Переклад есе Емілі Нагоскі про сексуальне бажання.
Бажання може виникати як спонтанно, так і у відповідь на задоволення. І це ок.
Емілі Нагоскі, секс-просвітниця, дослідниця, авторка книги "Як хоче жінка", розповідає про науку сексу та різні типи бажання.
Колись у Аманди Парриш був активний статевий потяг. У своїй розповіді Cosmo про пошук "рожевої таблетки" для лікування сексуальної дисфункції жінок вона сказала, що раніше відчувала бажання, але тепер воно зникло. Як вона зауважила в статті: "Щойно бажання з’являлося, не було жодних проблем. Проблемою було почати хотіти".
У статті з Marie Claire інша жінка, Кара, сказала: "Я страшенно сумую за відчуттям, коли хочеться сексу. Я ненавиджу, що доводиться "заводити себе", щоби зайнятися ним. Через це я відчуваю, що зі мною щось не так. Мені доводиться докладати зусиль, аби бути присутньою в моменті тілом та розумом".
Обидві історії об’єднує те, що й Аманда, і Кара раніше спонтанно відчували сексуальне бажання, але тепер його ще треба знайти. Є ще багато таких жінок, як Аманда й Кара — Мелані в статті Huffington Post, і Карла в історії для NPR, чиї відносини стабільні, у яких немає проблем зі здоров’ям, але вони відчувають складнощі із сексуальним бажанням.
Їм здається, що в них щось зламалося. Нестача бажання шкодить їхнім відносинам, а також їхньому особистому добробуту. Тож вони взяли участь у дослідах для створення "рожевої таблетки" — препарату для лікування сексуальної дисфункції.
Звісно, вони почуваються зламаними. Їх призвичаїли до тої ж думки, що й решту: сексуальне бажання, ніби фея-хрещена, з’являється нізвідки, аби подарувати сукню й черевички.
Але бажання так не працює. Це все брехня. Останні двадцять років сексуальних досліджень показали, що ця модель феї-хрещеної може мати місце — іноді, для деяких людей. Але для інших бажання працює зовсім інакше.
І якби Аманда й Кара знали правду, то, можливо, вони почувалися б краще. Можливо, вони б відчували себе цілісними і здоровими, і нормальними, і що вони мають контроль над своїм сексуальним життям. І, можливо, їхні відносини також не страждали б.
Я б хотіла, щоб Аманда й Кара — і всі інші — знали: те, що наука говорить нам про сексуальний потяг, є наслідками міфу про фею-хрещену, яка дарує бажання, і ми можемо використовувати науку, аби віднайти наш сексуальний потенціал.
Цим я й хочу з вами поділитися.
Почнемо з базового курсу науки про сексуальне бажання.
Ваш мозок має механізми, які називаються системою сексуального збудження (SES) та сексуальною інгібіторною системою (SIS) — я називаю їх просто: газом і гальмом. Газ помічає всі сексуальні стимули навколо та надсилає сигнал: "Можна заводитись!". Водночас гальмо помічає всі дуже важливі причини, щоби зараз не збуджуватися, усі потенційні загрози і надсилає сигнал: "Вимкнути!"
Отже, процес збудження — це подвійний процес натискання на газ і гальмо. І бажання виникає тоді, коли одна нога тисне на газ, а іншу прибрали з гальма настільки, аби людина була достатньо замотивована реагувати на сексуальну стимуляцію.
Для деяких людей "достатньо" однієї випадкової думки, навіть у середині ділової зустрічі, про стегна своїх партнер_ок. Ці люди мають те, що ми зазвичай називаємо "спонтанним" бажанням. Здається, ніби воно виникає нізвідки, як ваша фея-хрещена.
Іншим потрібен конкретніший контекст та стимулювання — година флірту на вечірці, а потім ще поцілунки в шию на світлофорах по дорозі додому — перш ніж їхнє збудження перетікає в бажання.
І здебільшого ми в житті відчуваємо обидва види бажання у різний час.
Другий варіант називається "бажанням у відповідь". Воно виникає як реакція на сексуальне збудження, а як його наслідок. Це інший стиль відчуття бажання — не кращий чи гірший за бажання, яке виникає "спонтанно".
