Мені років зо 5. Надворі літо, я одягнена в шорти і футболку. У мене коротка стрижка "під хлопчика" і побиті коліна. Ми з бабцею їдемо в тролейбусі.
"Ой, а в вас хлопчик чи дівчинка?" — звертається якась тіточка до моєї бабці.
"Дівчинка", — відказує моя бабця.
"Я дівчинка!" — майже одночасно з бабцею вигукую я. Як можна взагалі було подумати, що я хлопчик?!
Мені 13. У мене довге волосся, закручене в тугий хвіст, і щоки. Я принципово вдягаю тільки брюки, джинси чи інші штани. У мене блювотні позиви, коли мама пропонує купити мені "оту гарну спідничку, сукеночку" чи будь-що рожевого кольору. Мама ображається.
"Хлопчур" і "пацанка" чую від неї на свою адресу. Часом із нотками жалю, а часом зі злістю.
У мене так само побиті коліна і ще подерті лікті. Влітку я товчусь в кущах малини, валяюсь в піску і кручусь біля діда, який постійно щось майструє.
Читайте Як мозок ділить нас на чоловіків і жінок. Професор біології пояснює, чому стать і гендер небінарні
Мені 19. У мене коротка стрижка під машинку і груди другого розміру. Я все ще принципово ношу лише брюки, джинси і шорти. У мого бойфренда довге кучеряве волосся. До нас часто звертаються "хлопці" чи "дівчата", і ми кожного разу голосно сміємось. У нас обох нафарбовані нігті. Ми обоє плачемо, коли посваримось.
Мені 25. Я з акуратною короткою стрижкою. Вдягаю іноді сукні і спідниці, але частіше все ж джинси і футболки. Моя дівчина має 185 см зросту. У неї коротка стрижка, великі груди і вона принципово не носить сукні і спідниці. До нас часто звертаються "хлопці", і їй кожного разу ніяково й образливо, а я сміюсь.
Важко сказати коли я почула слово "гендер". У мене з ним непроста історія. В 25 мій світ перевернувся, життя змінилося, з’явилося багато нового і незрозумілого. Десь тоді й гендер вигулькнув. Я, чесно, довго не могла зрозуміти, що ж це конкретно таке. Це синонім до слова "стать"? Це антонім до нього? Толком пояснити мені, що воно таке і чого його раптом так всі бояться, не зміг ніхто з близького оточення.
Чесно, я дуже сподівалася на книжку "Гендер в деталях". Чекала, що все розкладеться по поличках і я зможу нарешті гордо піднести цей талмуд мамі, щоб і їй все пояснити. Дива не сталося. Навпаки. Це був крах. Ця книжка змусила мене почуватися дурною. Написана важкою науковою мовою, з суперечливими твердженнями, вона загнала мене в глухий кут. Я в жодному разі не покажу її мамі.
Мене врятувала Марта. На щастя, у мене є Марта. Марта має освіту психологині і далі вчиться. І тільки ця людина змогла мені пояснити, що гендер — це ширше за стать поняття. Що це більше про соціальні ролі і самовизначення, ніж про біологічну стать.
А тепер дивлюсь на плакати з чергового "маршу за традиційні цінності": "гендер — це гріх", "гендер = гомосексуальність", "гендер від лукавого", і вже не смішно. Якщо мені було так непросто розібратися із гендером у свої 25, то що казати про цих бідних людей?
Вони бояться, вони проти, вони до всрачки нажахані, бо ніхто їм нормально не пояснив, що це і навіщо.
Здається, кожному потрібна своя Марта.
Тим часом в мене нова заморочка — пояснити мамі, хто такі агендери і як це так.
