни, погроми євреїв, психоз відьомських процесів, спалення низки не те що книг, але й подекуди учених, які їх писали. Зачепили ці процеси й Україну. Нехай і не в таких масштабах, як у Західній Європі, але, наприклад, "відьом" страчували і у нас. Загалом, близько 20 тисяч українських жінок зазнали різної міри покарань за звинуваченнями у відьомстві.
Спалювання відьом поблизу замку Рейнштейн, гравюра 1555 р.
Жінкам вказували на підпорядковану роль чоловікам, причому, з максимально зрозумілою ясністю.
Міф про створення Єви з ребра Адама трактувався вже не в недвоїстому ключі – був андрогінний Першоадам, якого Бог розділив на двоє, а однозначно в ієрархічному – першим Бог створив чоловіка, а тоді вже з його невеликої частини тіла (ребра) жінку.
В таких умовах переслідування різноманітних меншин та возвеличення ідеалу монолітної, богобоязливої, слухняної (перед Папою, єпископом, королем, царем, паном і т. д.) більшості "простого" посполитого люду, представники ЛГБТ, звісно, потрапляють під переслідування.
Міф про створення Єви з ребра Адама трактувався вже не в недвоїстому ключі – був андрогінний Першоадам, якого Бог розділив на двоє, а однозначно в ієрархічному – першим Бог створив чоловіка, а тоді вже з його невеликої частини тіла (ребра) жінку.
В таких умовах переслідування різноманітних меншин та возвеличення ідеалу монолітної, богобоязливої, слухняної (перед Папою, єпископом, королем, царем, паном і т. д.) більшості "простого" посполитого люду, представники ЛГБТ, звісно, потрапляють під переслідування.
Сотворіння Богом Адама і Єви, мініатюра з Нюрнберзького літопису, 1493 р.
В Україні, наприклад, серед запорізьких козаків на Січі був введений закон проти одностатевого кохання. Козаків, які любили один одного не лише духовно, а й фізично, приковували до стовпа ганьби і били палицями – іноді до смерті.
Правда, саме існування такого закону, наведеного відомим істориком Дмитром Яворницьким, вказує, що серед козаків таки були і геї. Інакше навіщо запровадили такий закон?
Для справедливості треба сказати, що безпосередньо на території дислокації Січі, яка сприймалася українцями як чоловічий православно-військовий лицарський орден (товариство), козакам заборонялися будь-які статеві стосунки.
За приведення на Січ жінки і сексуальний зв'язок з нею козака карали точно так само, як і за "содомський гріх": приковували до стовпа ганьби і били палицями, іноді – з летальними наслідками.
Правда, саме існування такого закону, наведеного відомим істориком Дмитром Яворницьким, вказує, що серед козаків таки були і геї. Інакше навіщо запровадили такий закон?
Для справедливості треба сказати, що безпосередньо на території дислокації Січі, яка сприймалася українцями як чоловічий православно-військовий лицарський орден (товариство), козакам заборонялися будь-які статеві стосунки.
За приведення на Січ жінки і сексуальний зв'язок з нею козака карали точно так само, як і за "содомський гріх": приковували до стовпа ганьби і били палицями, іноді – з летальними наслідками.
Козак Мамай – традиційний образ українського народного живопису; тут показана одна з небагатьох автентичних картин, на якій біля нього зображені жінки, поч. ХІХ ст.
Трансгендери, звісно, теж змушені були або вчитися вести подвійне життя, неначе "агенти під прикриттям", або ризикувати своїм життям, прагнучи відкрито заявити про свою самоідентифікацію. Однією з небагатьох легальних можливостей бути собою, яка залишилася в трансгендерів у Пізньому Середньовіччі, це було податися у мандрівні лицедії-скоморохи, "веселі люди". Їм суспільство дозволяло перевдягання у одяг іншої статі, будь-яку гендерну поведінку.
Вперше скоморохи згадані у літописах Київської Русі в ХІ столітті. Тоді вони могли бути не лише народними, але й придворними артистами. Однак уже за кілька століть вони стали вважатися маргіналами. Так, у ХІІІ ст. митрополит Київський і всієї Русі грек Кирило ІІІ назвав подібне лицедійство "бісовими ігрищами".
Принагідно згадаймо, в контексті вже згаданих трансгендерних українських міфів про райдугу, що її в українській мові також називають веселкою. Тож може "веселі люди", це таки ще і "веселкові"?
Вперше скоморохи згадані у літописах Київської Русі в ХІ столітті. Тоді вони могли бути не лише народними, але й придворними артистами. Однак уже за кілька століть вони стали вважатися маргіналами. Так, у ХІІІ ст. митрополит Київський і всієї Русі грек Кирило ІІІ назвав подібне лицедійство "бісовими ігрищами".
Принагідно згадаймо, в контексті вже згаданих трансгендерних українських міфів про райдугу, що її в українській мові також називають веселкою. Тож може "веселі люди", це таки ще і "веселкові"?
Скоморохи, фрагмент фрески Софіївського собору в Києві, XI ст.
У XV–XVI століттях скоморохів церковна, а іноді й світська влада стала активніше піддавати переслідуванням, а піймавши – різним екзекуціям. З'являються штамповані вирази, типу: "Бог дав попа, чорт скомороха". У відповідь "веселі люди" для свого самозахисту почали об'єднуватися у великі ватаги. Але в середині XVIІ століття російський архієпископ Никон домігся царських указів про офіційно повну заборону їхніх виступів, зокрема, й найбільше дратуючих Церкву травестійних вистав. Після чого на скоморохів у Московії розпочалися облави. Ну і по мірі утвердження російської влади в Україні, поширювалися і на наших теренах закони про заборону виступів "веселих людей".
Зрештою, пам'ять про цих народних артистів, серед яких були і трансгендерні люди, залишилася у топонімах сіл з назвою Скоморохи – на Львівщині, Тернопільщині (два таких однойменних села), Івано-Франківщині, Житомирщині, Вінниччині та Черкащині.
Зрештою, пам'ять про цих народних артистів, серед яких були і трансгендерні люди, залишилася у топонімах сіл з назвою Скоморохи – на Львівщині, Тернопільщині (два таких однойменних села), Івано-Франківщині, Житомирщині, Вінниччині та Черкащині.
Скоморохи, на мініатюрі з давньоукраїнського (руського) "Радзивіллівського літопису", XV ст.
Звісно, й після втрати цього чи не останнього напівлегального способу відкритого соціального існування трансгендери в Україні нікуди не ділися. Просто попереду були століття їх безправного і ще більш непомітного для більшості існування.
Хоча, забігаючи наперед, зазначу, що у великих містах Російської імперії амплуа травесті акторів, у середовищі яких були й трансгендери, напівлегально відродилося у ХVІІІ столітті. Зрештою, на Правобережній Україні та у Сибіру до цього ж століття проіснували й останні ватаги скоморохів.
