Чи існує ПМС? Хто і навіщо підтримує міфи про жіноче здоров’я

Чому дратівливість та поганий настрій жінок досі вважають синдромом.
871 08.05.18 11:30
Майже 90% жінок, які зіштовхуються з фізичними чи емоційними змінами перед менструацією, вважають, що у них є ПМС.
Майже 90% жінок, які зіштовхуються з фізичними чи емоційними змінами перед менструацією, вважають, що у них є ПМС.

У масовій культурі не заведено говорити про менструальний цикл та особливо про менструацію. Проте існує пов’язана з жіночим циклом тема, яку не лишають вже кілька десятиліть.

Ймовірно, ви теж не раз промовляли вголос абревіатуру ПМС та навіть не замислювались над тим, скільки трактувань має цей феномен і чи взагалі існує такий синдром.

Широко розповсюдженою є ідея про те, що від ПМС страждають майже всі жінки, які за певний час до настання менструації перетворюються на справжніх "відьом".

Вважається, що жінка під впливом передменструального синдрому щомісяця стає абсолютно ірраціональною, втрачає здатність контролювати різкі зміни у своєму настрої, тому перехід від радості до гірких сліз чи надмірної агресивності в неї займає менше декількох секунд.

До того ж, деяким особам вдається нашаровувати уявлення про ПМС на саму менструацію, вважаючи, що якщо у жінки поганий настрій, то значить у неї точно "ті дні".

Ілюстрація Noam Weiner

Існує й інше популярне уявлення про ПМС, більш медикалізоване. Йдеться про ставлення до передменструального синдрому як до хвороби, що має конкретні прояви та, відповідно, методи лікування.

Прихильни_ці такого трактування ПМС звертаються до цілого списку симптомів. Найпоширенішими є: вугровий висип, чутливість грудей, здуття живота, відчуття втоми, дратівливість та зміни у настрої, які з’являються протягом тижня чи двох до початку менструації.

Що стосується боротьби із ними, то в безлічі статей, які пропонує гугл, одразу після вражаючого переліку причин та форм передменструального синдрому у якості рятівної поради від усіх незгод йде класична мантра про "менше солі, алкоголю, цигарок; більше сну, води і фізичних вправ".

Через такий великий об’єм інформації про ПМС та її різноманітність, природно складається враження, що нам та науков_ицям уже все відомо про цей розлад. Однак чи справді це так?

Робін Стайн Делука, співробітниця та викладачка факультету психології університету у Стоні Брук, США, у своєму TED Talk "Хороші новини про ПМС" розповідає, що ця тема є більш проблемною, ніж може здатися на перший погляд.

Варто почати з того, що протягом довгого часу науков_иці не могли прийти до єдиної думки щодо методів дослідження ПМС, так само, як не могли визначити причини його виникнення та скласти загальновживаний перелік симптомів. І хоча вперше цей термін був згаданий у Британському медичному журналі ще у 1953 році, майже до кінця 20-го століття для його діагностики використовували більше 150 різноманітних симптомів.

До того ж, коли вчені намагалися визначити відсоток жінок, які мають ПМС (звісно ж, мова йшла лише про білих жінок середнього класу), дані їх досліджень варіювалися від 5 до 97%.

Ситуація покращилася у 1994 році, коли Діагностичний і статистичний посібник із психічних розладів, відомий також як ДСМ, перевизначив ПМС у ПМДР – передменстуальний дисфоричний розлад. Це означає, що була створена чітка й погоджена формула діагностування ПМДР.

Крім того, до переліку симптомів додалась умова про те, що усі прояви цього розладу повинні мати виражений вплив на працездатність, спроможність навчатись чи на соціальні зв’язки жінки. Важливо, що разом із використанням критеріїв ДСМ та аналізом більш актуальних досліджень стало відомо, що не більшість жінок чи навіть не багато жінок страждають від ПМДР, а лише від 3 до 8%.

