ЖІНКИ У КЕРІВНИЦТВІ ДЕРЖАВИ
ВІД ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
ЖІНКИ У КЕРІВНИЦТВІ ДЕРЖАВИ
ЖІНКИ У КЕРІВНИЦТВІ ДЕРЖАВИ
ВІД ЧАСІВ КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
1
Вступні роздуми
Для фахівчинь з історії України не є секретом, що дана наукова дисципліна залишається андроцентрованою. У зв'язку з євроінтеграційними процесами, поступом суспільства в плані прийняття ідей рівності прав людей, посилення феміністичного просвітництва, ситуація повільно міняється на краще.
Та все ж, вигаданий у 1987 році письменником Василем Скуратівським літературний міф про Матір-Берегиню, який набувши популярності виразив патріархальне уявлення про образ «справжньої жінки», як жертовної хранительки сімейного обійстя, досі незримо впливає на оцінку багатьох дослідників, щодо вкладу жінок в історію.
Час від часу можна побачити нові наукові та публіцистичні статті про найвидатніших жінок в історії України. І майже завжди домінуючими є постаті мисткинь, діячок культури, освітянок, лікарок, меценаток, трохи рідше – науковиць.
Євпраксія Мстиславівна (Добродея), яка написала медичний трактат «Алімма» ще у ХІІ столітті, Галшка Гулевичівна, котра була фундаторкою Київської братської школи (згодом – Києво-Могилянська академія), геніальна письменниця Леся Українка, всесвітньо відома оперна співачка Соломія Крушельницька, художниця Марія Примаченко, в честь якої ЮНЕСКО визнало 2009-ий її роком…
Час від часу можна побачити нові наукові та публіцистичні статті про найвидатніших жінок в історії України. І майже завжди домінуючими є постаті мисткинь, діячок культури, освітянок, лікарок, меценаток, трохи рідше – науковиць.
Євпраксія Мстиславівна (Добродея), яка написала медичний трактат «Алімма» ще у ХІІ столітті, Галшка Гулевичівна, котра була фундаторкою Київської братської школи (згодом – Києво-Могилянська академія), геніальна письменниця Леся Українка, всесвітньо відома оперна співачка Соломія Крушельницька, художниця Марія Примаченко, в честь якої ЮНЕСКО визнало 2009-ий її роком…
Стилізована хоругва із логотипом Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня», який починаючи з 1991 року регулярно відбувається у місті Луцьку, 2010 р.
Та все ж, вигаданий у 1987 році письменником Василем Скуратівським літературний міф про Матір-Берегиню, який набувши популярності виразив патріархальне уявлення про образ «справжньої жінки», як жертовної хранительки сімейного обійстя, досі незримо впливає на оцінку багатьох дослідників, щодо вкладу жінок в історію.
Час від часу можна побачити нові наукові та публіцистичні статті про найвидатніших жінок в історії України. І майже завжди домінуючими є постаті мисткинь, діячок культури, освітянок, лікарок, меценаток, трохи рідше – науковиць.
Час від часу можна побачити нові наукові та публіцистичні статті про найвидатніших жінок в історії України. І майже завжди домінуючими є постаті мисткинь, діячок культури, освітянок, лікарок, меценаток, трохи рідше – науковиць.
Стилізована хоругва із логотипом Міжнародного фестивалю українського фольклору «Берегиня», який починаючи з 1991 року регулярно відбувається у місті Луцьку, 2010 р.
Час від часу можна побачити нові наукові та публіцистичні статті про найвидатніших жінок в історії України. І майже завжди домінуючими є постаті мисткинь, діячок культури, освітянок, лікарок, меценаток, трохи рідше – науковиць.
Євпраксія Мстиславівна (Добродея), яка написала медичний трактат «Алімма» ще у ХІІ столітті, Галшка Гулевичівна, котра була фундаторкою Київської братської школи (згодом – Києво-Могилянська академія), геніальна письменниця Леся Українка, всесвітньо відома оперна співачка Соломія Крушельницька, художниця Марія Примаченко, в честь якої ЮНЕСКО визнало 2009-ий її роком…
Євпраксія Мстиславівна (Добродея), яка написала медичний трактат «Алімма» ще у ХІІ столітті, Галшка Гулевичівна, котра була фундаторкою Київської братської школи (згодом – Києво-Могилянська академія), геніальна письменниця Леся Українка, всесвітньо відома оперна співачка Соломія Крушельницька, художниця Марія Примаченко, в честь якої ЮНЕСКО визнало 2009-ий її роком…
Баба у ступі мак товче, а дід на печі боки пече. Картина Марії Примаченко, 1988 р.
Про видатних жінок у зазначених галузях можна заслужено говорити довго. Але от що кидається у вічі. Жінок, які приймали в різні історичні періоди участь у керуванні державою, пригадують не часто. Ніби таких майже і не було.
Безумовно, згадують княгиню Ольгу. Закономірно, але тут ще й присутній той момент, що її постать освячена релігійною традицією. Адже вона є рівноапостольною святою. Тож навіть у патріархальному суспільстві про Ольгу не забули.
Ще пригадують княгиню Анну Ярославівну, яка була дружиною французького короля.
Ну і майже обов'язково згадують Роксолану (бл. 1502–1558). Хоча Настя, відома потім як Гюррем Хасекі-султана (Роксоланою, насправді, її ніхто її не називав за життя) ще в підлітковому віці була продана до гарему правителя Османської імперії, де швидко втратила свою слов'янську ідентичність.
Безумовно, згадують княгиню Ольгу. Закономірно, але тут ще й присутній той момент, що її постать освячена релігійною традицією. Адже вона є рівноапостольною святою. Тож навіть у патріархальному суспільстві про Ольгу не забули.
Ще пригадують княгиню Анну Ярославівну, яка була дружиною французького короля.
Ну і майже обов'язково згадують Роксолану (бл. 1502–1558). Хоча Настя, відома потім як Гюррем Хасекі-султана (Роксоланою, насправді, її ніхто її не називав за життя) ще в підлітковому віці була продана до гарему правителя Османської імперії, де швидко втратила свою слов'янську ідентичність.
Пізніше зуміла з наложниці стати дружиною Сулеймана І Пишного. Та, безумовно, видатною жінкою в історії Туреччини й узагалі – вражаючим прикладом виживання жінки в патріархальному суспільстві, з піднесенням від рабині до однієї з найвпливовіших осіб Османської імперії.
Починаючи ж від художньої повісті письменника Осипа Назарука «Роксолана» (1930) був витворений міф, про її піклування долею України. Що вона не дозволяла туркам і татарам нападати на православні землі. Та це є цілковитою художньою вигадкою, не підтвердженою фактами.
Зате відомо, що вона благала Аллаха, аби той дарував чоловікові: «завжди перемоги над нікчемними й мерзенними невірними».
Інших видатних жінок, які приймали участь у державних справах в історії України, згадують вкрай рідко. Безумовно, це наслідок все того ж андроцентричного мислення. За яким жінка є «другою статтю», яка немає права на управління державою.
Починаючи ж від художньої повісті письменника Осипа Назарука «Роксолана» (1930) був витворений міф, про її піклування долею України. Що вона не дозволяла туркам і татарам нападати на православні землі. Та це є цілковитою художньою вигадкою, не підтвердженою фактами.
Зате відомо, що вона благала Аллаха, аби той дарував чоловікові: «завжди перемоги над нікчемними й мерзенними невірними».
Інших видатних жінок, які приймали участь у державних справах в історії України, згадують вкрай рідко. Безумовно, це наслідок все того ж андроцентричного мислення. За яким жінка є «другою статтю», яка немає права на управління державою.
Султана Роксолана. Гравюра Матео Пагані, 1550 р.
А коли комусь із жінок таки вдавалося стати лідерками, то це само собою ніби применшується, вважається випадковістю. Оскільки часто такі жінки мали реальний вплив на державну політику, але не завжди мали (через патріархальні заборони) певних посад де-юре, то їх тим більше рідко згадують в історії. Не легітимно ж.
У даній розвідці хочеться коротко пригадати відомі та, як не парадоксально, водночас часто замовчувані (окрім княгині Ольги і королеви Анни) постаті тих жінок, які залишили слід в історії України, як активні державотвориці.
Отож, чи були такі жінки в нашій історії? Чи жінка при керівництві держави – це західноєвропейська новітня ідея, породжена демократичним соціалізмом, лібералізмом, фемінізмом, яка з українською традицією державності немає нічого спільного? В контексті поставлених запитань розглянемо історію України від часів Русі й до першої половини ХХ сторіччя.
У даній розвідці хочеться коротко пригадати відомі та, як не парадоксально, водночас часто замовчувані (окрім княгині Ольги і королеви Анни) постаті тих жінок, які залишили слід в історії України, як активні державотвориці.
Отож, чи були такі жінки в нашій історії? Чи жінка при керівництві держави – це західноєвропейська новітня ідея, породжена демократичним соціалізмом, лібералізмом, фемінізмом, яка з українською традицією державності немає нічого спільного? В контексті поставлених запитань розглянемо історію України від часів Русі й до першої половини ХХ сторіччя.
Русалки. Картина Костянтина Маковського, 1879 р.
2
Княгиня Ольга
Як уже зазначалося, привид новітнього міфу про Берегиню досі витає над історичною наукою. Хоча кілька середньовічних згадок про цей персонаж язичницьких вірувань не дає нам, практично, ніякої інформації.
У «Слові» святого Георгія згадується, що русичі-язичники складали жертви різним божествам, у тому числі «Упиремъ и Берегынямъ».
У «Слові» святого Георгія згадується, що русичі-язичники складали жертви різним божествам, у тому числі «Упиремъ и Берегынямъ».
То ж ще питання, чи не є берегині жіночим варіантом упирів, такими собі упирицями, або ж прибережними русалками, які топили безталанних чоловіків, а зовсім не покровительками материнства і патріархальної сім'ї. Отож, про Берегиню далі говорити не будемо.
У дохристиянській Русі, коли на сучасних українських теренах ще не було писемності, ми небагато знаємо конкретних історичних жіночих постатей.
Княжну Либіді не варто згадувати: вона повністю зіткана з міфу і шукати її історичний прототип є невдячною справою.
У дохристиянській Русі, коли на сучасних українських теренах ще не було писемності, ми небагато знаємо конкретних історичних жіночих постатей.
Княжну Либіді не варто згадувати: вона повністю зіткана з міфу і шукати її історичний прототип є невдячною справою.
Пам'ятник на честь легендарних засновників Києва – Кия, Щека, Хорива і Либіді, 1982 р.