До речі, в народі їх вважали не лише артистами, але й знахарями. Можливо, це був останній відголосок стародавньої сакралізації трансгендерних людей.
Хоча, забігаючи наперед, зазначу, що у великих містах Російської імперії амплуа травесті акторів, у середовищі яких були й трансгендери, напівлегально відродилося у ХVІІІ столітті. Зрештою, на Правобережній Україні та у Сибіру до цього ж століття проіснували й останні ватаги скоморохів.
До речі, в народі їх вважали не лише артистами, але й знахарями. Можливо, це був останній відголосок стародавньої сакралізації трансгендерних людей.
3
Новий час
Чернецтво і трансгендерність
Трансгендерна жінка, мадемуазель Луїза-Женев'єва де Бомон (першу половину життя – французький шевальє Шарль д' Еон), портрет 1771 р. У 1755–1762 рр. жила в Російській імперії, була придворною жінкою-читцем княгині Є. Воронцової та імператриці Єлизавети І.
Пройшло Середньовіччя, наступив Новий час (XVI – початок ХХ ст.). З одного боку, попри опір консервативних постсередньовічних сил, це був час розвитку науки, віри в розум і впровадження у суспільно-політичні відносини демократичних ідей про природні (вроджені) права кожної людини на самовираження. Однак для України це був час поглинання її Російською імперією, з її самодержавством і кріпосним ладом.
Конституція гетьмана Пилипа Орлика (1710), даремно, що була прийнята раніше за Конституцію США (1787), стала чисто декларативним актом. По суті, цей нереалізований український Основний Закон став піком у розвитку козацьких вольностей і, водночас, їх кінцем. Хоча сама Січ і проіснувала ще до 1775 року, коли її знищила російська імператриця Катерина ІІ. Після чого для людей зі спільноти ЛГБТ на наших теренах остаточно наступили століття андеґраунду.
Єдине, що давало декому з них якісь можливості на більш-менш легальне вираження себе, то це приналежність до шляхти (дворянства). Тому далі я більше розповідатиму про окремих, найвідоміших трансгендерних особистостей, а не про трансгендерів загалом.
Однак, одна своєрідна напівлегальна можливість для деяких трансгендерних людей реалізувати себе в суспільстві без прямого засудження ще залишалася і в Новий час. Йдеться про людей жіночої біологічної статі, які йшли не в монахині, а… в монахи. У низці випадків Церква закривала на це очі. І не лише закривала – є кілька таких православних святих!
Конституція гетьмана Пилипа Орлика (1710), даремно, що була прийнята раніше за Конституцію США (1787), стала чисто декларативним актом. По суті, цей нереалізований український Основний Закон став піком у розвитку козацьких вольностей і, водночас, їх кінцем. Хоча сама Січ і проіснувала ще до 1775 року, коли її знищила російська імператриця Катерина ІІ. Після чого для людей зі спільноти ЛГБТ на наших теренах остаточно наступили століття андеґраунду.
Єдине, що давало декому з них якісь можливості на більш-менш легальне вираження себе, то це приналежність до шляхти (дворянства). Тому далі я більше розповідатиму про окремих, найвідоміших трансгендерних особистостей, а не про трансгендерів загалом.
Однак, одна своєрідна напівлегальна можливість для деяких трансгендерних людей реалізувати себе в суспільстві без прямого засудження ще залишалася і в Новий час. Йдеться про людей жіночої біологічної статі, які йшли не в монахині, а… в монахи. У низці випадків Церква закривала на це очі. І не лише закривала – є кілька таких православних святих!
Свята Досифея (Досифей) Київська на гравюрі ХІХ ст.
Зокрема, Досифей/я Київський/а, в миру Дарина Тяпкіна (1721–1776). Походила вона з дворянського роду. Але коли її в 16 років мали видати заміж, втекла з дому, видаючи себе за юнака Досифея.
Будучи релігійною людиною, пішов/ла у монастир. Звісно, це була ще й можливість сховатися від розшуків родини. Недовгий час перебував/ла послушником у підмосковній Троїцько-Сергіївській лаврі, але так і не прийняв/ла постриг, боячись розкриття своєї особистості.
Зрештою, помандрував/ла до Києва, де у приміській Китаєвій пустині поселився/лась у печері, як аскет-відлюдник. Досифей/я своєю праведністю швидко набув/ла великої шани в народі. У 1744 році до "старця Досифея" приїздила сама імператриця Єлизавета І (до слова, чи не єдина з російських монархів, із ліберальним відношенням до козацьких свобод), за протекції якої Досифей/я став/ла ченцем Києво-Печерської лаври.
В 1776 році, незадовго до смерті, Досифей/я благословив/ла на прийняття постригу Прохора Мошніна – майбутнього великого святого Серафима Саровського. У 1993 році Українська Православна Церква канонізувала Досифея/ю.
Будучи релігійною людиною, пішов/ла у монастир. Звісно, це була ще й можливість сховатися від розшуків родини. Недовгий час перебував/ла послушником у підмосковній Троїцько-Сергіївській лаврі, але так і не прийняв/ла постриг, боячись розкриття своєї особистості.
Зрештою, помандрував/ла до Києва, де у приміській Китаєвій пустині поселився/лась у печері, як аскет-відлюдник. Досифей/я своєю праведністю швидко набув/ла великої шани в народі. У 1744 році до "старця Досифея" приїздила сама імператриця Єлизавета І (до слова, чи не єдина з російських монархів, із ліберальним відношенням до козацьких свобод), за протекції якої Досифей/я став/ла ченцем Києво-Печерської лаври.
В 1776 році, незадовго до смерті, Досифей/я благословив/ла на прийняття постригу Прохора Мошніна – майбутнього великого святого Серафима Саровського. У 1993 році Українська Православна Церква канонізувала Досифея/ю.
У росіян теж є подібна свята: Ксенія Петербурзька, вона ж – юродивий Андрій. Оскільки після смерті у 1750-х роках свого чоловіка Андрія 26-річна Ксенія заявила, що: "Андрій Федорович не вмер, але втілився в мене, Ксенію, яка давно померла" і до самої смерті вважала себе Андрієм.
При цьому, будучи дворянкою, роздала все своє майно та стала вести життя благочестивого аскета без формального прийняття постригу. Зрештою, із юродивим Андрієм звиклися і петербуржці, які стали його/її шанувати як прозорливого/у праведника/цю. У 1988 Руська Православна Церква канонізувала Ксенію (Андрія).
При цьому, будучи дворянкою, роздала все своє майно та стала вести життя благочестивого аскета без формального прийняття постригу. Зрештою, із юродивим Андрієм звиклися і петербуржці, які стали його/її шанувати як прозорливого/у праведника/цю. У 1988 Руська Православна Церква канонізувала Ксенію (Андрія).
Як вважається, портрет святої Ксенії (Андрія) Петербурзької, кін. XVIII – поч. ХІХ ст.