Що ж до таких добре відомих багатьом жінкам різких змін у настрої, важко сказати, чи дійсно вони пов’язані із менструальним циклом. Вважається, що коливання рівнів гормонів, яке часто і називають причиною ПМС, справді може мати вплив на самопочуття чи зміни в поведінці жінки. Проте виявилось, що день циклу є менш впливовим фактором на настрій жінки, ніж інші стресові фактори, радісні події чи навіть просто день тижня.

Незважаючи на те, що цей факт відомий науковій спільноті вже більше двадцяти років, активне розповсюдження міфів про передменструальний синдром продовжує підтримувати віру у те, що ледь не у кожної жінки є ПМС.

Як наслідок, на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я та соціальних служб США можемо прочитати, що майже 90% жінок, які зіштовхуються з фізичними чи емоційними змінами у своєму стані за певний час перед менструацією, вважають, що у них є ПМС.

А хіба можна думати інакше, коли образ вередливої і непередбачуваної жінки, керованої своїм циклом, нікуди не зникає з книг, фільмів, телебачення та Інтернету?

Тож як і з більшістю тем, що стосуються жіночого здоров’я, передменструальний синдром знаходиться на межі медичного діагнозу та культурного міфу.

Існування міфу про ПМС є вигідним для цілої індустрії. В першу чергу, мова про лікар_ок та приватні клініки, адже якщо це хвороба, то можна прописати від неї ліки. І хоча ПМС не є визнаним розладом, його представляють саме таким і лікують гормонами та антидепресантами, прийом яких вимагає навідуватись до лікар_ки що три місяці.

Робін Стайн Делука у своїй TED-розмові також розповідає про існування популярних у США безрецептурних лікарських препаратів від ПМС, в тому числі для підлітків, які приносять мільярдні прибутки фармкомпаніям щорічно. Отримують вигоду від занепокоєності щодо ПМС й організатор_ки тематичних семінарів, а на Амазоні можна знайти більше 1000 книг про те, як контролювати свої гормони чи природним шляхом позбутись передменструального синдрому.

Окрім того, міф про дратівливу жінку із ПМС підтримує та живить патріархальне уявлення про образ "правильної" пані.

Незважаючи на те, що емоційні коливання окремої людини не мають жодного співвідношення з її гендером (чоловіки та жінки однаково відчувають зміни у своєму настрої), "справжня" жінка все ж має завжди бути щасливою, люблячою та турботливою і, звісно ж, абсолютно задоволеною своєю роллю.

Тому прийняття ярлика ПМС дозволяє ідеальним жінкам хоч іноді легітимно виражати свої негативні емоції: дратуватися, злитися, засмучуватися через неприємності та скаржитися на свої проблеми.

Так, з одного боку, виправдовуючи злість природними гормональними коливаннями, жінки захищають себе від критики та осуду. З іншого боку, називаючи причиною свого поганого настрою ПМС, жінки вдаються до знецінення власних емоцій, які швидше за все були реакцією на реальні подразники, а не наслідком примарних гормональних американських гірок.

Читайте також Емоційна робота: 4 ознаки невидимого праці будь-якої жінки

В той час як для декого ПМС залишається джерелом прибутків, для багатьох жінок він продовжує бути ще одним шкідливим міфом, що підтримує стереотип про їх ірраціональність та ненадійність.

Тому хоча все більше жінок у сучасному світі займають керівні позиції та обирають "нетипові" для них професії — це швидше винятки, ніж ніж звична практика. Сприйняття жінок як більш емоційних, а отже менш надійних продовжує перешкоджати їм бути агентками змін та змушує і надалі прикладати подвійні зусилля, аби їх сприймали серйозно.

Замість висновків пропонуємо замислитися над тим, як критичне осмислення культурного феномену ПМС могло б допомогти просуванню нового образу емоційної жінки – емпатичної, категоричної щодо несправедливостей, чутливої до свого тіла та настрою. Можна лише уявляти, які наслідки тоді матиме трансформація боротьби із ПМС у боротьбу зі справжніми причинами проблем жінок.

Автор_ка:
Дарія Жданова

Рекомендуем

follow follow