А от перша реальна жінка, яка в українській історії була при керівництві держави – княгиня Ольга (?–969). Про неї знають практично усі.
Є різні версії, щодо походження Ольги. Згідно «Повісті временних літ» вона була родом зі Пскова, а «Типографський літопис» називає її дочкою київського князя Олега Віщого (за «Іоакимовським літописом» – прийомна, а не рідна), яку він видав за князя Ігоря Рюриковича. Проте є й інші версії.
На історичну арену вона виходить після вбивства древлянським князем Мала її чоловіка у 945 році.
Мал, як переможець, сватається до Ольги. Але першу його делегацію, члени якої з великої пихи захотіли, щоб їх пронесли по Києву в човнах, вона закопала живцем. Другу – спалила в бані.
Є різні версії, щодо походження Ольги. Згідно «Повісті временних літ» вона була родом зі Пскова, а «Типографський літопис» називає її дочкою київського князя Олега Віщого (за «Іоакимовським літописом» – прийомна, а не рідна), яку він видав за князя Ігоря Рюриковича. Проте є й інші версії.
На історичну арену вона виходить після вбивства древлянським князем Мала її чоловіка у 945 році.
Мал, як переможець, сватається до Ольги. Але першу його делегацію, члени якої з великої пихи захотіли, щоб їх пронесли по Києву в човнах, вона закопала живцем. Другу – спалила в бані.
Княгиня Ольга віддає наказ закопати древлян живцем. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, XV ст.
Під час же третіх перемовин, приїхала на чолі дружини, начебто, аби справити тризну за Ігорем і підступно вирізала п'ять тисяч древлян. Що сказати: Мал їй явно не подобався.
Показавши свою силу, вона бере владу в Києві повністю у свої руки. Веде військо проти Мала та перемагає його, спаливши столицю древлян Іскоростень.
Відтоді й до 962 року вона керувала Руссю. Формально, як регентка при синові Святославові. Фактично, як повновладна велика княгиня Київська. Та й потім, коли князь Святослав вирушав у військові походи, часто управляла Києвом.
Показавши свою силу, вона бере владу в Києві повністю у свої руки. Веде військо проти Мала та перемагає його, спаливши столицю древлян Іскоростень.
Відтоді й до 962 року вона керувала Руссю. Формально, як регентка при синові Святославові. Фактично, як повновладна велика княгиня Київська. Та й потім, коли князь Святослав вирушав у військові походи, часто управляла Києвом.
Спалення княгинею Ольгою древлян у бані. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, XV ст.
За її правління відбувся дипломатичний прорив у стосунках з європейськими монархіями. Хроніка «Продовжувача Регінона» оповідає про її перемовини з імператором Священної Римської імперії Оттоном І. У ній, до слова, Ольга іменується «королевою русів».
У 955 році прийняла хрещення від Візантії, встановивши союз з візантійським імператором Костянтином Багрянородним. Пізніше, православна церква канонізувала її за це.
Що ж, Ольга поправу має вважатися першою у списку жінок, які в українській історії були при керівництві держави.
До слова, її сильна вдача у язичницькому світі не була для жінки чимось дуже вже винятковим. Звісно, і в язичницькій Русі, і в середовищі варязької за походженням знаті панували патріархальні устрої. Але далеко не такі сильні, якими вони стали після утвердження християнства.
Що ж, Ольга поправу має вважатися першою у списку жінок, які в українській історії були при керівництві держави.
До слова, її сильна вдача у язичницькому світі не була для жінки чимось дуже вже винятковим. Звісно, і в язичницькій Русі, і в середовищі варязької за походженням знаті панували патріархальні устрої. Але далеко не такі сильні, якими вони стали після утвердження християнства.
Свята велика княгиня Ольга. Картина Миколи Бруні, 1901 р
У цьому плані варто згадати язичницьку королеву Швеції Сігурд Горду. Коли до неї близько 1000-го року приїхав свататися молодий князь із Русі Віссавальд (вочевидь, волинський князь Всеволод Володимирович), він їй не сподобався.
Оскільки князь не відмовився від домагань її руки, то вона спалила його живцем у бані. Аби раз і назавжди навчити поваги до жінки.
Подібно, але менш вдало діяла і полоцька княгиня Рогніда. Після відмови вийти за князя Володимира, той пішов війною, убив її батька Рогволода та взяв силою її за дружину. Та Рогніда лише чекала моменту для помсти.
Пройшли роки, перш ніж їй випала можливість зарізати сплячого Володимира. Проте той вчасно прокинувся і замах не вийшов. Рогніду він не стратив, бо за неї заступився їх старший син, юний Ізяслав.
Оскільки князь не відмовився від домагань її руки, то вона спалила його живцем у бані. Аби раз і назавжди навчити поваги до жінки.
Подібно, але менш вдало діяла і полоцька княгиня Рогніда. Після відмови вийти за князя Володимира, той пішов війною, убив її батька Рогволода та взяв силою її за дружину. Та Рогніда лише чекала моменту для помсти.
Пройшли роки, перш ніж їй випала можливість зарізати сплячого Володимира. Проте той вчасно прокинувся і замах не вийшов. Рогніду він не стратив, бо за неї заступився їх старший син, юний Ізяслав.
Рогніда намагається вбити князя Володимира. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, XV ст.
Рогніда намагається вбити князя Володимира. Мініатюра з Радзивіллівського літопису, XV ст.
Зрештою, Володимир вислав їх обох із Києва, княжити до Полоцької землі (територія сучасної Білорусі). Там Рогніда, вочевидь, якийсь час була регеншою при Ізяславові.
ЇЇ ж другий син від Володимира, новгородський князь Ярослав Мудрий, у 1014 році перестав підкорятися батьку. Володимир Великий зібрав проти бунтівного сина Рогніди військо, але у 1015 році несподівано помер. І саме нелюбимий Володимиром Ярослав після затяжних воєн за престол і став великим князем Київським.
3
Пророчиця Малуша
Від ключниці княгині Ольги, Малуші (бл. 940/944–?), у її сина Святослава Хороброго народився наймолодший син Володимир, майбутній хреститель Русі.
Хоча є версія, що Малуша була дочкою князя Мала, вірогідніше виглядає, що вона була низького соціального статусу.
Коли Володимир пізніше сватався до полоцької княгині Рогніди, вона відмовила йому, сказавши, що «не хоче роззути Володимира», як «робичича». Тобто, сина рабині.
Хоча є версія, що Малуша була дочкою князя Мала, вірогідніше виглядає, що вона була низького соціального статусу.
Коли Володимир пізніше сватався до полоцької княгині Рогніди, вона відмовила йому, сказавши, що «не хоче роззути Володимира», як «робичича». Тобто, сина рабині.
Пам'ятник Малуші та юному Володимиру в Коростені, 2010 р
З «Літопису временних літ» ми знаємо про Малушу небагато. Відомо, що саме її брат Добриня виховував Володимира.
А от варязька «Сага про йомсвіків» подає дуже цікаві свідчення про матір Володимира Великого. Що вона була відункою та що Володимир завжди питав її, чого очікувати для своєї держави, тобто Русі.
А от варязька «Сага про йомсвіків» подає дуже цікаві свідчення про матір Володимира Великого. Що вона була відункою та що Володимир завжди питав її, чого очікувати для своєї держави, тобто Русі.
Чаклунка. Картина Михайла Клодта, 1891 рік
На Йоль, свято зимового сонцестояння, її виносили на кріслі та ставили навпроти сидіння князя.
Оскільки в сазі Малуша описується вже похилого віку, то ймовірно, що навіть після прийняття християнства князь не став наполягати на хрещені матері. Що саме по собі має свідчити про її вплив при князівському дворі.
Деякі етнографи припускають, що Малуша могла бути жрицею богині Мокоші. Та що народний зимовий обряд, який дожив до наших часів, коли хлопця переодягають у дівчину Маланку, а дівчину – у хлопця Василя, є давньоязичницьким пошануванням богів Мокоші і Волоса. А також – сакралізацією Малуші і Володимира (при хрещенні – Василя).
Оскільки в сазі Малуша описується вже похилого віку, то ймовірно, що навіть після прийняття християнства князь не став наполягати на хрещені матері. Що саме по собі має свідчити про її вплив при князівському дворі.
Деякі етнографи припускають, що Малуша могла бути жрицею богині Мокоші. Та що народний зимовий обряд, який дожив до наших часів, коли хлопця переодягають у дівчину Маланку, а дівчину – у хлопця Василя, є давньоязичницьким пошануванням богів Мокоші і Волоса. А також – сакралізацією Малуші і Володимира (при хрещенні – Василя).
Те ж, що Мокош (згідно «Слова святого Григорія Богослова…» ХІІ ст.) також була богинею покровителькою трансгендерних жінок («μαλακός») пояснює мотив ритуального перевдягання на свято Маланки.
Отож, не лише бабуся, а й, схоже, що і мати Володимира Великого теж мала вплив на управління Русі. Хоч і не такий значний, як Ольга, а більше ґрунтований на сакрально-релігійній владі. До слова, маємо тут унікальний випадок впливової жінки священнослужительниці в українській історії. Язичниці, а не християнки, але тим не менше.
Отож, не лише бабуся, а й, схоже, що і мати Володимира Великого теж мала вплив на управління Русі. Хоч і не такий значний, як Ольга, а більше ґрунтований на сакрально-релігійній владі. До слова, маємо тут унікальний випадок впливової жінки священнослужительниці в українській історії. Язичниці, а не християнки, але тим не менше.
Буковинський «Маланка фест». У центрі – одна з Маланок, 2017 р.
Буковинський «Маланка фест». У центрі – одна з Маланок, 2017 р.
4
Княгиня Інгігерда-Ірина
Уже після прийняття християнства, але коли все ще було сильне язичництво і варязькі традиції, в Київській Русі була остання видатна княгиня, яка мала вплив на державні справи.
Інгігерда (бл. 1002–1050) була дочкою шведського короля, яку той видав за Ярослава Мудрого. Проте, кохала вона норвезького короля Олафа Магнуса. Вийшовши за Ярослава, вона була не просто княгинею, в сенсі дружиною князя, а фактично співправителькою Русі.
Інгігерда (бл. 1002–1050) була дочкою шведського короля, яку той видав за Ярослава Мудрого. Проте, кохала вона норвезького короля Олафа Магнуса. Вийшовши за Ярослава, вона була не просто княгинею, в сенсі дружиною князя, а фактично співправителькою Русі.
Так, зокрема, Ярослав погодився на прохання Інгігерди взяти на виховання сина Олафа Магнуса. Сам же Олаф був одружений на рідній сестрі Інгігерди Астрід. Варто сказати, що практика, коли правитель брав на виховання сина іншого правителя була принизлива для чоловіка-правителя тієї епохи. Але Інгігерда настояла на своєму.