Звичайно, житія святих нам більш-менш відомі. Але ж були подібні випадки трансгендерних монахів, які не мали всенародного пошанування, і тому біографії яких є нам майже зовсім незнаними.
Варто підкреслити, що попри популярність цих святих, їхнє благочестя, Ксенію канонізовано лише за горбачовської перебудови, з її гласністю, а Досифею – за незалежної України.
Зверну вашу увагу і на те, що обидві вони були за походженням дворянки. У зв'язку з чим мені згадується монолог одного кіношного антигероя про те, що так звана "середньостатистична", шаблонно мисляча людина за одні й ті ж вчинки представника низів вважатиме божевільним, а представника суспільних верхів – ексцентричним.
Варто підкреслити, що попри популярність цих святих, їхнє благочестя, Ксенію канонізовано лише за горбачовської перебудови, з її гласністю, а Досифею – за незалежної України.
Зверну вашу увагу і на те, що обидві вони були за походженням дворянки. У зв'язку з чим мені згадується монолог одного кіношного антигероя про те, що так звана "середньостатистична", шаблонно мисляча людина за одні й ті ж вчинки представника низів вважатиме божевільним, а представника суспільних верхів – ексцентричним.
Еволюція гендерної політики Церкви
Звісно, сучасна православна Церква категорично заперечує трансгендерність таких святих. Обґрунтовується, що у них "просто" був особливий духовний подвиг. Втеча від світського життя, юродство (безумство) "ради Христа", з метою виходу за межі норм суспільства "світу цього", яке живе в гріху.
Але от що цікаво: ми не знайдемо жодного гендерно дзеркального випадку. Тобто, наприклад, щоб трансгендерна людина пішла у жіночий монастир монашкою, аби уникнути одруження, чи, скажімо, щоб не йти служити в армію для участі в загарбницькій, а значить гріховній війні тощо.
Не було і чоловіків за біологічною статтю, які б юродствували, говорячи про себе, як про жінку. І ще таке: при постригу монашка могла отримати чоловіче ім'я в принципі, тобто, навіть якщо вона була послушницею у жіночому монастирі й не заявляла, що вона – чоловік. Формальна аргументація: "чернецтво ангельський чин, а янголи статі не мають". Але монах то при постригу міг отримати виключно чоловіче ім'я.
Але от що цікаво: ми не знайдемо жодного гендерно дзеркального випадку. Тобто, наприклад, щоб трансгендерна людина пішла у жіночий монастир монашкою, аби уникнути одруження, чи, скажімо, щоб не йти служити в армію для участі в загарбницькій, а значить гріховній війні тощо.
Не було і чоловіків за біологічною статтю, які б юродствували, говорячи про себе, як про жінку. І ще таке: при постригу монашка могла отримати чоловіче ім'я в принципі, тобто, навіть якщо вона була послушницею у жіночому монастирі й не заявляла, що вона – чоловік. Формальна аргументація: "чернецтво ангельський чин, а янголи статі не мають". Але монах то при постригу міг отримати виключно чоловіче ім'я.
Задумаємося, чому? Та тому, що у Високому Середньовіччі в Церкві остаточно взяла гору ідеологія патріархального шовінізму. Жінка, як я зазначала вище, стала сприйматися похідною від чоловіка. Та ще й першогрішницею, яка спокусила у Раю чоловіка забороненим плодом з дерева пізнання добра і зла.
Історичні свідчення про те, що у Ранньому Середньовіччі жінок висвічували не лише у дияконесси, а й у священики (пресвітеріди), і що свята Бригіта у VI столітті навіть була єпископессою Ірландії, були свідомо забуті. Ну а нині просто всіляко заперечуються ортодоксальним богослов'ям, або вважаються ранньосередньовічними збоченнями Церкви з істинного шляху.
Тому-то якщо жінка хотіла долучитися до "вищої" істоти – чоловіка, але не у плані зрівняння в правах на церковну владу, а в контексті всього лиш релігійного аскетизму, то це іноді сприймали поблажливо. Але навпаки, з чоловіка у жінку – це патріархальне суспільство могло сприйняти лише як прагнення з вищого стану перейти у нижчий, більш гріховний. Який же тут може бути духовний подвиг? Гріхопадіння і тільки. Зрештою, після ХVIII століття випадків суспільної терпимості до жінок, які б хотіли реалізовувати себе як духовних чоловіків-аскетів, здається, вже не було.
Тому-то якщо жінка хотіла долучитися до "вищої" істоти – чоловіка, але не у плані зрівняння в правах на церковну владу, а в контексті всього лиш релігійного аскетизму, то це іноді сприймали поблажливо. Але навпаки, з чоловіка у жінку – це патріархальне суспільство могло сприйняти лише як прагнення з вищого стану перейти у нижчий, більш гріховний. Який же тут може бути духовний подвиг? Гріхопадіння і тільки. Зрештою, після ХVIII століття випадків суспільної терпимості до жінок, які б хотіли реалізовувати себе як духовних чоловіків-аскетів, здається, вже не було.
Свята Бригітта Ірландська, вітраж католицької церкви у м. Мейкон, 1903 р.
Жанна д'Арк у лицарських латах, мініатюра XV ст.
У плані, знову ж таки, загальноіндоєвропейського культурного порівняння мені хочеться тут згадати про долю всесвітньо відомої французької національної героїні Жанни д'Арк.
Коли в 1431 році англійці за підтримки Церкви спалили Жанну на вогнищі, її офіційно засудили не лише за "єресь", "відьомство", а й за носіння чоловічого одягу. По суті, згідно культурних мірок європейського Середньовіччя, за гендерну неконформність.
Що тут скажеш, штани, моду на які скіфські чоловіки принесли колись у Європу, в Середньовіччі були табу для жінок. Це не кажучи вже про лицарські лати, у яких воювала Жанна. Але пройшло майже 500 років, і європейські жінки домоглися права ходити у чоловічому одязі. Спочатку – у середовищі аристократії, інтелігенції, богеми, потім – прогресивного міщанства, а з часом і у всіх верствах суспільства загалом.
Ну а звинувачення у єресі, під тиском французів, які перемогли англійців і відстояли свою незалежність, Церква з Жанни д'Арк зняла (посмертно) ще у 1456 році. І, зрештою, у 1920 році Жанна д'Арк була канонізована як католицька свята.
От вам і умовність так званих "вічних" релігійних цінностей, начебто незалежних від політики і культурного середовища конкретного суспільства, у конкретну історичну епоху.
Коли в 1431 році англійці за підтримки Церкви спалили Жанну на вогнищі, її офіційно засудили не лише за "єресь", "відьомство", а й за носіння чоловічого одягу. По суті, згідно культурних мірок європейського Середньовіччя, за гендерну неконформність.