І це те, що відчували Аманда й Кара. Розумієте?
"Щойно бажання з’являлося, не було жодних проблем. Проблемою було почати хотіти". Та: "Мені доводиться докладати зусиль, аби бути присутньою в моменті тілом та розумом".
Отже, якщо із ними все добре і вони здорові, то чому ж вони беруть участь у випробуванні таблеток для викликання сексуального бажання?
Нас навчили, що бажання "має бути" спонтанним. Спочатку вам хочеться сексу, потім ви займаєтеся сексом, потім ви задоволені — так каже традиційна модель. Почуття бажання просто з’являється, як фея в казці про Попелюшку. Спалах світла, димова завіса, й ось вона, до ваших послуг.
Ця традиційна модель неправильна, і подивіться, що відбувається, коли ви вірите в це.
Якщо ви вважаєте, що ваше бажання має бути спонтанним, аби ваше сексуальне життя вважалося "здоровим", то ви (і ваш_а партнер_ка) відчуватимете, що є щось погане, якщо ви збуджуєтеся тільки у відповідь на стимуляцію.
Хіба почуття, що з вами щось не так, допомагає тиснути на газ? Чи простіше від цього відчувати спонтанне бажання?
Точно ні. Почуття, що з тобою щось не так, тисне на гальма.
Отже, ви намагаєтесь вирішити цю проблему: можливо, купуєте лубрикант і білизну, читаєте еротику, навіть граєте в ігри — і ці стратегії можуть допомогти.
Або не допомогти.
І якщо вони не зможуть створити "спонтанне" бажання, вам здаватиметься, що з вами щось не так. І врешті-решт, ви можете здатися. Це може створити проблеми у ваших відносинах або навіть знищити їх.
Щоб збільшити ваш еротичний потенціал, збільшіть задоволення.
То що робити? Якщо я запропоную планувати секс, багато людей закотять очі.
Розумієте, це частина міфу про фею-хрещену: якщо б ми дійсно хотіли наших партнерів, то нам не потрібно було б "планувати" секс, бо це ставалося б просто так. Наша фея-хрещена з’явиться в певний момент, навіть на вимогу, якщо тільки ми достатньо закохані або збуджені нашими партнерами.
Я не знаю, як наша культура дійшла до переконання, що такі автоматичні, мимовільні реакції нашого тіла, як спонтанне бажання, краще показують, чого ми хочемо, ніж наші умисні дії.
Я не впевнена, чому я "краща" або "здоровіша" коханка для мого партнера, якщо збуджуюся від його смішного твіту, а не коли занотовую "час для обіймашок" у календарі на неділю о другій дня, де з’являюся із грайливим настроєм і в симпатичних трусиках.
Словом, я не впевнена, чому "хотіти" означає набагато більше, ніж "подобатися".
Але ось у чому я впевнена: можна посилити бажання у відповідь, якщо ви переосмислите, як бажання, ініціація сексу і сексуальна гра виглядають у ваших відносинах.
"Норма" може включати в себе спонтанний, незапланований секс, який покращує ваш день.
Але "норма" може також включати в себе секс, який заплановано та підготовлено, — це "цілеспрямоване зусилля", описане Карою.
Бажання у відповідь — це не стільки чарівна фея-хрещена, скільки співучасник у фільмі про пограбування, яке потребує трохи талану й підготовки: плани поверху, автівки для втечі і все таке інше.
Плануйте інтим разом. З’явіться в призначений час у зацікавленому або нейтральному настрої. Опиніться разом у ліжку, шкірою до шкіри, і подивіться, куди це вас заведе, без очікувань і вимог. Просто будьте приязними одне до одного. Дозвольте бажанню рости у відповідь на повільний розігрів.
Можливо, ви просто заснете замість сексу (тут, мені здається, ваше тіло ясно дає зрозуміти, що сон для вас — більш нагальна потреба, ніж секс).
Або, можливо, результатом стане гаряча ніч із поцілункам по всьому тілі. Неважливо, чим ви займаєтеся. Важливо, аби вам обом подобалося те, що відбувається.
Це не секс із проблемами. Це здоровий, щасливий секс.
І жодних фей-хрещених.