Згідно «Саги про Еймунда» княгиня була рятівницю і помічницю Ярослава, яка давала йому поради і в критичні моменти приймала особисту участь у вирішенні конфліктів.
Той факт, що Інгігерда була впливовою жінкою на Русі, підтверджують окремі епізоди з саг. Там згадується, що Інгігерда мала власну армію, яка не підпорядковувалась князю та утримувалась за її рахунок. Другий такий випадок, після княгині Ольги, коли жінка керувала військовою дружиною.
Згідно «Саги про Еймунда» княгиня була рятівницю і помічницю Ярослава, яка давала йому поради і в критичні моменти приймала особисту участь у вирішенні конфліктів.
Той факт, що Інгігерда була впливовою жінкою на Русі, підтверджують окремі епізоди з саг. Там згадується, що Інгігерда мала власну армію, яка не підпорядковувалась князю та утримувалась за її рахунок. Другий такий випадок, після княгині Ольги, коли жінка керувала військовою дружиною.
Реконструйоване зображення Інгігерди, згідно дослідження її останків шведськими вченими, 2016 р
Згідно «Саги про Еймунда» Інгігерда очолювала військову кампанію проти полоцького князя Брячислава. Саме вона виступала як посередниця в переговорах між чоловіком і князем Мстиславом Тмутараканським після міжусобної війни та намагалась запровадити систему розподілу конкретних території між братами. Жінка-правительниця, жінка-воячка.
Саркофаг із тілом Інгігерди у Національному заповіднику «Софія Київська», 2016 р.
Саркофаг із тілом Інгігерди у Національному заповіднику «Софія Київська», 2016 р.
5
Королева Анна
Дочки Ярослава і Інгігерди теж були визначними діячками, вийшовши заміж за різних європейських королів: Анастасія – за угорського, Єлизавета – за норвезького, Анна – за французького. Сестра Ярослава Мудрого, Марія Добронега, будучи дружиною короля Польщі мала значний вплив і на нього, і потім на короля-сина.
Та найзнаменитішою стала королева Франції Анна Ярославівна (бл. 1032 – після 1075, не пізніше 1089), яка була не просто дружиною французького короля, а, фактично, співправителькою. 19 травня 1051 року відбулося весілля Анни Ярославни і Генріха I, а у 1052 році у них народився син Філіп.
Та найзнаменитішою стала королева Франції Анна Ярославівна (бл. 1032 – після 1075, не пізніше 1089), яка була не просто дружиною французького короля, а, фактично, співправителькою. 19 травня 1051 року відбулося весілля Анни Ярославни і Генріха I, а у 1052 році у них народився син Філіп.
Фреска із зображенням дочок Інгігерди та Ярослава. Національний заповідник «Софія Київська», ХІ ст.
Фреска із зображенням дочок Інгігерди та Ярослава.
Національний заповідник «Софія Київська», ХІ ст.
Національний заповідник «Софія Київська», ХІ ст.
Про авторитет Анни у французькому суспільстві говорить той факт, що їй було надано право ставити свій підпис на документи державної важливості. Її чіткі букви стоять поруч з хрестами неписьменних королівських чиновників, придворних та й самого короля Генріха I.
Цей привілей Анни був унікальним явищем для французького королівського двору XI століття. Відомі два підписи Анни Ярославни: «Aime-regine» і «Анна регіна», кирилицею.
Вважається, що саме вона привезла з Києва велику бібліотеку і, зокрема, Євангеліє, яке стало відоме, як «Реймське». На ньому потім приносили присягу французькі королі.
У 1060 році Генріх I помер. Філіпу йшов лише восьмий рік, у зв'язку з чим на Анну до його повноліття були покладені опікунські повноваження.
Отож, в дійсності – королева-правителька Франції. Яка ніколи не поривала зв'язків і з рідною Руссю.
Цей привілей Анни був унікальним явищем для французького королівського двору XI століття. Відомі два підписи Анни Ярославни: «Aime-regine» і «Анна регіна», кирилицею.
Вважається, що саме вона привезла з Києва велику бібліотеку і, зокрема, Євангеліє, яке стало відоме, як «Реймське». На ньому потім приносили присягу французькі королі.
У 1060 році Генріх I помер. Філіпу йшов лише восьмий рік, у зв'язку з чим на Анну до його повноліття були покладені опікунські повноваження.
Отож, в дійсності – королева-правителька Франції. Яка ніколи не поривала зв'язків і з рідною Руссю.
Портрет Анни Ярославівни. Перегравіровка з середньовічної гравюри Хр.Ромштедта, XVIII ст.
6
Княгиня Анна
З прийняттям християнства патріархальні відносини на Русі вступають у фазу посилення ієрархічного приниження прав жінок. Почалося воно саме за часів Ярослава Мудрого і, особливо, за правління його синів, коли відбувається кодифікація права.
Так, згідно з Просторовою редакцією «Руської Правди» за вбивство жінки покарання суттєво відрізнялось, ніж за вбивство чоловіка. Життя жінки захищалося лише половинною вірою в 20 гривень.
Для порівняння: за вбивство княжого чоловіка або члена старшої князівської дружини була встановлена подвійна віра в 80 гривень, за вбивство простого вільного чоловіка – віра в 40 гривень. Нагадаю, що тоді гривня – це був срібний злиток, а не так як зараз – чийсь портрет на папірцеві.
Отож, по суті, вбивство жінки прирівнювалось до таких злочинів, як відсічення руки, ноги, носа, ушкодження ока.
Так, згідно з Просторовою редакцією «Руської Правди» за вбивство жінки покарання суттєво відрізнялось, ніж за вбивство чоловіка. Життя жінки захищалося лише половинною вірою в 20 гривень.
Для порівняння: за вбивство княжого чоловіка або члена старшої князівської дружини була встановлена подвійна віра в 80 гривень, за вбивство простого вільного чоловіка – віра в 40 гривень. Нагадаю, що тоді гривня – це був срібний злиток, а не так як зараз – чийсь портрет на папірцеві.
Отож, по суті, вбивство жінки прирівнювалось до таких злочинів, як відсічення руки, ноги, носа, ушкодження ока.
Перша сторінка «Руської Правди» із Синодального списку ХІІІ ст.
Нерівних гендерних положень було офіційно унормовано чимало. Наприклад, чоловіча зрада у шлюбі не була підставою для осудження і розлучення, а жіноча – так.
Законодавство Київської Русі іноді ставало на захист хіба що заможних жінок, які на відміну від простолюдинок мали право на спадок землі. І то – у випадку відсутності в батька синів.
Законодавство Київської Русі іноді ставало на захист хіба що заможних жінок, які на відміну від простолюдинок мали право на спадок землі. І то – у випадку відсутності в батька синів.
Знатна дівчина на Русі ХІ століття. Реконструкція за історичними джерелами, виконана С.С. Стрекаловим, 1877 р.
Не дивно, що жінки, загалом, перестали прямо впливати на державну політику. Опосередковано, якщо княгиня мала вплив на свого чоловіка – так.
Наприклад, згідно Київського літопису, саме за порадою дружини чернігівський князь Святослав ІІІ Всеволодович у 1180 році почав війну зі смоленським князем Давидом Ростиславовичем: «І тоді Святослав, порадившись із княгинею своєю [Марією] і з Кочкарем, улюбленцем своїм, [надумав схопити Давида]».
Але бути княгинею за статусом, а не як дружина князя, керувати армією, володіти сакральною владою – жінка вже не могла.
Наприклад, згідно Київського літопису, саме за порадою дружини чернігівський князь Святослав ІІІ Всеволодович у 1180 році почав війну зі смоленським князем Давидом Ростиславовичем: «І тоді Святослав, порадившись із княгинею своєю [Марією] і з Кочкарем, улюбленцем своїм, [надумав схопити Давида]».
Але бути княгинею за статусом, а не як дружина князя, керувати армією, володіти сакральною владою – жінка вже не могла.
Правда, як виняток, в історії Північної Русі варто згадати драматичне протистояння у ХV столітті новгородської посадниці (фактично – правительниці) Марфи Борецької та московського князя Івана ІІІ Васильовича.
ЇЇ поразка та ув'язнення спричинили до падіння новгородського республіканського устрою та встановлення самодержавства. Московський літопис називає Марфу «біснуватою Іродіадою» та «злою жінкою».
Така вкрай негативна характеристика була пов'язана з тим, що жінка «посміла» претендувати у патріархальному суспільстві на верховенство влади.
ЇЇ поразка та ув'язнення спричинили до падіння новгородського республіканського устрою та встановлення самодержавства. Московський літопис називає Марфу «біснуватою Іродіадою» та «злою жінкою».
Така вкрай негативна характеристика була пов'язана з тим, що жінка «посміла» претендувати у патріархальному суспільстві на верховенство влади.
Знатна бояриня Марфа-посадниця з дітьми.Дерев’яна скульптура Дмитра Стеллецького, 1910 р.
Але повернімося до наших теренів. Після епохи Київської Русі (а можна й сказати, що на її пізньому етапі) на теренах сучасної правобережної України постає Галицько-Волинська держава.
В її історії ми, все таки, теж знаємо один випадок, коли жінка була причетна до державного керівництва. Мова йде про дружину засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича та матері короля Данила Галицького – Анну (? – після 1253).
В її історії ми, все таки, теж знаємо один випадок, коли жінка була причетна до державного керівництва. Мова йде про дружину засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича та матері короля Данила Галицького – Анну (? – після 1253).
За однією гіпотезою вона була донькою візантійського імператора Ісаака II Ангела, за іншою – походила з волинського боярського роду. Коли могутній князь Роман несподівано загинув у 1205 році, Анна стала регентшею при малолітніх дітях – Данилові і Василькові.
Здавалося, їм нічого не світить. Держава розпалася знову на удільні князівства. Але Анна не здалася. Протягом майже п'ятнадцяти років вона веде боротьбу за повернення дітям Романового спадку, за відновлення Галицько-Волинського великого князівства, що, здавалося, назавжди загрузло в болоті боярського свавілля.
Ведучи тонку політичну гру, маневруючи між польськими князями і угорським королем, таки домагається утвердженню влади принаймні на Волині. В 1219 році велика княгиня Романова передає владу своїм синам.
Здавалося, їм нічого не світить. Держава розпалася знову на удільні князівства. Але Анна не здалася. Протягом майже п'ятнадцяти років вона веде боротьбу за повернення дітям Романового спадку, за відновлення Галицько-Волинського великого князівства, що, здавалося, назавжди загрузло в болоті боярського свавілля.