Що тут скажеш, штани, моду на які скіфські чоловіки принесли колись у Європу, в Середньовіччі були табу для жінок. Це не кажучи вже про лицарські лати, у яких воювала Жанна. Але пройшло майже 500 років, і європейські жінки домоглися права ходити у чоловічому одязі. Спочатку – у середовищі аристократії, інтелігенції, богеми, потім – прогресивного міщанства, а з часом і у всіх верствах суспільства загалом.
Ну а звинувачення у єресі, під тиском французів, які перемогли англійців і відстояли свою незалежність, Церква з Жанни д'Арк зняла (посмертно) ще у 1456 році. І, зрештою, у 1920 році Жанна д'Арк була канонізована як католицька свята.
От вам і умовність так званих "вічних" релігійних цінностей, начебто незалежних від політики і культурного середовища конкретного суспільства, у конкретну історичну епоху.
Трансгендерність і армія
Надія Дурова у віці 14 років, портрет невідомого художника, зображений на ілюстрації в "Записках Олександрова (Дурової)" – другому виданні його/її спогадів, 1839 р.
Приналежність до аристократії дозволяла трансгендерним людям і в ХІХ столітті подекуди добиватися від суспільства права бути собою.
Найвідоміший випадок на українських теренах – життя а-ля Жанни д'Арк Нового часу Надії Дурової, вона ж – Олександр Олександров.
Народилася 1783 року в Києві, у сім'ї відставного гусарського офіцера Андрія Дурова, зі шляхетсько-козацького роду Туровських та Марфи Дурової (Олександрович), дочки полтавського поміщика. У віці 18 років Надію видали, проти її волі, заміж за такого собі Василя Чернова. Народила сина Івана і, залишивши чоловіка, повернулася з дитиною до батьків.
У 1806 році в день своїх іменин вирушила купатися, прихопивши старий козацький одяг. Перевдягнувшись у чоловіче вбрання, залишила на березі свою сукню. Батьки вирішили, що вона втопилася. А вона/він в чоловічому одязі, назвавшись "поміщицьким сином Олександром Дуровим", приєднався/лася до донського козачого полку, що прямував на війну з французами. Був/ла прийнятий/а товаришем (рядовим із дворян) кінного Польського полку під ім'ям Олександр Соколов.
Найвідоміший випадок на українських теренах – життя а-ля Жанни д'Арк Нового часу Надії Дурової, вона ж – Олександр Олександров.
Народилася 1783 року в Києві, у сім'ї відставного гусарського офіцера Андрія Дурова, зі шляхетсько-козацького роду Туровських та Марфи Дурової (Олександрович), дочки полтавського поміщика. У віці 18 років Надію видали, проти її волі, заміж за такого собі Василя Чернова. Народила сина Івана і, залишивши чоловіка, повернулася з дитиною до батьків.
У 1806 році в день своїх іменин вирушила купатися, прихопивши старий козацький одяг. Перевдягнувшись у чоловіче вбрання, залишила на березі свою сукню. Батьки вирішили, що вона втопилася. А вона/він в чоловічому одязі, назвавшись "поміщицьким сином Олександром Дуровим", приєднався/лася до донського козачого полку, що прямував на війну з французами. Був/ла прийнятий/а товаришем (рядовим із дворян) кінного Польського полку під ім'ям Олександр Соколов.
Потім – участь у боях проти французів у Європі, перша нагорода за хоробрість. У 1807 році все ж написав/ла лист своїй сім'ї. Батько став вимагати його/її повернення. Після розкриття Олександра (Надію) під конвоєм направили у Петербург, де на "кавалерист-дівицю" схотів подивитися імператор. І – чудо. Харизматичний/а Олександр (Надія) переконав/ла імператора Олександра І не видавати його/її батьку.
За наказом імператора, який визнав "кавалерист-дівицю" новою амазонкою, тепер уже підпоручика Олександра (Надію) Олександрова перевели у Маріупольський полк, який дислокувався на Волині й у Тернопільському окрузі [61]. Якийсь час тимчасово служив/ла ад'ютантом генерала і Київського воєнного губернатора Михайла Милорадовича. Потім – війна 1812 року проти Наполеона, Бородінська битва, поранення, служба ад'ютантом у самого фельдмаршала Михайла Кутузова. У 1816 році в чині штаб-ротмістра Олександр (Надія) вийшов/ла у відставку.
За наказом імператора, який визнав "кавалерист-дівицю" новою амазонкою, тепер уже підпоручика Олександра (Надію) Олександрова перевели у Маріупольський полк, який дислокувався на Волині й у Тернопільському окрузі [61]. Якийсь час тимчасово служив/ла ад'ютантом генерала і Київського воєнного губернатора Михайла Милорадовича. Потім – війна 1812 року проти Наполеона, Бородінська битва, поранення, служба ад'ютантом у самого фельдмаршала Михайла Кутузова. У 1816 році в чині штаб-ротмістра Олександр (Надія) вийшов/ла у відставку.
Олександр Олександров (Надія Дурова), літографія О. Брюллова, 1839 р.
Залишив/ла спогади "Записки кавалерист-дівиці" (1836), які високо оцінив Олександр Пушкін. У них, зокрема, Олександр (Надія) так описав/ла свою самоідентифікацію: "Два почуття, настільки протилежні – любов до батька і відраза до своєї статі, – хвилювали мою юну душу з однаковою силою, і я з твердістю і постійністю, мало властивими моєму віку, зайнялася обмірковуванням плану вийти зі сфери, призначеної природою і звичаями жіночої статі".
А коли син надіслав йому/їй лист, запитуючи благословення на шлюб, зі звернення "матінка", Олександр (Надія) не читаючи, кинув/ла лист у вогонь. І тільки після того, як син прислав лист з проханням уже до Олександра Андрійовича, він/вона написав/ла "благословляю".
Судячи з цього, Олександр був не просто гендерно-неконформною людиною, а швидше за все, трансгендером. У радянські часи, звісно, його зображали лише відважною жінкою. У цьому ж ключі видатний режисер Ельдар Рязанов зняв милий, але історично неправдивий художній фільм про Надію Дурову "Гусарська балада" (1962).
Помер Олександр Олександров (Надія Дурова) у 1866 році в Єлабузі В'ятської губернії (нині – Татарстан). Заповідав/ла відспівувати себе, як "раба Божого Олександра", але священик порушувати церковні правила не став. При похованні йому/їй були віддані військові почесті.
А коли син надіслав йому/їй лист, запитуючи благословення на шлюб, зі звернення "матінка", Олександр (Надія) не читаючи, кинув/ла лист у вогонь. І тільки після того, як син прислав лист з проханням уже до Олександра Андрійовича, він/вона написав/ла "благословляю".
Судячи з цього, Олександр був не просто гендерно-неконформною людиною, а швидше за все, трансгендером. У радянські часи, звісно, його зображали лише відважною жінкою. У цьому ж ключі видатний режисер Ельдар Рязанов зняв милий, але історично неправдивий художній фільм про Надію Дурову "Гусарська балада" (1962).
