Ольга Кобилянська & Леся Українка. Листівки закоханих

Історія особистих стосунків Царівни і Мавки через листівки двох видатних письменниць.
2547 14.02.19 09:00
Ілюстрації спеціально для Update
Ілюстрації спеціально для Update / Наталія Лобач

Тобі, люба далека квітко лотоса…

"Хтось" та ще "Хтось"

Леся Українка та Ольга Кобилянська увірвалися в історію, ризикнули зруйнувати домінуючий патріархальний образ жінки, як когось пасивного та слабкого, поставили під сумнів уставлену часом чоловічу надзначимість, трансформували в такий спосіб дійсність та подарували її нам.

Літературні твори обидвох письменниць суттєво підірвали традиційну українську маскулінність, адже головними героїнями постають самодостатні та сильні жінки. Не дивно, що тоді, та й сьогодні, багато феміністичних рецензій піддаються гострим рецидивам критики з боку обмежених традиційно радянським каноном літературознавців.

Але якою була та інтимна дійсність, що існувала між Лесею Українкою та Ольгою Кобилянською?

Ольга Кобилянська & Леся Українка. Листівки закоханих
Анімація та всі ілюстрації Наталія Лобач, спеціально для Update

Дощові листи

"Погладь мене пасами так…і так…і ще так"

Довгих 14 років їх об’єднували завуальовані, але дуже теплі листи, зрідка зустрічі.

Феноменом і унікальністю кореспонденції стало вживання третьої особи замість першої та ще й виключно в чоловічому роді: "хтось" і "хтось".

Замість директивного "Я тебе люблю" приховане "Хтось когось любить" мого б пояснювати несміливість кореспонденток висловити теплі почуття відверто.

Ольга Кобилянська & Леся Українка. Листівки закоханих

На листи, котрі можна було сховати до конверту, доводилося чекати досить довго, набагато швидше приходили поштові листівки. Проте зміст листівок, доступний кожному, міг викликати нерозуміння тогочасного консервативного суспільства своїми взаємно еротичними настроями двох жінок. Використання нейтральних займенників могло бути своєрідним шифром для уникнення зайвого інтересу та уваги до листування.

Перші надіслані Українкою листи, датовані 1899-м роком, мали досить гострий та притаманний манері письменниці офіційний характер. Але вже згодом, 1901 року, відбудеться їхня перша зустріч в Карпатах, про трепет та емоційність якої розкажуть наступні написані Українкою рядки:

"А якби тепер тут був хтось та ще й хтось, вони пішли б разом над Черемош, от таки зараз у сю темну-темну ніч, і слухали б, як вода шумить, і дивились би, як зорі пробиваються крізь темні хмари, і згадали б мовчки, не говорячи слова, все найгірше і все найкраще з свого життя, погляди й руки стрівались би в темряві, і було б так тихо-тихо, дарма, що річка шуміла б… а потім хтось вернув би до хати вже менш смутний", — 2 серпня, 1901 рік.

/Листи з дослідження Соломії Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі"/

"…хтось в Буркуті був подлий і лінивий і не хотів листів нікому писати, хоч дуже часто про когось думав і хотів з кимсь говорити, найбільше так, щоб сісти напіврозібраним на чиєсь ліжко, як хтось в хусточці під ковдрою і трошки хоче спати, а трошки не хоче, і має чорні очі з золотими іскорками. Аби хтось знав, що і комусь (білому) треба, щоб хтось його душу підтримав, бо чиясь душа часто буває дуже прибита, хоч і не тим, чим була раніше, а чимось ширшим, та зате й важчим", — 24 серпня, 1901 рік.

Нехай навіть ще зовсім юний, український модернізм не зміг би надати протекцію бісексуальності жінок-письменниць, хоча західне аристократичне середовище, на кшталт паризьких авангардних салонів, вже зіштовхнулося з подібним явищем та толерувало його.

Можемо цілком сміливо припустити, враховуючи положення жінки в тогочасному суспільстві, що навіть переповнені глибокими почуттями інтимного характеру, літераторки все ж мали б зберігати таємницю.

Таємниця

На жаль, історія зберегла для нас лише листи Лесі Українки до Ольги Кобилянської та тільки один від Кобилянської до Українки. Але обидві мисткині через власних героїнь, через щоденники та сни відкрили нашій уяві їхній неймовірно ніжний, призначений лише для них обидвох стан близькості і беззаперечно визнаної любові.

Одного дня Ольга у відчаї напише до свого щоденника: "Боже, невже на світі немає жодної такої людини, з якою я могла б жити, хоча би жінки?"

А ще згодом її рефлексії та роздуми ляжуть в основу написаного німецькою "Valse melancolique", де філігранно зображені тонкі грані та яскраві відтінки любові, притаманні жінці.

Ольга Кобилянська & Леся Українка. Листівки закоханих

Лесю ж пізніше терзатимуть розгубленість та хворобливі сни, якими вона ділиться зі своєю милою подругою. Письменниця зізнається, що відчуває "роздвоєність у власній душі" та що покійний Мержинський через сни докоряє їй "новими людьми і новими почуттями в її серці, котрі витісняють пам’ять про нього"

Блакитна троянда у вальсі меланхолійному… Про несміливі натяки поміж рядків

Зневолені рамками "цнотливого" суспільно-морального патріархального ладу мисткині, ймовірно, могли б шукати джерело для зізнань одна одній і знайшли його в літературі, бо вже в ній через стихійні метафори та образи вони змогли сміливо переплітати долі, імена, руки.

В сучасній інтерпретації "Царівни" можемо знайти закодовані у звуках і символах грози фантазії та переживання почуттів від інтимної близькості.

Такі відверті погляди письменниці не могли не викликати хвилю істерії серед тогочасних моралістів, однак вони відкрили шлях для нової епохи в літературі.

Чи було між письменницями щось більше ніж дружба, ствердити однозначно важко, бо ж листи Ольги Кобилянської зникли з її особистого архіву, але дослідження щоденників, мистецьких творів та інтимного стилю листування дають достатньо підстав щонайменше це припустити.

"Головне нещастя в тім,

що квітка папороті занадто надзвичайна рослина

для всіх взагалі…"

Ольга Кобилянська & Леся Українка. Листівки закоханих

Автор_ка:
Дана Фесенко

Рекомендуем

Популярное в соц сетях

follow follow