Ведучи тонку політичну гру, маневруючи між польськими князями і угорським королем, таки домагається утвердженню влади принаймні на Волині. В 1219 році велика княгиня Романова передає владу своїм синам.
Княгиня. Картина Єфошкіна Сергія, 2000-их рр
Потому, Данило і Василько вже самі дозбирують Романову спадщину та навіть розширюють володіння. Данило стає могутнім князем, Анна відходить у тінь. Та все ж, останній спогад про неї у Галицько-Волинському літописі під 1255 роком нам важливий. Анна вмовляє Данила не боятися татар та прийняти корону від папи Римського. Так Галицько-Волинське князівство стає королівством.
Історики часто люблять говорити про Романа Мстиславовича, як фундатора Галицько-Волинської держави. Проте без Анни це могло бути короткочасним ефемерним утворенням. А завдяки її політичному хисту – держава знову відродилася ще більше як на сто років.
На жаль, після Анни жінки надовго зникають з управління державою на українських теренах. Занепад Галицько-Волинської держави, прихід литовських князів, а потім потрапляння під владу Речі Посполитої висуває на перший план історії України козацтво. Здавалось би, цілковито чоловічу верству.
Історики часто люблять говорити про Романа Мстиславовича, як фундатора Галицько-Волинської держави. Проте без Анни це могло бути короткочасним ефемерним утворенням. А завдяки її політичному хисту – держава знову відродилася ще більше як на сто років.
На жаль, після Анни жінки надовго зникають з управління державою на українських теренах. Занепад Галицько-Волинської держави, прихід литовських князів, а потім потрапляння під владу Речі Посполитої висуває на перший план історії України козацтво. Здавалось би, цілковито чоловічу верству.
7
Жінки-козачки
Попри поширений в масовій культурі стереотип про тотальний андроцентризм козацтва, сучасні історичні дослідження ставлять під певний сумнів повне виключення жінок з його історії. Звісно, пізнє Середньовіччя – епоха переможного поступу патріархату. Та, в порівнянні з тим же Московським царством із його «Домостроєм», в українському суспільстві гендерні відносини були трохи кращими.
Василиса Микулишна – билинна багатирка. Катрина Сергія Соломки, 1911 р
Діалектика ж феномену козацтва полягає у тому, що це була нова соціальна верства. Яка формувалася у Дикому полі, на фронтирі, де не діяли традиційні суспільні норми. Тож парадокс у тому, що це було і вираження чоловічої маскулінності й, водночас, можливість всім людям вийти за межі обумовленостей. У тому числі – патріархальних норм.
Так, у повстанні під проводом Якова Острянина (1638) активну участь брала дружина козацького сотника Семена Мотори – Варвара.
Під час захисту повстанського табору біля Жовнина на річці Сулі, Острянин доручив Варварі Моторі стріляти у важливих персон в польському таборі, приставивши до неї кількох козаків заряджати мушкети та готувати стріли.
Розвідники Потоцького виявили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково підстрілює ротмістрів та вельмож.
Так, у повстанні під проводом Якова Острянина (1638) активну участь брала дружина козацького сотника Семена Мотори – Варвара.
Під час захисту повстанського табору біля Жовнина на річці Сулі, Острянин доручив Варварі Моторі стріляти у важливих персон в польському таборі, приставивши до неї кількох козаків заряджати мушкети та готувати стріли.
Розвідники Потоцького виявили, що джерелом «особливого зла» з боку козацького табору є відьма, яка безпомилково підстрілює ротмістрів та вельмож.
За твердженням італійського і польського історика початку XVII століття Олександра Гваньїні, серед загиблих захисників замку Прухнік на Поділлі (опис подій 1524 року) були знайдені тіла переодягнених у чоловічий одяг жінок.
Автор козацького літопису Самійло Величко, описуючи бій під Заславлем, також наголошує на участі в ньому принаймні двох жінок – «чарівниці»-сестри полковника Донця та її товаришки. Які були відносини між цими жінками, ми достеменно не знаємо.
Автор козацького літопису Самійло Величко, описуючи бій під Заславлем, також наголошує на участі в ньому принаймні двох жінок – «чарівниці»-сестри полковника Донця та її товаришки. Які були відносини між цими жінками, ми достеменно не знаємо.
Літописець зазначає, що поляки піймавши ту «чарівницю з її товаришкою, повтинали їм шиї». Ну а загалом, свідчень про жінок-козачок, насправді, є чимало.
Окремо стоїть історія, записана у ХІХ столітті на Січеславщині корифеєм історії козацтва Дмитром Яворницьким про жінку-отаманшу Настю.
Переказ розповідає про те, що вона носила шаблю, шаровари, шапку і «держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка… Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка».
Хоча тут постає питання: була в_она гендерно-неконформною жінкою, чи, насправді, трансгендерним чоловіком? Вочевидь, нам бракує фактів для того, щоб дати однозначну відповідь.
Окремо стоїть історія, записана у ХІХ столітті на Січеславщині корифеєм історії козацтва Дмитром Яворницьким про жінку-отаманшу Настю.
Переказ розповідає про те, що вона носила шаблю, шаровари, шапку і «держала у себе ватагу козаків, а ніхто того не знав, що вона дівка… Кілька років правила вона за козака. А як умерла, то тоді тільки й дізналися, що вона дівка».
Хоча тут постає питання: була в_она гендерно-неконформною жінкою, чи, насправді, трансгендерним чоловіком? Вочевидь, нам бракує фактів для того, щоб дати однозначну відповідь.
Cossack Girl. Ілюстрація Святослава Пащука, 2017 р.
Козак Мамай – традиційний образ українського народного живопису.
Тут показана одна з автентичних картин, на якій біля нього зображені жінки, поч. ХІХ ст.
Тут показана одна з автентичних картин, на якій біля нього зображені жінки, поч. ХІХ ст.
8
Гетьманша Ганна
Але чи були в епоху козацтва жінки, які не просто воювали, але й безпосередньо визначали державну політику Війська Запорозького, Гетьманщини? Виявляється, так. Третя дружина гетьмана Богдана Хмельницького, Ганна Золотаренко (?–1671), була справжньою державотворицею.
Походила, найвірогідніше, з міщанської родини корсунських золотарів-ювелірів. Довгий час її називали полковничихою. І не лише через те, що її перший покійний чоловік мав це звання, а як вияв повага до її особистісних лідерських рис.
Походила, найвірогідніше, з міщанської родини корсунських золотарів-ювелірів. Довгий час її називали полковничихою. І не лише через те, що її перший покійний чоловік мав це звання, а як вияв повага до її особистісних лідерських рис.
Ставши гетьманшею у 1651 році, вона швидко стала однією з провідниць козацької держави. Керувала скарбницею Гетьманщини, налагодивши нормальну роботу державних фінансів.
Зробила революційні перетворення в гетьманському палаці (там з'явилися сад, оркестр та навіть зоопарк). Її влада була така велика, як на тогочасний патріархальний час, що вона навіть випускала свої власні розпорядження – універсали, що мали гетьманську вагу. Останнє – унікальне підтвердження її політичної ваги.
Зі смертю Богдана Хмельницького (1657), вже немолода гетьманша покинула політику. Пізніше прийняла постриг під ім'ям Анастасії та померла у Печерському монастирі.
Зробила революційні перетворення в гетьманському палаці (там з'явилися сад, оркестр та навіть зоопарк). Її влада була така велика, як на тогочасний патріархальний час, що вона навіть випускала свої власні розпорядження – універсали, що мали гетьманську вагу. Останнє – унікальне підтвердження її політичної ваги.
Зі смертю Богдана Хмельницького (1657), вже немолода гетьманша покинула політику. Пізніше прийняла постриг під ім'ям Анастасії та померла у Печерському монастирі.
Портретне зображення Ганни Золотаренко. Невідомий художник, XVIII ст.
9
Гетьманша Олена-Катерина
Про видатного гетьмана Богдана Хмельницького знають усі. А про його дітей? Переважно, пишуть про молодшого сина Юрка, недолугого політика, який став гетьманом лише тому, що був сином самого Богдана.
Іноді ще пожалкують, що відважний вояка Тиміш Хмельницький (до слова, вбивця, через патріархальні підозри у невірності, другої дружини батька Гелени Чаплинської) загинув молодим, а то був би лучшішим за брата наступником батька.
Іноді ще пожалкують, що відважний вояка Тиміш Хмельницький (до слова, вбивця, через патріархальні підозри у невірності, другої дружини батька Гелени Чаплинської) загинув молодим, а то був би лучшішим за брата наступником батька.
Зліва - Ганна Сомко (1608–1647?). Перша дружина Б. Хмельницького, мати усіх його дітей. Картина Наталії Атамась, 2013 р.
Зправа - Гелена-Мотрона Чаплинська (?–1651). Друга дружина Б. Хмельницького. У його відсутність в Чигирині, повішена сином від першого шлюбу Тимошем, начебто за подружню зраду з управителем гетьманської скарбниці. Картина Наталії Атамась, 2013 р.
Зправа - Гелена-Мотрона Чаплинська (?–1651). Друга дружина Б. Хмельницького. У його відсутність в Чигирині, повішена сином від першого шлюбу Тимошем, начебто за подружню зраду з управителем гетьманської скарбниці. Картина Наталії Атамась, 2013 р.
А тим часом, у Богдана ще й доньки були. Найвідоміша з них – Олена (за іншими даними, її перше ім'я – Катерина) Хмельницька (?–1668). Спочатку вона вийшла заміж за полковника Данила Виговського – брата генерального писаря, майбутнього гетьмана Івана Виговського. Після загибелі чоловіка в московському полоні, у 1659 році вийшла заміж.
Зрештою, разом з колишніми гетьманами, братом Юрком та Іваном Виговським, Олена у 1664 році організувала змову проти влади польського короля та свого власного чоловіка. Але цю міжусобицю антипольська коаліція програла.
Івана Виговського стратили, а Юрка та Олену ув'язнили. Після падіння в наступному році влади Павла Тетері, Олена була звільнена. За кілька років перед смертю стала черницею. Та залишила по собі добру пам'ять, як енергійну та амбітну гетьманшу України.
Зрештою, разом з колишніми гетьманами, братом Юрком та Іваном Виговським, Олена у 1664 році організувала змову проти влади польського короля та свого власного чоловіка. Але цю міжусобицю антипольська коаліція програла.
Івана Виговського стратили, а Юрка та Олену ув'язнили. Після падіння в наступному році влади Павла Тетері, Олена була звільнена. За кілька років перед смертю стала черницею. Та залишила по собі добру пам'ять, як енергійну та амбітну гетьманшу України.