Помер Олександр Олександров (Надія Дурова) у 1866 році в Єлабузі В'ятської губернії (нині – Татарстан). Заповідав/ла відспівувати себе, як "раба Божого Олександра", але священик порушувати церковні правила не став. При похованні йому/їй були віддані військові почесті.
Титульний лист першої частини "Записок кавалерист-дівиці" Олександра Олександрова (Надії Дурової), 1836 р.
Ліворуч – Лариса Голубкіна у ролі поручника Шури Азарової/го з фільму "Гусарська балада" (1962 р.); праворуч – історичний прототип кіногероя Олександр Олександров (Надія Дурова), портрет пер. пол. ХІХ ст.
Крім уродженки Києва у Російській імперії ще раніше була відома подібною долею уродженка розташованої на березі Дону станиці Нагавської Тетяна Маркіна. Вона теж імітувала своє втоплення (у 1785 р.), а потім подалася до армії, в складі якої довгий час воювала/в, як козак Курточкін. В тому числі (уже як офіцер) у 1792 році й на Західній Україні, у лавах Російської Імператорської армії проти Війська Польського.
Але в цей же рік вона/ін була/в розкрита/ий. Мала/в аудієнцію у імператриці Катерини ІІ, яка заборонила їй/йому надалі служити в армії та називатися чоловічим ім'ям. Повернулась/вся на рідний Дон. У 1793 році брала/в участь у повстанні козаків своєї станиці проти примусового переселення їх на Кубань, ініційованого все тією ж Катериною ІІ. Донці відстояли своє право жити на своїй землі. Померла Маркіна (Курточкін) в рідній станиці. Ховали її/його у чоловічому воєнному мундирі.
Але в цей же рік вона/ін була/в розкрита/ий. Мала/в аудієнцію у імператриці Катерини ІІ, яка заборонила їй/йому надалі служити в армії та називатися чоловічим ім'ям. Повернулась/вся на рідний Дон. У 1793 році брала/в участь у повстанні козаків своєї станиці проти примусового переселення їх на Кубань, ініційованого все тією ж Катериною ІІ. Донці відстояли своє право жити на своїй землі. Померла Маркіна (Курточкін) в рідній станиці. Ховали її/його у чоловічому воєнному мундирі.
4
Новітній час (до середини ХХ ст.)
Трансгендери в СРСР
За Новим часом на початку ХХ століття прийшов Новітній. В Україні – не з перемогою демократії, як на Заході, а з тоталітарними режимами: російським комуністичним (у 1920–1941, 1944–1991 роках) і німецьким націонал-соціалістичним (у 1941–1944 роках). "Нормальний", совкової витримки громадянин скаже: ну нарешті, хоч тоді з трансгендерами в Україні покінчили!
Викорінили їх, принаймні, до кінця 1980-х років, коли Михайло Горбачов затіяв свою провальну перебудову. Зліквідували майже повністю, як культурну заразу, за невеликими винятками маргіналів.
Викорінили їх, принаймні, до кінця 1980-х років, коли Михайло Горбачов затіяв свою провальну перебудову. Зліквідували майже повністю, як культурну заразу, за невеликими винятками маргіналів.
Початок радянського викорінення трансгендерів було покладено ще в останній рік революції. Тоді розголосу набула справа арешту 15 січня 1921 року в Петрограді радянською міліцією "95 чоловік, перевдягнутих частково у жіноче" в будинку №6 на Симеонівській вулиці.
Це була нелегальна вечоринка пітерських трансвеститів. Можна майже з впевненістю сказати, що там мусили бути і українці: недавня столиця (до 1918 року) все ж таки, де жили представники чи не всіх народів колишньої Російської імперії.
Були відкриті кримінальні справи, шуму наробило те, що серед заарештованих були й військові (а раптом контрреволюція?!).
Арештовані були лише учасники тієї злощасної вечоринки, а всього, за донесеннями агента під прикриттям Афанасія Шаура, пітерське середовище трансвеститів нараховувало більше 2 тисяч осіб.
Це була нелегальна вечоринка пітерських трансвеститів. Можна майже з впевненістю сказати, що там мусили бути і українці: недавня столиця (до 1918 року) все ж таки, де жили представники чи не всіх народів колишньої Російської імперії.
Були відкриті кримінальні справи, шуму наробило те, що серед заарештованих були й військові (а раптом контрреволюція?!).
Арештовані були лише учасники тієї злощасної вечоринки, а всього, за донесеннями агента під прикриттям Афанасія Шаура, пітерське середовище трансвеститів нараховувало більше 2 тисяч осіб.
Трансвестити Петрограда на приватній вечірці по вул. Симеонівській, буд.№6, фото 1921 року
Трансвестити Петрограда на приватній вечірці по вул. Симеонівській, буд.№6, фото 1921 року
Журнал "Статеве життя у школі й житті" (1925 р.), в якому була опублікована стаття академіка В. Бєхтєрєва, присвячена арешту трансвеститів у Петрограді в 1921 р.
Правда, міліція не вельми-то вміла їх "класово" відрізняти від інших представників ЛГБТ спільноти, тому ця цифра є приблизною і може об'єктивно корегуватися як у меншу, так і у більшу сторону.
Арештованим відносно пощастило. Все ж таки, то ще були не сталінські, а трохи м'якші ленінські часи.
У 1922 році звинувачених у більшості визнали психічно хворими (діагноз дав не хто-небудь, а сам академік Володимир Бехтерєв), але без необхідності у стаціонарному лікуванні.
Проте, вже за Сталіна про них згадали і в 1933 році чимало з фігурантів тієї справи було арештовано як "іноземних агентів", які згубно впливають на мораль.
А всього тоді в Ленінграді арештували 175 таких "не таких", більшості з яких присудили, для початку, по 10 років виправно-трудових таборів.
Арештованим відносно пощастило. Все ж таки, то ще були не сталінські, а трохи м'якші ленінські часи.
У 1922 році звинувачених у більшості визнали психічно хворими (діагноз дав не хто-небудь, а сам академік Володимир Бехтерєв), але без необхідності у стаціонарному лікуванні.
Проте, вже за Сталіна про них згадали і в 1933 році чимало з фігурантів тієї справи було арештовано як "іноземних агентів", які згубно впливають на мораль.
А всього тоді в Ленінграді арештували 175 таких "не таких", більшості з яких присудили, для початку, по 10 років виправно-трудових таборів.
Але знову ж таки, скаже скептик, може хтось там з українців і був, а може й ні, та й мова йде про Радянську Росію, а не Радянську Україну. Авторка, направду, не має даних про такі ж масштабні справи, скажімо, в Києві чи Харкові.
На моє припущення, що просто ховалися такі люди в Україні (кого за Сталіна не посадили, чи не вбили під час Голодомору в числі інших), і що все рівно були вони, за статистичною логікою, у всіх прошарках суспільства, то мені можна заперечити, що невідомі факти не є фактами узагалі.
