У цьому суспільстві стали нормою дитячі ігрові майданчики, що пристосовані виключно до здорових дітей, а встановлення карусель для дітей із інвалідністю перетворилось на неабияку подію.
Ми звикли бачити політичну рекламу, де політики розгулюють по зробленому за їхні кошти дитячому ігровому майданчику й не помічати, як повз проходять діти, для яких розваги на таких майданчиках не передбачені.
Проблема, насправді, значно ширша і містить у собі великі труднощі із доступом таких дітей до дошкільної і шкільної освіти.
Звичайні садочки зачинені перед такими дітьми, тому вони змушені перебувати вдома. Як правило за ними доглядає матір, позбавляючи себе можливості працювати, займатись улюбленою справою чи повноцінно відпочити. Ці люди опиняються за бортом суспільства.
Пригадую як ще навчалась у школі, то по дорозі назад часто зустрічала знайомого парубка з ДЦП. Він був дотепний та розумний, проте через хворобу двері звичайної школи для нього були зачинені.
Вчителі навідували його вдома, проте не могли замінити спілкування з однолітками. Його батьки всяко сприяли різним захопленням сина, зокрема, програмуванню.
“Він здібний учень, абсолютно не гірший за вас, проте держава до таких байдужа, відвівши їм місце вдома або ж в інтернаті", - сказала одного разу вчителька.
Парубок був доволі комунікабельний, тому мав багато друзів. Проте були такі, що не сприймали його через його ж хворобу і вважали за сором дружбу з таким. Як склалась його подальша доля, мені не відомо, бо із закінченням школи зв'язок обірвався.
Проте думаю, що у житті йому ще добряче пощастило: він мав хороших друзів і люблячих батьків, які його підтримували і допомогали.
Життя інших дітей з інвалідністю буває значно жахливіше через повну ізоляцію від суспільства. Вони перебувають в спеціальних інтернатах де держава виділяє мізерні кошти на їхнє утримання.
Тільки у 2015 р. у нашій державі заговорили на високому державному рівні про необхідність рівного доступу до освіти усіх українських дітей. Для цього були створені пілотні проекти інклюзивного навчання у різних регіонах країни.
До вирішення цієї проблеми активно долучилась перша пані Порошенко, яка о з Міністерством освіти запустили пілотний проект зі створення інклюзивного освітнього середовища у Запорізькій області. Він передбачає, що з 2016 до 2019 року будуть створені інклюзивні класи на базі одинадцяти загальноосвітніх шкіл.
До першого класу візьмуть десятки дітей з особливими потребами. Також проектом передбачено створення індивідуальних програм розвитку дітей, адаптованих навчальних планів, спільне викладання, тренінговий супровід, робота з батьками тощо.
Результати цього пілотного проекту будуть поширені у інші регіони країни.
Проте це не єдиний такого роду освітній проект. Для прикладу, у Львові стартував пілотний проект під назвою "Нові навчальні можливості для дітей з особливими потребами". Він передбачає створення спеціального класу для дітей з помірними особливостями інтелектуального розвитку.
У цьому класі тепер навчаються 8 дітей із розладами спектру аутизму, синдромом Дауна та інтелектуальними особливостями розвитку.
Пані Порошенко в одному з інтерв'ю зазначила про велику проблему законодавчої бази для впровадження інклюзивного навчання в Україні. Тобто необхідно створювати нормативно-правову базу, яку повинен ухвалити парламент. Проте народні обранці не поспішають перейматись проблемою рівного доступу до шкільної і дошкільної освіти в Україні.
Тому тільки менше тисячі загальноосвітніх шкіл можуть прийняти дітей з особливими потребами.
За задумом інклюзивної освіти, кожна дитина повинна мати змогу відвідувати найближчу загальноосвітню школу. Таким чином відбувається вирішення проблеми ізольованості дітей.