Олена Стеткевич-Виговська (?–1664) – дружина гетьмана Івана Виговського. Мала певний політичний вплив, забороняла козацькі розгульні бали у Чигирині. Картина Марії Стецької, ХІХ ст.
10
Гетьманша Олена
Після Хмельниччини настає Руїна. Лівобережжя потрапляє під протекторат Московського царства, Правобережжя – у залежність від Речі Посполитої та Османської імперії. У низці гетьманш того часу виділяється Олена Куницька (? – після 1684). В епоху Руїни вона згадується не просто, як дружина котрогось із гетьманів, а як гетьманша, яка активно втручалася в політику.
За припущеннями походила з дрібної української шляхти, проте достеменно це не підтверджено. Після смерті свого першого чоловіка, миргородського полковника Григорія Лісницького, одружилася (приблизно у 1672 р.) зі Стефаном Куницьким.
Йому судилося стати відроджувачем гетьманства на Правобережній Україні, під протекторатом Польщі. І Олена відігравала у цьому майже рівнозначну чоловікові політичну роль.
У 1683 році Стефан став гетьманом зруйнованого війнами з турками Правобережжя. Подружжя почало активну працю з налагодження зв'язків із Миргородщиною – вотчиною Олени на Лівобережжі.
Саме через гетьманшу йшли основні потоки втікачів з Лівобережної України до правобережного Немирова – гетьманської столиці часів Куницьких.
Сама Олена якийсь час мала самостійний осідок у Богуславі, де вона керувала козаками.
Йому судилося стати відроджувачем гетьманства на Правобережній Україні, під протекторатом Польщі. І Олена відігравала у цьому майже рівнозначну чоловікові політичну роль.
У 1683 році Стефан став гетьманом зруйнованого війнами з турками Правобережжя. Подружжя почало активну працю з налагодження зв'язків із Миргородщиною – вотчиною Олени на Лівобережжі.
Саме через гетьманшу йшли основні потоки втікачів з Лівобережної України до правобережного Немирова – гетьманської столиці часів Куницьких.
Сама Олена якийсь час мала самостійний осідок у Богуславі, де вона керувала козаками.
Українська дівчина. Картина Володимира Маковського, 1879 р
Активність Олени настільки обурила проросійського лівобережного гетьмана Самойловича, що він відрядив військовий загін для захоплення її в полон.
Оборону Олена тримати не стала, та відступила з Богуслава до чоловіка в Немирів. Амбітним планам Стефана і Олени не судилося справдитися. Під час звичного у ті часи чергового козацького бунту, Стефана у 1684 році вбили. Після цього яскраво зблиснувши, Олена сходить з тогочасної політичної арени.
Оборону Олена тримати не стала, та відступила з Богуслава до чоловіка в Немирів. Амбітним планам Стефана і Олени не судилося справдитися. Під час звичного у ті часи чергового козацького бунту, Стефана у 1684 році вбили. Після цього яскраво зблиснувши, Олена сходить з тогочасної політичної арени.
Проводи на Січ. Картина Опанаса Сластіона, 1886 р.
Проводи на Січ. Картина Опанаса Сластіона, 1886 р.
11
Гетьманша Настя
Була в історії і своя гетьманша-керівниця на Лівобережній Україні. Це – Анастасія Скоропадська-Марковська (1667/1671–1729), донька відомого прилуцького купця-орендаря, єврея за походженням, який прийняв православ'я, Марка Марковича. ЇЇ другий шлюб був із лівобережним гетьманом Іваном Скоропадським.
Після 1708 року, коли Скоропадський став гетьманом, Анастасія дуже ретельно ставилася до державних клопотів чоловіка, була причетною практично до всіх справ внутрішньої та зовнішньої політики. Гетьманша мала зв'язки в урядових колах Російської імперії, її вплив сягав Москви та Санкт-Петербургу. Це допомагало Анастасії вирішувати ділові питання щодо земель та допомоги своєму козацькому оточенню.
Після 1708 року, коли Скоропадський став гетьманом, Анастасія дуже ретельно ставилася до державних клопотів чоловіка, була причетною практично до всіх справ внутрішньої та зовнішньої політики. Гетьманша мала зв'язки в урядових колах Російської імперії, її вплив сягав Москви та Санкт-Петербургу. Це допомагало Анастасії вирішувати ділові питання щодо земель та допомоги своєму козацькому оточенню.
Портретне зображення Анастасії Скоропадської. Невідомий художник, XVIII ст.
Сама Олена якийсь час мала самостійний осідок у Богуславі, де вона керувала козаками. Активність Олени настільки обурила проросійського лівобережного гетьмана Самойловича, що він відрядив військовий загін для захоплення її в полон.
Оборону Олена тримати не стала, та відступила з Богуслава до чоловіка в Немирів. Амбітним планам Стефана і Олени не судилося справдитися. Під час звичного у ті часи чергового козацького бунту, Стефана у 1684 році вбили. Після цього яскраво зблиснувши, Олена сходить з тогочасної політичної арени.
Фактично, в більшій мірі Україною керувала саме Анастасія. Народ ще тоді висловив свої підозри щодо цього висловом: «Іван носить плахту, а Настя – булаву».
Оборону Олена тримати не стала, та відступила з Богуслава до чоловіка в Немирів. Амбітним планам Стефана і Олени не судилося справдитися. Під час звичного у ті часи чергового козацького бунту, Стефана у 1684 році вбили. Після цього яскраво зблиснувши, Олена сходить з тогочасної політичної арени.
Фактично, в більшій мірі Україною керувала саме Анастасія. Народ ще тоді висловив свої підозри щодо цього висловом: «Іван носить плахту, а Настя – булаву».
Коли в 1722 році помер Іван Скоропадський, Анастасія втратила свій офіційний статус. Однак, до самої смерті утримувала за собою титул «ясновельможной пані гетьманової». Це свідчить, що вона таки була не просто дружиною гетьмана, а фактичною співправителькою.
Хоча її правління – це період «післямазепинщини», коли козацькі вольності невпинно обмежувалися російською владою. Чому ні вона, ні Іван не могли, та навіть і не намагалися протистояти. Померла гетьманша Настя у нею ж заснованому Гамаліївському жіночому монастирі.
Хоча її правління – це період «післямазепинщини», коли козацькі вольності невпинно обмежувалися російською владою. Чому ні вона, ні Іван не могли, та навіть і не намагалися протистояти. Померла гетьманша Настя у нею ж заснованому Гамаліївському жіночому монастирі.
Історична традиція таки має владу над умами людей. У ХІХ столітті ще одну жінку, причетну до роду Скоропадських, іменували гетьманшею. Хоч реального впливу на державотворення в Україні вона не мала.
Графиня Єлизавета Милорадович-Скоропадська (1832–1890) у Полтаві організувала, навколо свого маєтку, справжній український культурно-просвітницький центр. Профінансувала у Львові створення літературно-наукового Товариства імені Шевченка.
Графиня Єлизавета Милорадович-Скоропадська (1832–1890) у Полтаві організувала, навколо свого маєтку, справжній український культурно-просвітницький центр. Профінансувала у Львові створення літературно-наукового Товариства імені Шевченка.
Єлизавета Милорадович-Скоропадська, 1880-ті рр.
Про українську «самостійницю» писала у 1862 році французька газета «Independent Belge»: «В Полтаві на зборах головує чарівна жінка. А обговорює питання про… відокремлення Малоросії від Росії. А новоствореною державою знову буде керувати гетьман, як за часів Мазепи».
От тільки гетьманшею, як колись і Анастасію, всі з пошаною називали саме її. Бо ж енергійна Єлизавета тоді найбільше і підходила на цю роль. Та за її життя ситуація не була сприятливою, для реалізації таких масштабних мрій.
А от племінник Єлизавети, Павло Скоропадський, стане гетьманом Української Держави у 1918 році.
А от племінник Єлизавети, Павло Скоропадський, стане гетьманом Української Держави у 1918 році.
12
Жінки у вирі революції
ХІХ століття – початок жіночого руху в Україні. Постають перші жіночі організації. У 1840 році в Харкові – Товариство допомоги вищій жіночій освіті. За ініціативи Наталі Кобринської, у 1884 році в Станіславі (нині – Івано-Франківськ) Товариство руських женщин. За керівництва Олени Доброграєвої, у 1884 році Перший український жіночий гурток. І далі – все більше нових подібних організацій.
Наростання руху за права жінок в Україні стало відчутне вже під час Першої російської революції 1905–1907 років. Тоді, у 1905 році в делегації з чотирьох осіб від українства до міністра внутрішніх справ Вітте задля скасування заборони на український друк (Емського указу) їде і жінка – письменниця та громадська діячка Олена Пчілка (Ольга Косач).
Тож на момент початку Другої російської та Української революцій у 1917 році та спроби відродження української державності, жіночий рух уже мав вагу. Поруч з різними національними і соціальними запитами, у повний голос зазвучали вимоги і щодо прав жінок.
Вперше за багато часу жінки долучилися, хоч далеко так широко, як би це мало бути і до державотворчих процесів на теренах України.
Тож на момент початку Другої російської та Української революцій у 1917 році та спроби відродження української державності, жіночий рух уже мав вагу. Поруч з різними національними і соціальними запитами, у повний голос зазвучали вимоги і щодо прав жінок.
Вперше за багато часу жінки долучилися, хоч далеко так широко, як би це мало бути і до державотворчих процесів на теренах України.
Олена Пчілка, 1910 р.
Далі авторка спробує незаанґажовано відзначити видатних жінок у різних революційних таборах. Які брали участь у створені такої України, як бачилося їм.
Крім того, пригадаймо, що в країні проголошено п'ять років (2017–2021) пошанування 100-річчя революційного пробудження українського народу, початку його боротьби за свою державу в Новітній час. Отож, вшануємо – відзначивши роль жіноцтва у цьому.
Крім того, пригадаймо, що в країні проголошено п'ять років (2017–2021) пошанування 100-річчя революційного пробудження українського народу, початку його боротьби за свою державу в Новітній час. Отож, вшануємо – відзначивши роль жіноцтва у цьому.
Листівка, на якій українська жінка показана воячкою, що дає відсіч російському двоголовому орлу. Художник Борис Шіппіха, 1917 р
13
Марія Грушевська
Коли говорити про Українську Народну Республіку, то прикро, що досі рідко пригадують уродженку Галичини Марію-Іванну Грушевську-Вояківську (1868–1948). А коли й згадують, то лише як «першу леді», дружину голови Центральної Ради, першого керівника УНР Михайла Грушевського.
