Роми – народ без держави, який з часів падіння Візантійської імперії (де вони, вихідці з Індії, цілком інтегровано жили вже століттями) з ХV століття є біженцями в Європі. Де їх, через їхню зовнішню і культурну "інакшовість", довгий час побирали та не приймали у соціальну структуру.
Приймалися закони про страту людей, які дружили з ромами (Англія, 1577 р.)., закони про винищення усіх ромів (Прусія, 1725 р.), в Молдавії та Румунії ромів оголосили рабами "з народження": там торгівля ними і тортури практикувалися аж до середини XIX століття.
Будучи народом без землі, втративши статки та права, роми були витіснені на маргінес. Характерно, що в пошуках кращої долі у Пізньому Середньовіччі чимало з них, вочевидь, тікали на Січ: у "Реєстрах усього війська Запорізького" XVII ст. були зазначені такі козаки, як Валько Циган, Федір Циганський, Степан Циганчук, Дмитро Циганчик... У ХІХ ст. майже четверть козаків Дунайського козацького війська були ромами.
Однак, століттями на наших теренах більшість ромів таки були на нижніх щаблях суспільної ієрархії. Тим не менше, на початок ХХ століття роми в Україні (як і загалом у Російській імперії) були на шляху до все тієї ж, як зараз говорять, загальносуспільної інтеграції. В указі 1800 року згадується, що в губерніях "цигани вийшли в купці та міщани".
Процес перервала Перша світова війна і революція. Революція 1917 року вдарила по найбільш освіченій частині ромського населення (тому що вона була і найбільш забезпеченою) – представникам купецького стану, а також по акторам, чий основним джерелом доходів були виступи перед дворянами та купцями. Багато заможних сімей кинули своє майно і знову пішли в кочівництво, тому що кочівники під час Громадянської війни автоматично приписувалися більшовиками до бідноти. Частина соціально успішніших ромів емігрувала в Західну Європу і США.
Після Громадянської війни роми з числа колишніх купців, ставши кочовими, намагалися обмежити спілкування своїх дітей з гаджьо ("чужими", неромами), не пускали їх в школи, зі страху, що діти випадково виявлять не бідняцьке походження сімей. Після обнадійливих 1920-х, коли до 80% ромів знову почали осідати та розпочався розвиток ромської освіти, насильна колективізація початку 1930-х років та сталінські репресії знову припинили цей процес. З 1938 року ромські класи у школах ліквідовуються "як шкідливі, які відгороджують дітей від радянського життя". Багато ромів зазнали переслідувань, оскільки мали валюту та родичів за кордоном. З 1939 року видання літератури ромською мовою припинилося.
Далі – геноцид ромів нацистами під час Другої світової війни. У Криму після війни – депортація їх разом із кримськими татарами. І попри намагання радянської влади (починаючи від Хрущова) у другій половині ХХ століття вирішити питання загальносуспільної інтеграції ромів, процес їхньої відчуженості від решти суспільства знову зайшов дуже далеко. Історичний розвиток – повільний. Щоб виправити помилки потрібен час і зусилля. І розуміння, чому маємо те, що маємо.
А до допису прикріпляю (крім кількох дореволюційних фотографій ромок) цікавий документ часів революції. 29 квітня 1918 року праві в Україні, за допомогою німців, здійснили переворот. Соціал-демократичну Центральну Раду на чолі з обраним її головою Михайлом Грушевським було розігнано, щойно прийняту прогресивну Конституцію Української Народної Республіки скасовано. На чолі став гетьман Павло Скоропадський, якого підтримували консерватори-монархісти. За нього відбулися і ромофобські акції.
Ось публікація від 21 травня 1918 року, де повідомляється, як київська міліція Гетьманату вирішила "реквізувати" коней у ромів на Куренівці. Операцію здійснював ескадрон кінної міліції, яка вирішила відібрати коней у ромів. Попри опір, міліція просто забрала, що хотіла. Добре, що хоча б обійшлось без вбивств. От вам і механізм, як 100 років тому ромів знову маргіналізовували.
Світлина публікації 1918 року взята з фейсбук сторінки наукового співробітника відділу історії Української революції 1917–1921 рр. Інституту історії України НАН України Віталія Скальського
А ще, цікаво почитати у Вікіпедії статтю про історію Карпатської Січі 1939 року, яка була армією тоді проголошеної Карпатської України. Виявляється, є згадка січовика Євгена Стехова, як закарпатські роми йшли добровольцями до Карпатської Січі, аби разом з українцями відстоювати незалежність Карпатської України від Чехії та протистояти вторгненню військ хортиської Угорщини, яка тоді була союзником Гітлера. Нинішня ж так звана ГО "Карпатська Січ" зігує та закликає до погромів ромів. Історія навиворіт, абсурд по Оруелу.