На моє припущення, що просто ховалися такі люди в Україні (кого за Сталіна не посадили, чи не вбили під час Голодомору в числі інших), і що все рівно були вони, за статистичною логікою, у всіх прошарках суспільства, то мені можна заперечити, що невідомі факти не є фактами узагалі.
Професор Віктор Калнберз, який першим у СРСР провів операцію з корекції статевих органів, фото, 1978 р.
Ну там, ще було "ЧП" у 1972 році, коли радянський хірург Віктор Калнберз провів першу в СРСР операцію з корекції статевих органів. Але по-перше, його за це покарали.
Правда, все-таки не посадили, але дали сувору догану "за проведення операції, яка калічить і не відповідає ладу та ідеології держави". А один з членів комісії, яка розбирала вчинок хірурга, на аргументацію Калнберза, що, мовляв, пацієнт "був на грані самогубства" через невідповідність біологічної статі й гендерного самоусвідомлення, відповів сильним контраргументом: "Що за дурниці! Нехай би вбивала себе!". Ну і по-друге – діло то було не в Радянській Україні, а в Радянській Латвії.
Правда, все-таки не посадили, але дали сувору догану "за проведення операції, яка калічить і не відповідає ладу та ідеології держави". А один з членів комісії, яка розбирала вчинок хірурга, на аргументацію Калнберза, що, мовляв, пацієнт "був на грані самогубства" через невідповідність біологічної статі й гендерного самоусвідомлення, відповів сильним контраргументом: "Що за дурниці! Нехай би вбивала себе!". Ну і по-друге – діло то було не в Радянській Україні, а в Радянській Латвії.
Вільгельм Габсбург: архікнязь і майже король/ева України
Далі – фактажна розповідь про людину (трансгендера, звісно), яка була серед творців не чого-небудь, а Української революції 1917–1921 років, а також учасником українського руху опору ОУН–УПА у 1940-х роках.
Адже в країні проголошено п'ять років (2017–2021) пошанування 100-річчя революційного пробудження українського народу, початку його боротьби за свою державу в Новітній час.
Отож, підтримаємо ініціативу.
Адже в країні проголошено п'ять років (2017–2021) пошанування 100-річчя революційного пробудження українського народу, початку його боротьби за свою державу в Новітній час.
Отож, підтримаємо ініціативу.
Новітня історія, що б там не писали в радянських підручниках, таки почалася не 1917-го, після захоплення більшовиками влади у Петрограді, а 1914-го року, коли вибухнула Перша світова війна.
Українці, як народ бездержавний, були призвані воювати в армії тих країн, які панували над нашими землями. Більшість – до армії Російської імперії. Галичани – до австро-угорських військ.
Українці, як народ бездержавний, були призвані воювати в армії тих країн, які панували над нашими землями. Більшість – до армії Російської імперії. Галичани – до австро-угорських військ.
Гендерно нетиповий малюнок, де українська жінка показана не беззахисною жертвою, а воячкою,
яка дає відсіч російському двоголовому орлу. Листівка художника Б. Шіппіха 1917 р.
яка дає відсіч російському двоголовому орлу. Листівка художника Б. Шіппіха 1917 р.
От тільки Австро-Угорщина, на відміну від Росії, дозволила сформувати український національний військовий підрозділ – легіон Українських Січових Стрільців. Чому? Звичайно, не в останню чергу тому, що австрійська влада ніколи не забороняла української мови, дозволяла існування західноукраїнських політичних організацій.
Ерцгерцог (архікнязь) Василь Вишиваний, Галичина, фото 1915 p.
Але був у галичан і особливий покровитель: молодий ерцгерцог (архікнязь) Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен, троюрідний племінник імператора Австрії й короля Угорщини Франца Йосифа І.
Народився Вільгельм 10 лютого 1885 року поблизу міста Пула (нині – Хорватія). Габсбурги були австрійською правлячою династією, але в їхніх жилах текла різна кров. Одним з титулів імператора Австро-Угорщини був і "король Галіції і Лодомерії", тобто українських Галичини і Волині.
Яким чином у Вільгельмі прокинулася саме українська кров – важко сказати. Та тільки з юності він марив українською культурою, історією, землею. Досконало вивчив українську мову і писав нею вірші, зокрема, відомою є його поезія "Весело, гей!". А з початком Першої світової війни зробив усе від нього залежне, аби імператор дозволив створити добровольчий легіон УСС.
У 1914–1917 роках Січові Стрільці воювали проти Російської Імператорської Армії в Західній Україні. Їхня звитяга не лише у війні. В УСС йшли добровольці, переважно, цвіт української інтелігенції. І куди б не приходили Січові Стрільці, передусім вони відкривали українські народні школи, гуртували культурне життя. Воював на фронті і Вільгельм.
Красивий, елегантний, з витонченими аристократичними рисами. І під воєнною формою – у вишитій сорочці. За останнє українські солдати, зрештою, і "охрестили" його Василем Вишиваним. Так він і називав себе надалі, поруч з ім'ям, даним йому при народженні.
Народився Вільгельм 10 лютого 1885 року поблизу міста Пула (нині – Хорватія). Габсбурги були австрійською правлячою династією, але в їхніх жилах текла різна кров. Одним з титулів імператора Австро-Угорщини був і "король Галіції і Лодомерії", тобто українських Галичини і Волині.
Яким чином у Вільгельмі прокинулася саме українська кров – важко сказати. Та тільки з юності він марив українською культурою, історією, землею. Досконало вивчив українську мову і писав нею вірші, зокрема, відомою є його поезія "Весело, гей!". А з початком Першої світової війни зробив усе від нього залежне, аби імператор дозволив створити добровольчий легіон УСС.
У 1914–1917 роках Січові Стрільці воювали проти Російської Імператорської Армії в Західній Україні. Їхня звитяга не лише у війні. В УСС йшли добровольці, переважно, цвіт української інтелігенції. І куди б не приходили Січові Стрільці, передусім вони відкривали українські народні школи, гуртували культурне життя. Воював на фронті і Вільгельм.
Красивий, елегантний, з витонченими аристократичними рисами. І під воєнною формою – у вишитій сорочці. За останнє українські солдати, зрештою, і "охрестили" його Василем Вишиваним. Так він і називав себе надалі, поруч з ім'ям, даним йому при народженні.
Радянська карикатура на Василя Вишиваного (в центрі на троні), як завуальоване визнання політичної ваги архікнязя; праворуч – голова уряду галицької ЗУНР К. Левицький, ліворуч – майор УСС Н. Гірняк, малюнок 1918–1919 рр.
22 січня 1918 року Українська Народна Республіка проголосила у Києві повну незалежність від Росії. Василь використав весь свій дипломатичний хист, аби Німеччина і Австро-Угорщина визнали Україну і підтримали її у боротьбі проти Радянської Росії. Тоді ж він особисто очолив Січових Стрільців, з якими дійшов до Хортиці на Запоріжжі.