Але вона й сама активно приймала участь у політиці. На Всеукраїнському національному конгресі її обрали до Центральної Ради від громадських організацій Києва.
Загалом же, у Центральній Раді було 11 жінок: зокрема, педагог Софія Русова, перекладачка Зинаїда Мірна, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська... Була Марія Грушевська і членкинею Української трудової партії, близької за ідеологією до українських есерів.
Також, входила до комісії з розроблення статуту автономії України в 1917 році, Комітету українського національного театру, комісії для заснування Української академії мистецтв.
У 1919 році брала участь у жіночому з'їзді в Кам'янці-Подільському, співзасновниця Національної ради українських жінок. Першою головинею Президії організації, на короткий термін була обрана саме Марія Грушевська.
Загалом же, у Центральній Раді було 11 жінок: зокрема, педагог Софія Русова, перекладачка Зинаїда Мірна, письменниця Людмила Старицька-Черняхівська... Була Марія Грушевська і членкинею Української трудової партії, близької за ідеологією до українських есерів.
Також, входила до комісії з розроблення статуту автономії України в 1917 році, Комітету українського національного театру, комісії для заснування Української академії мистецтв.
У 1919 році брала участь у жіночому з'їзді в Кам'янці-Подільському, співзасновниця Національної ради українських жінок. Першою головинею Президії організації, на короткий термін була обрана саме Марія Грушевська.
Марія і Катерина Грушевські, 1905 р.
До Міжнародної жіночої ради НРЖУ була прийнята у 1920 році в Осло. На той момент головинею уже була Софія Русова, а Катерина Грушевська її заступницею.
Наталя Кобринська, 1900-і рр.
Марія Грушевська дружила та співпрацювала з Наталією Кобринською, яка стояла біля витоків українського фемінізму. У 1886 року Кобринська була присутня на вінчанні Марії та Михайла Грушевських.
У 1900 році на з'їзді жінок у Львові за ініціативою Наталі Кобринської та Марії Грушевської було засноване і зареєстроване органами державної влади товариство "Руська охоронка".
Товариство декларувало створення на Галичині українських охоронок – дошкільних закладів для дітей. Ну і якщо Марія Грушевська в роки революції була членкинею Центральної Ради у Києві, то Наталя Кобринська – аналогічної Національної Ради у Львові. От тільки Кобринська, захворівши на тиф, померла у 1920 році…
У 1900 році на з'їзді жінок у Львові за ініціативою Наталі Кобринської та Марії Грушевської було засноване і зареєстроване органами державної влади товариство "Руська охоронка".
Товариство декларувало створення на Галичині українських охоронок – дошкільних закладів для дітей. Ну і якщо Марія Грушевська в роки революції була членкинею Центральної Ради у Києві, то Наталя Кобринська – аналогічної Національної Ради у Львові. От тільки Кобринська, захворівши на тиф, померла у 1920 році…
Під впливом дружини прихильно до жіночого руху ставився і Михайло Грушевський.
У 11 параграфі Конституції вже незалежної УНР, де за основу було покладено проект Грушевського, зазначалося, що: «Ніякої ріжниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає».
На той момент, разом з низкою інших положень, щодо прав людини, Конституція УНР була однієї з найпрогресивніших у світі. Сумна іронія: діяла вона менше доби. 29 квітня 1918 року Центральна Рада її затвердила і цього ж дня правий монархіст Павло Скоропадський при підтримці німців здійснив переворот, проголосив себе гетьманом і скасував Конституцію.
Михайла Грушевського, мабуть, узагалі можна назвати одним з перших в Україні чоловіків профеміністів. Будучи українським соціалістом-революціонером та аналізуючи історичні причини соціальної нерівності він зазначав, що: «першим актом нерівності в середині роду племені являється поневолення жінки».
У 11 параграфі Конституції вже незалежної УНР, де за основу було покладено проект Грушевського, зазначалося, що: «Ніякої ріжниці в правах і обов'язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає».
На той момент, разом з низкою інших положень, щодо прав людини, Конституція УНР була однієї з найпрогресивніших у світі. Сумна іронія: діяла вона менше доби. 29 квітня 1918 року Центральна Рада її затвердила і цього ж дня правий монархіст Павло Скоропадський при підтримці німців здійснив переворот, проголосив себе гетьманом і скасував Конституцію.
Михайла Грушевського, мабуть, узагалі можна назвати одним з перших в Україні чоловіків профеміністів. Будучи українським соціалістом-революціонером та аналізуючи історичні причини соціальної нерівності він зазначав, що: «першим актом нерівності в середині роду племені являється поневолення жінки».
Титульна сторінка Конституції УНР (Статуту про державний устрій, права і вільності), 1918 р.
Погляди батьків позначилися і на світогляді їх дочки, науковиці Катерини Грушевської, яка пізніше гостро критикувала андроцентризм у гуманітарних дослідженнях.
Що ж до Марії, то у 1919 році вона разом із Михайлом Грушевським емігрує до Праги та відходить від політичної діяльності. Пізніше, вона разом з чоловіком повернеться в Радянську Україну де зазнає сталінських переслідувань, а її доньку репресують.
Катерина так і загинула в 1943 році на засланні. Марія померла в злиднях у післявоєнному Києві. Але варто пам'ятати, що не в останню чергу саме завдяки їй питання гендерної рівності якийсь час таки стояло на повістці в УНР.
Що ж до Марії, то у 1919 році вона разом із Михайлом Грушевським емігрує до Праги та відходить від політичної діяльності. Пізніше, вона разом з чоловіком повернеться в Радянську Україну де зазнає сталінських переслідувань, а її доньку репресують.
Катерина так і загинула в 1943 році на засланні. Марія померла в злиднях у післявоєнному Києві. Але варто пам'ятати, що не в останню чергу саме завдяки їй питання гендерної рівності якийсь час таки стояло на повістці в УНР.
14
Олена Степанів
На українських теренах в складі Австро-Угорської імперії під час революції постала Західноукраїнська народна республіка. У її створенні активну роль відіграли і керівники січового стрілецтва. Серед них була і керівниця – Олена Степанів (1892–1963).
Походила з галицької родини греко-католицького священика. У 1912 році вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. В університеті очолила першу жіночу чоту товариства «Сокіл». Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті.
Походила з галицької родини греко-католицького священика. У 1912 році вступила до Львівського університету на філософський факультет, студіювала історію та географію. В університеті очолила першу жіночу чоту товариства «Сокіл». Закликала жінок брати активну участь у громадському, політичному та військовому житті.
Олена Степанів, 1915 р.
З початком Першої світової війни, у 1914 році стає однієї з ініціаторок створення Січових Стрільців-2, куди приймали і жінок. Їх виявилося 33 доброволиці. На австрійсько-російський фронт Олена поїхала, як командирка жіночої чоти Українських Січових Стрільців.
Воювала у битві під Комарниками, у боях за гору Маківку. Була нагороджена срібною медаллю за хоробрість, отримала офіцерське звання фенріх (хорунжої).
29 травня 1915 року під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону, де перебувала до початку революції у 1917 році. Про «барышню-офицеръ» із здивуванням написали у російській пресі.
29 травня 1915 року під час бою під Лисовичами на Болехівщині потрапила до російського полону, де перебувала до початку революції у 1917 році. Про «барышню-офицеръ» із здивуванням написали у російській пресі.
Десятниця Галина Дмитерко, хорунжа Софія Галечко та розвідниця Ольга Басараб, 1917 р.
Повернувшись на Галичину стала однією із організаторок і провідниць Листопадового повстання 1918 року у Львові та проголошення незалежності ЗУНР. Це був пік її військово-політичної діяльності. Від імені Національної Ради Олена Степанів зі Львова була відправлена 5 листопада встановлювати владу ЗУНР у Самборі – останньому місту східної Галичини, де ще не було української влади.
Вирізка з російської преси. На передньому плані дивиться в об'єктив полонена Олена Степанів, 1915 р.
Повернувшись на Галичину стала однією із організаторок і провідниць Листопадового повстання 1918 року у Львові та проголошення незалежності ЗУНР. Це був пік її військово-політичної діяльності. Від імені Національної Ради Олена Степанів зі Львова була відправлена 5 листопада встановлювати владу ЗУНР у Самборі – останньому місту східної Галичини, де ще не було української влади.
Зображення Олени Стапанів на поштовій марці, 1915 р.
Повернувшись на Галичину стала однією із організаторок і провідниць Листопадового повстання 1918 року у Львові та проголошення незалежності ЗУНР. Це був пік її військово-політичної діяльності. Від імені Національної Ради Олена Степанів зі Львова була відправлена 5 листопада встановлювати владу ЗУНР у Самборі – останньому місту східної Галичини, де ще не було української влади.
Попри молодше офіцерське звання, її було включено до Начальної команди – вищого органу управління Української Галицької армії. Брала активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 років.
Референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, а після Злуки УНР і ЗУНР – пресова референтка Міністерства закордонних справ УНР у її тимчасовій столиці Кам'янці-Подільському. У тому ж 1919 році з дипломатичною делегацією відбула до Відня.
Попри молодше офіцерське звання, її було включено до Начальної команди – вищого органу управління Української Галицької армії. Брала активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 років.
Референт преси в Державному секретаріаті закордонних справ ЗУНР, а після Злуки УНР і ЗУНР – пресова референтка Міністерства закордонних справ УНР у її тимчасовій столиці Кам'янці-Подільському. У тому ж 1919 році з дипломатичною делегацією відбула до Відня.
Треба відмітити, що у лавах УГА та Армії УНР воювало чимало жінок. Згадаю, принаймні, ще уродженку Київщини Олександру Соколовську, відому під псевдо-отаманша Маруся.
У 1919 році сімнадцятирічна Олександра очолила повстанський загін УНР, який нараховував 300 шабель, 700 багнетів, 10 кулеметів та 3 гармати. Воювала проти червоноармійців та білогвардійців. За найпоширенішою версією, у тому ж році загинула.
У 1919 році сімнадцятирічна Олександра очолила повстанський загін УНР, який нараховував 300 шабель, 700 багнетів, 10 кулеметів та 3 гармати. Воювала проти червоноармійців та білогвардійців. За найпоширенішою версією, у тому ж році загинула.
15
Марія Нікіфорова
У створенні анархістської Вільної території Гуляйполя одну з провідних ролей відіграла жінка – уродженка Запоріжжя Марія Нікіфорова (1883–1919). У часи Російської імперії була соціалісткою-революціонеркою, яка каралася на засланні. Із заслання їй вдалося втекти закордон, де вона примкнула до анархістського руху.
