Булімія - це серйозний психологічний розлад, який може мати колосальні наслідки для здоров'я. Головне и надзвичайно складне завдання для близьких – вмовити людину з цим розладом прийти до спеціаліста якомога швидше.
Булемію доволі складно розпізнати - практично завжди люди, які з нею стискаються, зовні залишаються врівноваженими і виглядають впевненими у собі та своїх силах. Вони дисципліновані, у публічних місцях найчастіше контролюють кількість та якість їжі.
І нікому і в голову не прийде, що наодинці такі люди можуть багато з’їсти, щоб відразу після застілля очистити шлунок чи кишечник і що вони постійно відчувають сором та невпевненість.
Ось деякі ознаки булемії:
іноді маніакальні захоплення фізичними вправами чи дієтами.
"Ті хто живуть з людиною з булемією зможуть побачити у сміттєвому відрі багато огорток від їжі, та від сечогінних чи проносних ліків. Або зникнення великої кількості їжі з холодильнику, а також небажання багато їсти на людях", -пояснює Наталія Рехтіна, психологиня.
Алла, 50 років
"Мені тоді напевно було десь 45, коли так зірвало дах. Це тривало десь півроку
Діти виросли, я живу сама, у мене є кохана людина, але тоді ми тільки починали зустрічатися. Тому я належала сама собі. В школі втомлюєшься, купа негативу, як зі стороні батьків, так зі сторони вчителів. З’являється бажання це чимось компенсувати.
Я взагалі любила смачно поїсти, дуже любила хліб, копчене. Якщо це м’який батон, то я могла його повністю за вечір з’їсти. Або купувала літом копчену скумбрію, і з’їдала її всю. Хтось мені порадив, що коли поїси, а потім вип’єш півлітра води і одразу це повернеш, то не погладшаєш. Я почала такробити. Спочатку ніби отримуєш задоволення від того, що нема обмежень, і все легко повертається. І я захопилася.
Потім, мабуть, щось у психіці переключилося і це стало регулярним, щодня, а деколи двічі на день. З часом, коли робиш це постійно їжа не повертається. Ти з’їла багато, а повертається все менше і менше. Хоча я розуміла, що марную продукти і працюю на унітаз.
Я відчувала себе винною, але продовжувала. Нікому не розповідала. Коли це траплялося при дітях, то знайшла виправдання, що у мене камінь в жовчному – багато шлунок не приймає. Боротися важко, це ж вихід з зони комфорту. Але я взяла себе в руки. Останній рік перед хворобою я дуже добре себе почувала. І тут мене наздогнало…
Мені завжди не подобалися мої груди – тепер однієї немає. Довелося прийняти себе з цим, з відсутністю волосся…багато переосмислити. Озираюсь назад, думаю…я біолог, як я могла. Я знаю все це на клітинному рівні. Це ж настільки треба було відключити свідомість, що зараз сама собі дивуюся. А от відключається само збереження і самозахист організму і все . Тепер розумію, треба було відкинути те, що я повна і жити нормальним життям."
Без підпису
"Малою я поглинала їжу в необмежених кількостях. Але завжди хотілося більше. Я росла із старшим братом, який постійно з мене знущався.
Мене це дуже принижувало. Хотілося бути сильною, як він. До тогож, мені ніколи не подобалась моя жіночність. Я вирішила худнути, щоб бути більше схожою на хлопчика.
Контроль над їжею не приносив задоволення. Коли анорексія досягла апогею, мене постійно переповнював страх. Я брала собі маленьку порцію їжі і думала: я з'їм це зараз але більше мені не можна Здавалося, що я швидче помру, ніж перестану худнути.
Інколи я робила собі неглибокі порізи на руці. Це приносило полегшення. Я демонструвала батькам: ось, дивіться, що зі мною відбувається. Я шукала допомоги. Але психіатр, до якого я звернулася хотів наколоти мене галопередолом і перетворити на овоч. Від психолога теж не було користі.