На цей момент популярність Василя Вишиваного серед солдатів і навіть українських соціалістів була дуже високою. На Запоріжжі, цій колисці українського козацтва, у травні 1918 року низка українських політиків і військових на чолі з полковником Петром Болбочаном зініціювали проголошення його королем, або ж гетьманом України. Але Василь відмовився, сказавши, що таке можливо лише з волі усього народу.
В 1919 році у званні полковника був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР.
Але після того, як Головний Отаман УНР Симон Петлюра розстріляв, за досі непідтвердженими звинуваченнями у підготовці перевороту, Петра Болбочана, а потім за військово-політичний союз із Польщею "віддав" тій Західну Україну, Василь Вишиваний емігрує до Відня. Там допомагає українським біженцям. Створює Українське вільне козацтво, видає неймовірно пронизливу україномовну збірку своїх віршів "Минають дні" (1921). Після остаточної ж поразки Української революції емігрує до Західної Європи.
На цей момент популярність Василя Вишиваного серед солдатів і навіть українських соціалістів була дуже високою. На Запоріжжі, цій колисці українського козацтва, у травні 1918 року низка українських політиків і військових на чолі з полковником Петром Болбочаном зініціювали проголошення його королем, або ж гетьманом України. Але Василь відмовився, сказавши, що таке можливо лише з волі усього народу.
В 1919 році у званні полковника був призначений головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального Штабу УНР.
Але після того, як Головний Отаман УНР Симон Петлюра розстріляв, за досі непідтвердженими звинуваченнями у підготовці перевороту, Петра Болбочана, а потім за військово-політичний союз із Польщею "віддав" тій Західну Україну, Василь Вишиваний емігрує до Відня. Там допомагає українським біженцям. Створює Українське вільне козацтво, видає неймовірно пронизливу україномовну збірку своїх віршів "Минають дні" (1921). Після остаточної ж поразки Української революції емігрує до Західної Європи.
Василь Вишиваний: від веселого Парижу до катівень Києва
У Франції веде аристократичний, хоча й далеко не заможний спосіб життя. Підтримує як українську політичну діаспору, так і намагання Габсбургів повернутися до влади у Австрії, яка тепер стала республікою.
Але от біда – за Василем тягнуться історії про його бісексуальність. Його романи з жінками були добре усім відомі. З чоловіками – теж. Особливо щодо його стосунків з особистим секретарем Едуардом Ларищенком. Це несло в собі певні небезпеки навіть для аристократа. У другій половині 1920-х роках у Європі набирає сили фашизм, нацизм і комунізм. Ліберальна демократія стрімко втрачає вплив, тому на бісексуальність стають менше дивитися крізь пальці.
Однак, Василь був не лише бісексуалом, але й бігендером. Тобто, в різних випадках, життєвих ситуаціях міг ідентифікувати себе або чоловіком, або жінкою.
А, можливо, в глибині душі він, якби міг, хотів би цілком змінити свій гендер? Хто знає, що у людини на душі, коли вона змушена ретельно приховувати свою самоідентифікацію.
Але от біда – за Василем тягнуться історії про його бісексуальність. Його романи з жінками були добре усім відомі. З чоловіками – теж. Особливо щодо його стосунків з особистим секретарем Едуардом Ларищенком. Це несло в собі певні небезпеки навіть для аристократа. У другій половині 1920-х роках у Європі набирає сили фашизм, нацизм і комунізм. Ліберальна демократія стрімко втрачає вплив, тому на бісексуальність стають менше дивитися крізь пальці.
Однак, Василь був не лише бісексуалом, але й бігендером. Тобто, в різних випадках, життєвих ситуаціях міг ідентифікувати себе або чоловіком, або жінкою.
А, можливо, в глибині душі він, якби міг, хотів би цілком змінити свій гендер? Хто знає, що у людини на душі, коли вона змушена ретельно приховувати свою самоідентифікацію.
А от що достеменно відомо, то це те, що у закритих клубах Василь Вишиваний ходив у жіночому одязі. Відомо це стало завдяки поліцейським, коли ті робили облави на подібні місця. Звісно, аристократ з королівського роду уникав арештів, заминав скандали. Але шила в мішку не сховаєш. Зрештою, в першій половині 1930-х років про таємне життя Вільгельма з роду не кого-небудь, а самих Габсбургів, написала паризька преса.
У 1934 році Василя втягнула у скандал його, на цей раз, уже коханка і професійна авантюристка Полєтт Куйба, яка видавала себе за аристократку, походячи насправді з кримінальних низів.
Скандал, який стався не без спланованої провокації з боку агентури сталінського НКВД, остаточно підірвав репутацію Василя. З Франції у 1935 році він був змушений повернутися до Австрії. Його імператорська рідня відцуралася його, та в 1936 році навіть змусила Вишиваного (єдиного, з усіх Габсбургів!) зректися членства у лицарському Ордені Золотого Руна.
Хоча для Василя, здавалось, найбільшою прикрістю було те, що він не зміг забрати з собою із Франції свого кота: "той кіт, – писав він, – був мені милішим за ціле людство". Можна було подумати, що тепер архікнязю залишається лише тихо жити на невеликі гроші, які у нього ще залишилися після всіх скандалів. Але він був занадто яскравою особистістю, як для очікування спокійної старості.
Скандал, який стався не без спланованої провокації з боку агентури сталінського НКВД, остаточно підірвав репутацію Василя. З Франції у 1935 році він був змушений повернутися до Австрії. Його імператорська рідня відцуралася його, та в 1936 році навіть змусила Вишиваного (єдиного, з усіх Габсбургів!) зректися членства у лицарському Ордені Золотого Руна.
Хоча для Василя, здавалось, найбільшою прикрістю було те, що він не зміг забрати з собою із Франції свого кота: "той кіт, – писав він, – був мені милішим за ціле людство". Можна було подумати, що тепер архікнязю залишається лише тихо жити на невеликі гроші, які у нього ще залишилися після всіх скандалів. Але він був занадто яскравою особистістю, як для очікування спокійної старості.
Ув'язнені геї в концтаборі Заксенхаузен, яким нацисти, для маркування їхньої "злочинної" поведінки, нашивали на тюремний одяг рожеві трикутники, фото пер. пол. 1940-х рр.
У 1938 році Гітлер окупував Австрію, після чого у Василя Вишиваного розвіялися існуючі до того ілюзії щодо фюрера як можливого рятівника Східної Європи і України від Сталіна.
Нацистська преса стала таврувати архікнязя як декадентського паризького покидька. Він постійно знаходився під наглядом Гестапо. Та приналежність до австрійського аристократичного роду та австрійське громадянство дозволили йому уникнути арешту.
Адже з 1938 року громадяни Австрії автоматично ставали громадянами Німеччини, оскільки їх з ідеологічних міркувань нацисти офіційно "перевели" у німці.