Марія Нікіфорова, 1918 р.
Цікавий штрих: анархіст Артем Гладких стверджував, що бачив Марію Никифорову в Парижі одягнену в чоловічий костюм. На ті часи жінкам, які наділи штани без спеціального дозволу поліції (за весь XIX століття у Франції було видано дев'ять таких дозволів, зокрема, одне з них письменниці Жорж Санд), загрожував великий штраф за порушення суспільної моральності.
Офіційно жінкам дозволялося одягати чоловічий костюм лише в двох випадках – якщо вони їздять на велосипеді і займаються кінним спортом. Марія Никифорова мала право носити галіфе, оскільки під чужим ім'ям вчилася в офіцерській кавалерійській школі.
У 1917 році створює в Україні низку анархістських «чорних дружин». Для забезпеченням зброї загонів Нестора Махна, чорна отаманша Маруся проводить блискучу операцію по обеззброєнню російського Преображенського полку. Однак, у 1919 році у неї з Махном відбувся конфлікт.
Покинувши Вільну територію поїхала піднімати анархістське повстання в Криму (за іншою версією – вона планувала здійснити замах на лідера Білої Росії Антона Денікіна), але була заарештована білогвардійцями та розстріляна в Севастополі.
Офіційно жінкам дозволялося одягати чоловічий костюм лише в двох випадках – якщо вони їздять на велосипеді і займаються кінним спортом. Марія Никифорова мала право носити галіфе, оскільки під чужим ім'ям вчилася в офіцерській кавалерійській школі.
У 1917 році створює в Україні низку анархістських «чорних дружин». Для забезпеченням зброї загонів Нестора Махна, чорна отаманша Маруся проводить блискучу операцію по обеззброєнню російського Преображенського полку. Однак, у 1919 році у неї з Махном відбувся конфлікт.
Покинувши Вільну територію поїхала піднімати анархістське повстання в Криму (за іншою версією – вона планувала здійснити замах на лідера Білої Росії Антона Денікіна), але була заарештована білогвардійцями та розстріляна в Севастополі.
Після неї у середовищі анархістів з'явилася ще одна провідниця руху – уродженка Києва Галина Кузьменко.
Наприкінці 1918 року вона стала дружиною Махна, а в 1919-му – очільницею Союзу вчителів махновської республіки. Потому, у 1920–1921 роках встигла ще і повоювати.
До слова, стратила кілька своїх же махновців, яких піймала на грабунку і насиллі над жінками.
Прожила довге і складне життя: з еміграцією у Францію, примусовими роботами у ІІІ Рейху, сталінським засланням… Померла у 82 роки, в Казахстані (1978).
Наприкінці 1918 року вона стала дружиною Махна, а в 1919-му – очільницею Союзу вчителів махновської республіки. Потому, у 1920–1921 роках встигла ще і повоювати.
До слова, стратила кілька своїх же махновців, яких піймала на грабунку і насиллі над жінками.
Прожила довге і складне життя: з еміграцією у Францію, примусовими роботами у ІІІ Рейху, сталінським засланням… Померла у 82 роки, в Казахстані (1978).
Галина Кузьменко. Картина Володимира Гагенмейстера, 1919 р.
Фані Каплан, поч. 1900-х рр.
Ну і раз ми згадували соціалістів-революціонерів, то варто хоч побіжно також сказати про уродженку Волині, яка мало не змінила хід революції – есерку Фані Каплан (1890–1918).
Вона вважала лідера більшовиків Леніна «зрадником революції», чиї дії «віддаляють ідеали соціалізму на десятки років». У 1918 році здійснила на нього невдалий замах. Була схоплена та розстріляна у Москві.
16
Євгенія Бош
Неможливо оминути увагою і «залізну леді» українських більшовиків, уродженку Херсонщини Євгенію Бош (1879–1925). Фактично, вона є першою жінкою в Україні, очільницею уряду. З грудня 1917 року по квітень 1918 року очолювала Народний Секретаріат Української Народної Республіки Рад у Харкові (в лютому – у Києві).
Євгенія Бош, після її арешту в Києві у 1912 році
Неодноразово критикувала Леніна, перебуваючи у внутрішньо більшовицькій опозиції до нього. В знак протесту проти ініційованого Леніним підписання з Німеччиною і Австро-Угорщиною Брестського мирного договору, за яким законною владою в Україні визнавалася УНР на чолі з Михайлом Грушевським, Бош подає у відставку з поста лідерки УНРР. Та в лавах червоного козацтва далі воює проти гайдамаків Симона Петлюри.
Однак, вже після перемоги більшовиків у революції, була змушена двічі каятися за критику Леніна.
Однак, вже після перемоги більшовиків у революції, була змушена двічі каятися за критику Леніна.
Демонстрація за права жінок під час Лютневої демократичної революції, 1917 р.
Тим не менше, у 1923 році тяжко хвора Бош підписала протестний документ «лівої опозиції» троцькістів усередині більшовицької партії, проти посилення в СРСР партійної бюрократії і придушення нею робітничих мас. У 1925 році покінчила з собою у Москві.
Написавши перед тим, як завершальний акорд своєї політичної діяльності, таке: «З 1909 року я звикла до самостійної керівної роботи, звикла самостійно мислити, приймати рішення і діяти, тільки звіряючи свої рішення з загальнопартійними; тут мені доводилося діяти за вказівками ЦК і, що найгірше, не мати можливості довести ЦК правоту своїх дій ... Я остаточно зламалася, зваливши на свої плечі непосильну ношу».
Поступово, з утвердженням сталінізму жінки були усунуті від державного керівництва у Країні Рад. До слова, дочка Євгенії, Ольга Коцюбинська-Бош, як троцькістка була у 1930-х роках засуджена та вісім років каралася на Колимі.
Написавши перед тим, як завершальний акорд своєї політичної діяльності, таке: «З 1909 року я звикла до самостійної керівної роботи, звикла самостійно мислити, приймати рішення і діяти, тільки звіряючи свої рішення з загальнопартійними; тут мені доводилося діяти за вказівками ЦК і, що найгірше, не мати можливості довести ЦК правоту своїх дій ... Я остаточно зламалася, зваливши на свої плечі непосильну ношу».
Поступово, з утвердженням сталінізму жінки були усунуті від державного керівництва у Країні Рад. До слова, дочка Євгенії, Ольга Коцюбинська-Бош, як троцькістка була у 1930-х роках засуджена та вісім років каралася на Колимі.
17
Сестри Скоропадські
З революційних протиборчих сторін саме консервативний монархічний рух найменше залучав жіноцтво до вирішення державних питань та політики взагалі. Все ж, ми згадаємо трьох українських жінок-монархісток. Хоча вони були швидше символами монархічних ідеалів державності, а не особистостями, які реально впливали на політику найвищого рівня.
У роки революції гетьман Павло Скоропадський був тією постаттю, яка скасувала низку прогресивних положень Центральної Ради УНР. Втративши, з поразкою союзної Німеччини у Першій світовій війні, владу в Україні, він емігрує. По смерті Павла Скоропадського, український монархічний рух очолює його син, гетьманич Данило.
У 1957 році Данило Скоропадський несподівано помирає. Законних дітей у нього не було. А з дітей Павла Скоропадського залишилися три дочки. Та згідно з «Актами про дідичність Гетьманської влади та порядок правопреємства в нашому Роді на принципі старшинства» жінки мали право претендувати на гетьманство. Отож, сестри почергово і очолювали українських монархістів у вигнанні, будучи претендентками на роль монархинь України.
У роки революції гетьман Павло Скоропадський був тією постаттю, яка скасувала низку прогресивних положень Центральної Ради УНР. Втративши, з поразкою союзної Німеччини у Першій світовій війні, владу в Україні, він емігрує. По смерті Павла Скоропадського, український монархічний рух очолює його син, гетьманич Данило.
У 1957 році Данило Скоропадський несподівано помирає. Законних дітей у нього не було. А з дітей Павла Скоропадського залишилися три дочки. Та згідно з «Актами про дідичність Гетьманської влади та порядок правопреємства в нашому Роді на принципі старшинства» жінки мали право претендувати на гетьманство. Отож, сестри почергово і очолювали українських монархістів у вигнанні, будучи претендентками на роль монархинь України.
Марія Монтрезор-Скоропадська, 1930-ті рр.
Марія Монтрезор-Скоропадська (1898–1959) найбільше уславилася тим, що у 1940–1944 роках активно допомагала польському руху Опору. Переховувала у своєму помешканні, лікувала (до війни була лікаркою) та відправляла у сільську місцевість єврейських дітей.
Єлисавета Кужим-Скоропадська (1899–1976) була скульпторкою, працювала в Українському товаристві червонохрестної допомоги та долучилася до західноукраїнської ініціативи, яка у 1933 році була спрямована на організацію допомоги помираючим від Голодомору українцям в УРСР.
Єлисавета Кужим-Скоропадська (зліва), 1930-ті рр.
Нарешті, наймолодша з сестер Олена Отт-Скоропадська (1919–2014), за умов уже повного занепаду в діаспорі монархічного руху займалася збереженням історичної пам'яті про Гетьманат свого батька.
Олена Отт-Скоропадська, у різні роки життя.
18
Післяреволюційне жіноцтво
У заголовку статті стоїть хронологічне обмеження «… до Української революції». Пов'язане це з тим, що після її поразки Україна до часів горбачовської перебудови не мала своїх повноцінних державних інституцій. Зрештою, жінки не відігравали провідних ролей навіть і в існуючих до початку 1990-х років квазі-державних структурах УРСР та екзильному (у вигнанні) уряді УНР. Відбувається відкат у порівнянні з періодом революційного піднесення 1917–1921 років.
Український жіночий комітет у Відні, 1920 р.
Та це не значить, що жінки не приймали участь у політичних та державотворчих процесах: на низовому, «горизонтальному» рівні їхня боротьба за права тривала й навіть посилювалася.
Варто пригадати участь Української жіночої ради у Міжнародній жіночій раді (з 1920), української секції у Міжнародній жіночій лізі миру і свободи (1921), Союзу оборони прав української жінки у Міжнародному жіночому союзі (1923).
Варто пригадати участь Української жіночої ради у Міжнародній жіночій раді (з 1920), української секції у Міжнародній жіночій лізі миру і свободи (1921), Союзу оборони прав української жінки у Міжнародному жіночому союзі (1923).
З-поміж жіночих організацій Західної України, яка у 1921–1939 роках перебувала у складі напівдемократичної Польщі, особливо вирізнялося товариство Союз українок. Саме ця організація, заснована ще за часів ЗУНР (перша головиня – Євгенія Макарушка), рішенням Всеукраїнського жіночого з'їзду у Львові (1921) стала осердям найбільш масової та репрезентативної спільноти того часу.
