Те, що називається мистецтвом, давно вийшло за рамки музеїв і галерей. Попри те, що художні інституції продовжують існувати й приносити користь, вони вже не мають монопольного права визначати, хто є "справжнім художником/справжньою художницею", а хто ні. Одним із гасел "Червоного травня" у Франції наприкінці 1960-х було: "Структури не виходять на вулиці".

Проте мистецтво вийшло на вулиці та стало інструментом політичної боротьби і активізму.

Update підготував для вас огляд мистецьких практик та доробків, які в свій час стали найяскравішими політичними висловлюваннями.

З плином часу змінився не лише елітарний характер мистецтва, а також і його критерії. Говорячи про сучасне мистецтво, доцільніше вживати словосполучення "мистецькі практики", аніж "мистецтво". Різні мистецькі практики стирають межі чітких визначень. Головним критерієм, чи був певний акт мистецьким, чи ні, стає інтерпретація зробленого.

За влучним висловом Йоанни Райковської, якщо творчість "непомітно виходить за межі належної їй території — галереї, музею чи парку скульптур — і починає тривожно змішуватися з реальністю, коли межі впливу її стають розмитими, тоді мистецтво стає небезпечним".

Наскільки це так, можна судити, навіть виходячи з подій останніх років — цензурування роботи Володимира Кузнєцова адміністрацією "Мистецького арсеналу", напад ультраправих парамілітарних угруповань на виставку Давида Чічкана "Втрачені можливості", цензурування і закриття виставки "Виховні акти" в НПУ ім. Драгоманова.

Спільним у цензурованих роботах стала критика політичної дійсності.

Стаття "Художні покидьки" стала відповіддю на цей заклик: "Ми раді, що пулі свистять у галереях і палацах, влітаючи в шедеври Рубенса, а не в будинки бідних людей у робочих кварталах!", — пишуть Жорж Гросс і Джон Гартфілд. Там же вони заявляють, що "мистецтво" — це заперечення рівноцінності людей, і така антимистецька позиція є основою дадаїстського руху.

Одним з головних принципів дадаїзму стає випадковість - в малюнках, скульптурах, живописних роботах, у віршах і прозі - співставляються вже відомі елементи, з яких вибудовується колаж.

Основними осередками дадаїзму були Цюрих, Берлін, Кельн і Ганновер. Перший з них - найвідоміший, завдяки "Кабаре Вольтер". Там проводились експерименти з шумової, симультанної поезії, ставились постановки у кубістичних костюмах, які провокували публіку на взаємодію.

Віденські акціоністи, пов'язані з соціалістичними студентськими організаціями, за свої художні провокації зазнавали тиску з боку держави, який доходив навіть до ув'язнення артивістів.

Одна з найвизначніших акцій художників з подачі преси і досі більш відома як "Uni-Ferkelei" (Університетська непристойність), а не за її оригінальною назвою.

Акція "Мистецтво і революція" (7 червня 1968) розпочалась у момент, коли акціоністи увірвались в аудиторію Віденського університету, де проходила зустріч на 300 осіб, організована Соціалістичним австрійським студентським союзом (SOS).

Гюнтер Брюс за свої дії був засуджений на шість місяців суворого режиму, Отто Мюль на чотири тижні під арештом, але вони змогли втекти в Берлін. Брюс повернувся в Австрію тільки у 1976, коли отримав амністію й замість терміну у в'язниці був зобов'язаний сплатити штраф.