Анорексія поступово перейшла в булімію. Я зрозуміла, що тепер можу їсти скільки хочу! Я нарешті дорвалася до найжирнішого і найсмачнішого. Блювати стало так само природно, як для інших ходити в туалет. Я собі не уявляю, як можна поїсти і не вирвати.
Їжа – це найцікавіше, що є у моєму житті. Мої трапези схожі на серіали. Все за сценарієм.
Так, я знаю, що багато втрачаю, але не вірю, що можна по-іншому. Зараз мене все влаштовує. Груди майже зникли, критичні дні відсутні, можна вільно ходити, спілкуватися і не соромитися свого тіла.
Мені потрібно лікуватися? Чому я просто не можу жити так, як живу? Це світ, в якому я королева! Навіщо про це говорити? Щоб на мене тицяли пальцем? Я не готова."
Оксана, 26 років
Я завжди була задоволена своїм тілом. Я добре харчувалася, мала здоровий апетит, худою ніколи не була. У нас в родині всі жінки в тілі.
В 2004 році я переїхала до Києва, вступила в універ, познайомилася з хлопцем, ми почали зустрічатися. Коли у нас з ним виникали конфлікти – у мене зникав апетит. Я не їла добу, дві, три. А якщо намагалася випити хоча б кефір чи бульйон – все виходило назад.
Я досить емоційна, можу покричати, понервуватися, але апетит це мені не перебивало і спати не заважало. Проблеми виникали лише у стосунках. В наступних стосунках я потрапила у співзалежну ситуацію. Хлопець приховував, що він одружений. Три роки я його болісно кидала, він приходив, цілував ноги, плакав, але потім знаходив собі дівчину, щоб зрадити.
Щоразу, коли в нас відбувалися розриви, я блювала. Блювала піною, кров’ю. Спеціально блювоту я не викликала. Коли стосунки налагоджувалися – були друзі, п’янки, гулянки. Мій зголоднілий організм поглинав усе. Я помітила, що коли вживаю алкоголь, то відчуття нудоти у мене немає. От і знайшлися ліки!
Так тривало протягом трьох років…у мене почало випадати волосся, кровоточити зуби. Ми з хлопцем жили окремо, тому більшість цих речей він просто не бачив. У мене був абсолютно здоровий вигляд. Насправді два тижні я жила як нормальна людина, потім починалися скандали і я блювала, не могла встати з ліжка, сонливість змінювала безсоння... На другий тиждень блювання та голодування я просто боялась померти.
Коли я їздила додому мені казали: у тебе зелений колір обличчя, у тебе випадає волосся, що ти з собою робиш Зі старшою сестрою говорити про це було смішно. Вона вже років 10, як на дієті. От у неї така гра, вона дуже сильно себе контролює. У свідомості батьків таких проблем не існувало … Я дуже боялась їх розчарувати і все тримала в собі. Я з шести років писала вірші. Конкурси шкільні, місцеві.... бабуся допомогла мені видати книгу віршів. В мене завжди вірили.
В 11 класі я почала втомлюватись, що всі від мене чекають тільки чогось хорошого.
До психіатра я пішла після розриву стосунків, одразу з кількома проблемами: звичка випивати, проблеми харчування, гострий деприсивний стан. Я пішла з роботи, і була на одинці з собою. Сил щось робити не було, я лежала і плакала. Мені виписали новопасит і додали, що не завадить скинути кілька кілограмів. Хоча я не соромилася свого тіла.
Якщо говорити про ідеальне тіло, хоча я задоволена й цим, то розумію, що мені симпатичніші більш "кругліші" дівчата, я б хотіла свої 60, які я мала в проміжках між хворобою...
Зараз у стосунках все добре, я навідь думати не хочу про розчарування. Я стала фанатом здрового образу життя – перейшла на овочі, каші. Я коли в неті наткнулася на одну дівчину, що писала “хочу схуднути до смерті"– мене аж пройняло. У мене протилежна мета. Я хочу їсти, я хочу жити, я хочу виглядати здоровою!
Історії жінок, які пережили розлад харчової поведінки взяті з проекту "Голоси". Це 12 відвертих історій про анорексію, булемію та переїдання, які спонукають до переосмислення цих розладів.