Очільницями Союзу українок у 1920-х роках були Катря Гриневич, Константина Малицька, Марія Білецька, Олена Федак-Шепарович, Марія Бачинська-Донцова, Іванна Вітковицька.
Очільницями Союзу українок у 1920-х роках були Катря Гриневич, Константина Малицька, Марія Білецька, Олена Федак-Шепарович, Марія Бачинська-Донцова, Іванна Вітковицька.
Кілька українок у ІІ Речі Посполитій, завдяки активній кампанії жіночих організацій, на демократичних виборах отримали мандати у Сенат та Сейм ІІ Речі Посполитої.
Зокрема, першою українкою сенаторкою стала Олена Левчанівська-Гродзінська, обрана на одному з волинських округів вже у першому післяреволюційному 1922 році.
Українські жінки воювали (хто в лавах УПА, хто Червоної армії) у Другій світовій війні. Відбудовували жінки післявоєнну Україну: причому, як правило за меншу, в порівняно з чоловіками, зарплатню.
Зокрема, першою українкою сенаторкою стала Олена Левчанівська-Гродзінська, обрана на одному з волинських округів вже у першому післяреволюційному 1922 році.
Українські жінки воювали (хто в лавах УПА, хто Червоної армії) у Другій світовій війні. Відбудовували жінки післявоєнну Україну: причому, як правило за меншу, в порівняно з чоловіками, зарплатню.
Олена Левчанівська-Гродзінська, 1920-ті рр.
Та все ж, наостанок хотілося б ще коротко згадати про українську феміністку, яка зуміла на міжнародній арені добитися порушення питання про розслідування Голодомору 1932–1933 років. Мабуть, це таки можна назвати участю у державній політиці на найвищому рівні. Та й загалом, її політичний вплив на західноукраїнських землях у складі Польщі, був достатньо великим.
19
Мілена Рудницька
Уродженка Галичини Мілена Рудницька (1892–1976) була багатогранною особистістю. Вивчала філософію, отримала диплом доктора філософії та математики, написала наукову роботу на тему «Математичнi основи естетики Ренесансу». У львівському архіві зберігається також текст її докторської дисертації «Вивчення естетики Альберті».
До руху за права жінок долучилася ще в часи Української революції. У 1919 року вступила до Національної ради українських жінок, заснованої у контрольованому тоді урядом УНР Кам'янці-Подільському. Була обрана керівницею скарбниці НРУЖ. Після революції Рудницька очолювала низку жіночих об'єднань. Однією з перших засудила політичний тоталітаризм, усі форми фашизму, а після особистої зустрічі з Генералісимусом Беніто Муссоліні написала дуже критичну статтю, спрямовану проти «італійського експерименту».
У 1928 році Мiлена стала головою громадської організації Союзу українок i делегаткою до Сейму ІІ Речі Посполитої від ліберального Українського національно-демократичного об'єднання. Саме за її головування Союз українок розрісся у сильну всенародну організацію, чисельністю у 60 тисяч членкинь.
У 1928 році Мiлена стала головою громадської організації Союзу українок i делегаткою до Сейму ІІ Речі Посполитої від ліберального Українського національно-демократичного об'єднання. Саме за її головування Союз українок розрісся у сильну всенародну організацію, чисельністю у 60 тисяч членкинь.
Мілена Рудницька, 1930 р.
Крім питань суто жіночого руху, вона організувала допомогу політв'язням, була однією з трьох делегатів до Ліги Націй (тогочасна попередниця ООН), які домагались розгляду порушень Польщею гарантій прав нацменшин, зокрема терору і пацифікації 1930 року.
Членкині Стрийського відділу Союзу Українок, 1937 р.
У 1933 році вона була обрана заступницею голови Українського громадського комітету рятунку України, який діяв у Львові. Мiлена Рудницька відповідала в організації за міжнародний напрям. Їй вдалося, за сприяння інтернаціональних жіночих організацій переконати президента Ліги Націй прем'єр-міністра Норвегії Югана-Людвiга Мовiнкеля, винести питання допомоги голодуючим Радянської України на обговорення Ради Ліги Націй.
Проте, під час Великої депресії представники капіталу західних країн були зацiкавленi у радянському зерні. За надання допомоги УСРР проголосували 4 держави, проти – 10. Попри це, Мілена Рудницька продовжувала кампанію дипломатичного тиску на сталінську владу. Саме вона є першою політикинею, яка на найвищому рівні порушила питання про те, що голод 1932–1933 років є геноцидом.
Проте, під час Великої депресії представники капіталу західних країн були зацiкавленi у радянському зерні. За надання допомоги УСРР проголосували 4 держави, проти – 10. Попри це, Мілена Рудницька продовжувала кампанію дипломатичного тиску на сталінську владу. Саме вона є першою політикинею, яка на найвищому рівні порушила питання про те, що голод 1932–1933 років є геноцидом.
Жінки помирають від голоду на Харківщині, 1933 р
Після Другої світової війни опиняється на еміграції. Відходить від політики, але залишається однією з провідниць українського феміністичного руху. Померла у Мюнхені, свідомо відмовившись за певну кількість днів перед смертю від їжі. Вочевидь, в пам'ять про загиблих у 1932–1933 роках людей.
Закінчити життєпис Мілени Рудницької хочеться… княгинею Ольгою. З розповіді про яку розпочалася стаття та, символічно, і завершиться. У 1938 році польська влада на деякий час заборонила Союз українок. Відповіддю Мілени Рудницької та її посестер стало створення жіночої політичної організації Дружина княгині Ольги.
Закінчити життєпис Мілени Рудницької хочеться… княгинею Ольгою. З розповіді про яку розпочалася стаття та, символічно, і завершиться. У 1938 році польська влада на деякий час заборонила Союз українок. Відповіддю Мілени Рудницької та її посестер стало створення жіночої політичної організації Дружина княгині Ольги.
Президія Союзу українок. В центрі – Мілена Рудницька, 1930-ті рр.
Так от, з образом княгині Ольги пов'язаний певний історичний казус. Союз українок часів головування Мілени Рудницької та Дружину княгині Ольги критикували з українського боку консервативні кола – греко-католицька церква і ОУН. Її син, Іван Кедрин-Рудницький, позиціонував матір як «послідовну ідейну противницю» інтегрального націоналізму.
Мілена Рудницька наголошувала, що всі націоналізми хочуть «зіпхнути українську жінку до ролі, яку визначили жінці тотальні диктаторські режими». Малось на увазі максимальне використання в інтересах держави і нації репродуктивних функцій жінок, що засадничо суперечило самій суті фемінізму.
Мілена Рудницька наголошувала, що всі націоналізми хочуть «зіпхнути українську жінку до ролі, яку визначили жінці тотальні диктаторські режими». Малось на увазі максимальне використання в інтересах держави і нації репродуктивних функцій жінок, що засадничо суперечило самій суті фемінізму.
Західноукраїнські часописи жіночого руху, 1930-ті рр.
ОУН, зокрема, через націоналістичну газету «Голос» закликала жінок не вступати до ДКО.
Треба зазначити, що якщо Союз українок був широким жіночим рухом, то ДКО на чолі з Міленою Рудницькою вже можна назвати феміністичною організацією.
Правда, проіснувала ДКО лише рік: у 1939 році розпочалася Друга світова війна і Західну Україну зайняла Червона армія. Сталінський режим заборонив діяльність усіх західноукраїнських довоєнних організацій.
Треба зазначити, що якщо Союз українок був широким жіночим рухом, то ДКО на чолі з Міленою Рудницькою вже можна назвати феміністичною організацією.
Правда, проіснувала ДКО лише рік: у 1939 році розпочалася Друга світова війна і Західну Україну зайняла Червона армія. Сталінський режим заборонив діяльність усіх західноукраїнських довоєнних організацій.
Апелювання феміністок 1930-х років до історичного образу княгині Ольги, як сильної жінки, яка сама вирішує свою долю, виглядає логічним. А от сучасне правоконсервативне Сестринство св. Ольги, яке заявляє, що жінка має бути «упокорена», викликає щире здивування своєю позицією. Так, неначе учасники і учасниці цієї організації не вивчали у школі історію України.
Заяву ж їхньої очільниці, що: «нелюди з феміністичної тусовки хоча б не згадували титанічну постать Святої княгині Ольги», – узагалі, важко навіть прокоментувати, з точки зору наукової логіки.
Заяву ж їхньої очільниці, що: «нелюди з феміністичної тусовки хоча б не згадували титанічну постать Святої княгині Ольги», – узагалі, важко навіть прокоментувати, з точки зору наукової логіки.
«Фемінізм – це про права людини». Фото з маршу у Львові, 8 березня 2018 р.
20
Післямова
Дана стаття писалася, аби вшанувати пам'ять тих видатних жінок, які всупереч патріархальним нормам досягли в різні періоди української історії успіху в праві брати активну участь у державному керівництві. Та щоб вкотре підкреслити абсурдність андроцентричних ідей, що керування країною – не жіноча справа.
Все ж, наостанок, хочеться наголосити, що успіхи цих окремих лідерок ніяк не відміняли загального дискримінаційного становища жіноцтва. І що саме з проголошенням незалежності України голос жінок нарешті став чутним. Хоча до справжньої гендерної рівності в нашій державі ще далеко.
Все ж, наостанок, хочеться наголосити, що успіхи цих окремих лідерок ніяк не відміняли загального дискримінаційного становища жіноцтва. І що саме з проголошенням незалежності України голос жінок нарешті став чутним. Хоча до справжньої гендерної рівності в нашій державі ще далеко.
Окремо хочеться висловити й таку думку. Хоча це й було б дуже важливим прецедентом, та все ж, справа нині полягає не у тому, чи буде котрась із жінок в Україні президенткою, головинею Верховної Ради, або ж головинею Верховного Суду.
Справжній політичний виклик нашого часу полягає в тому, аби жінки загалом були у рівній мірі з чоловіками представлені у всіх гілках влади. Без цього, Україна ніколи не зможе у повній мірі стати демократичною державою, з дійсною рівністю усіх як в обов'язках, так і в правах.
Справжній політичний виклик нашого часу полягає в тому, аби жінки загалом були у рівній мірі з чоловіками представлені у всіх гілках влади. Без цього, Україна ніколи не зможе у повній мірі стати демократичною державою, з дійсною рівністю усіх як в обов'язках, так і в правах.
«Все буде фемінізм!». Фото з маршу в Києві, 8 березня 2018 р.