Нацистська преса стала таврувати архікнязя як декадентського паризького покидька. Він постійно знаходився під наглядом Гестапо. Та приналежність до австрійського аристократичного роду та австрійське громадянство дозволили йому уникнути арешту.
Адже з 1938 року громадяни Австрії автоматично ставали громадянами Німеччини, оскільки їх з ідеологічних міркувань нацисти офіційно "перевели" у німці.
Василь Вишиваний у Лук'янівській в'язниці Києва, фото 1947р.
У роки Другої світової війни, проживаючи у Відні, став допомагати розвідці Організації Українських Націоналістів. Ще б пак: він дружив з колишнім полковником Січових Стрільців і першим Головою Проводу ОУН Євгеном Коновальцем до самої загибелі того у 1938 році. Потому, допомагав ОУН налагоджувати зв'язки з французьким рухом опору і англійською розвідкою. Перед англійською конституційною монархією архікнязь узагалі мав особливий пієтет. І після війни продовжував свою діяльність, допомагаючи ОУН–УПА налагоджувати зв'язки із Західними країнами.
26 серпня 1947 року Василя Вишиваного викрала у Відні радянська секретна служба СМЕРШ і доправила у Лук'янівську в'язницю у Києві.
Йому інкримінували шпигунську діяльність із Західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках із ОУН. У в'язниці у нього загострився туберкульоз. Йому не встигли дати обіцяні 25 років сибірських таборів. 18 серпня 1948 року в тюремній лікарні Києва Василь Вишиваний помер. Місце його поховання невідоме.
26 серпня 1947 року Василя Вишиваного викрала у Відні радянська секретна служба СМЕРШ і доправила у Лук'янівську в'язницю у Києві.
Йому інкримінували шпигунську діяльність із Західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв'язках із ОУН. У в'язниці у нього загострився туберкульоз. Йому не встигли дати обіцяні 25 років сибірських таборів. 18 серпня 1948 року в тюремній лікарні Києва Василь Вишиваний помер. Місце його поховання невідоме.
5
Постскриптум
Меморіальна дошка Василя Вишиваного, відкрита у Відні за ініціативи його товариша по еміграції та ув'язненню Р. Новосада, фото 2000 р.
Як бачимо, і в ХХ столітті трансгендери нікуди не ділися. А один з них був тим, хто прислужився справі відродження української націонал-визвольної боротьби.
Прикро тільки, що на відміну від багатьох інших діячів Української революції, або учасників руху опору ОУН–УПА, Василя Вишиваного довгий час не згадували. І не тільки на сторінках радянських підручників, а й уже в незалежній Україні.
Що поробиш, совковий менталітет не дозволяє бачити в українських видатних постатях живих людей. І досі мало де прочитаєш згадку, що, наприклад, Головний Отаман УНР Симон Петлюра був масоном, а у 1919 році став Великим Майстром (Головою) Великої Ложі України. Що Голова Директорії УНР Володимир Винниченко був затятим не те що вегетаріанцем (яко якийсь кришнаїт), а сироїдом, засновником побудованої на цьому філософії конкордизму.
А що вже казати про Василя Вишиваного – бісексуал, бігендер і без п'яти хвилин король (королева?!) України… Ні, ні і ще раз ні – в підручниках по "правильній" історії такого писати не можна!
Прикро тільки, що на відміну від багатьох інших діячів Української революції, або учасників руху опору ОУН–УПА, Василя Вишиваного довгий час не згадували. І не тільки на сторінках радянських підручників, а й уже в незалежній Україні.
Що поробиш, совковий менталітет не дозволяє бачити в українських видатних постатях живих людей. І досі мало де прочитаєш згадку, що, наприклад, Головний Отаман УНР Симон Петлюра був масоном, а у 1919 році став Великим Майстром (Головою) Великої Ложі України. Що Голова Директорії УНР Володимир Винниченко був затятим не те що вегетаріанцем (яко якийсь кришнаїт), а сироїдом, засновником побудованої на цьому філософії конкордизму.
А що вже казати про Василя Вишиваного – бісексуал, бігендер і без п'яти хвилин король (королева?!) України… Ні, ні і ще раз ні – в підручниках по "правильній" історії такого писати не можна!
У світлі всіх вищенаведених фактів хочеться дати відповідь на питання, поставлені на початку статті. Трансгендерність була на українських теренах завжди, по тій простій причині, що трансгендерні люди існували у всі часи, у всіх суспільствах, від самих початків.
Коли сучасні авторитарно-консервативні громадсько-політичні сили закликають до обмеження прав людей з ЛГБТ спільноти, бо це "не відповідає традиційній українській культурі", вони або лукавлять, або просто не знають історії. Їхня консервативність – це традиційність часів Середньовіччя, а то й гірше – часів тоталітарних ідеологій ХХ століття. Але аж ніяк не "споконвічних традицій українського народу".
Чому це важливо? Бо наступ на свободи людини завжди починається з наступу на найменш захищені меншини.
Вдасться позбавити свободи сексуальні і гендерні меншини, далі будуть загнані в гетто національні, релігійні й соціальні меншини. Потім – позбавлені прав різні "суспільно некорисні" митці, науковці, ну і звісно ж жінки ("діти, кухня, церква" – і досить їм!). А потому середньостатистичний представник "правильної" більшості раптом виявить, що свобод позбавлений і він.
Коли сучасні авторитарно-консервативні громадсько-політичні сили закликають до обмеження прав людей з ЛГБТ спільноти, бо це "не відповідає традиційній українській культурі", вони або лукавлять, або просто не знають історії. Їхня консервативність – це традиційність часів Середньовіччя, а то й гірше – часів тоталітарних ідеологій ХХ століття. Але аж ніяк не "споконвічних традицій українського народу".
Чому це важливо? Бо наступ на свободи людини завжди починається з наступу на найменш захищені меншини.
Вдасться позбавити свободи сексуальні і гендерні меншини, далі будуть загнані в гетто національні, релігійні й соціальні меншини. Потім – позбавлені прав різні "суспільно некорисні" митці, науковці, ну і звісно ж жінки ("діти, кухня, церква" – і досить їм!). А потому середньостатистичний представник "правильної" більшості раптом виявить, що свобод позбавлений і він.
Акція у Києві,присвячена Міжнародному дню дій, направлених на депатологізацію трансгендерності, фото 2016 р.
Мабуть, тільки коли більшість українців перестане бачити все лише у двох чорно-білих кольорах, а почне сприймати світ у багатоманітній кольоровій палітрі, у нас почнуться реальні зміни щодо побудови гармонійного, відповідального, терпимого, а значить, по справжньому зрілого і сильного суспільства. Бо свідомість таки теж визначає буття, а не лише навпаки.
Quo vadis? Куди йдеш? Це питання треба вміти задавати собі вчасно…
Quo vadis? Куди йдеш? Це питання треба вміти задавати собі вчасно…