"Але якщо ми повинні планувати це, — запитала мене нещодавно одна жінка, — чи не означає це, що він насправді немає для нас жодної цінності?"
Я відповіла: "Навпаки, коли ми плануємо секс, це найкраще показує, що ми його цінуємо".
Наша готовність робити секс пріорітетом, створювати для нього місце в житті, яке наповнене роботою та сім’єю, друзями та домашніми обов’язками, готовність відкласти це все убік та розділити задоволення із партнером — як це може бути неромантичним?
Дозвольте тому, що вам подобається, скеровувати ваше бажання.
Ця ідея бажання у відповідь піднімає важливе питання про згоду, вірно? Ми закликаємо людей сказати "так" сексу й ініціювати секс, коли вони цього хочуть, і якщо вони цього не хочуть, ми закликаємо їх сказати "ні". І ми закликаємо людей не нав’язувати секс тим, хто його не хоче.
Але що, як "бажання сексу" з’являється тільки після того, як "секс" почався? Як погодитися на секс, якщо ви б із задоволенням хотіли сексу, але не відчуваєте спонтанного бажання? Як розпочати секс із людиною, яка не хоче сексу так, як хочете його ви?
Відповідь: дозвольте задоволенню вас скеровувати. Скажіть "так" тому, що дає вам задоволення.
Задоволення не має безсумнівної інтерпретації. Задоволення не просто перекладається в "торкайся мене тут", чи "розкажи, що ти хочеш зі мною зробити". Задоволення залежить від контексту.
От, наприклад, лоскотання: припустімо, що ваш_а кохан_а вас лоскоче, коли ви в сексуальному, кокетливому, лагідному настрої. Лоскотання подобається не всім, але ви можете уявити, принаймні гіпотетично, що це може бути приємно, весело й навіть призвести до еротичного продовження.
Але якщо кохан_а вас лоскоче, коли ви розчаровані, роздратовані або ображені, як це відчуватиметься? "Просто хочеться вбити", — сказала одна жінка, коли я поставила це питання аудиторії. "Хочеться стукнути його по голові", — сказала інша.
В обох випадках мова йде про ту саму стимуляцію — коли партнер_ка вас лоскоче, але оскільки контекст відрізняється, це два різні відчуття. І це нормально. Ніхто не осуджував би вас чи не назвав божевільн_ою, якщо вам не подобається, коли вас лоскочуть у роздратованому стані.
Те ж саме стосується і всіх сексуальних задоволень: від тримання за руки до оргазму. Бажання виникає у відповідь на приємну стимуляцію — тобто відчуття, яке відбувається в контексті, що сприяє насолоді. У тому, що я називаю "сексуально-позитивним" контекстом.
Для деяких людей практично будь-який контекст може бути сексуально-позитивним, і їм потрібно дуже мало стимулів для того, щоб перейти до бажання, а для інших бажання потребує більш чіткого контексту. Пам’ятаєте? Випадкова думка про стегна партнер_ки проти години флірту та поцілунків у шию.
Сказати "так" задоволенню означає сказати "так" контекстові, який допомагає відчувати задоволення.
Наука говорить, що бажання у відповідь виникає як реакція на збудження в сексуально-позитивному контексті — це нормальний, здоровий спосіб відчувати бажання. Це стиль бажання, з яким ви скоріш звертаєте увагу на задоволення та насолоджуєтеся сексом, а не лише відчуваєте потребу терміново зайнятися сексом.
Не можу не думати про те, що культура, яка цінує наше хотіння більше за наші вподобання, — це культура, зацікавлена в тому, аби ми постійно почувалися незавершеними, постійно перебували в пошуках чогось, що, нарешті, нас задовольнить.
Ми багато говоримо про те, наскільки ми хочемо сексу (чи ні), і фармацевтичні компанії намагаються допомогти нам, аби ми хотіли його більше. Вони прагнуть стати нашою феєю-хрещеною.
Чому б не говорити більше про те, наскільки ми відчуваємо задоволення від сексу (чи ні)? Чи про всі способи створити контекст, який дарує нам задоволення, а не тільки бажання? Чи про те, що бажання — це не фея-хрещена, а наш співучасник у грайливому злочині?
Я не кажу, що ми маємо це робити. Я просто пропоную: може, спробуємо?
