Шість історій жінок, які брали участь в антитерористичній операції, зафільмували три режисерки, аби показати цей "невидимий батальйон" в українській армії.
"Війна - це взагалі неправильно. Дуже великі втрати", - розповідає у тизері фільму Адріана Сусак - штурмовик батальйону "Айдар".
У травні 2014 року Адріана пішла доброволицею в АТО. Оформили ж її швачкою. Тут зустріла свого майбутнього чоловіка. До п’ятого місяця вагітності була в окопах.
Адріана - одна з шести героїнь документального фільму "Невидимий батальйон", прем’єра якого відбудеться за місяць. Перший український повнометражний фільм про жінок у зоні АТО зняли Ірина Цілик, Світлана Ліщинська, Аліна Горлова.
Очолює проект Марія Берлінська – керівниця волонтерського Центру підтримки аеророзвідки. Update дізнався у неї подробиці фільму.
"Передаючи на фронт привіт, кажуть, що вітають наших хлопців, захисників. Ми з дівчатами сидимо і говоримо: "Нас що, тут немає?", - скаржиться Марія Берлінська.
Фільм став продовженням соціологічного дослідження та фотопроекту з однойменною назвою. Минулоріч дослідниці, провівши 42 інтерв’ю з учасницями АТО, а також експертами та експертками, зробивши огляд статистичних матеріалів, виявили найчастіші порушення прав жінок у зоні конфлікту.
Жінки не могли офіційно працевлаштуватися, оскільки ряд військових професій були заборонені для них. Після публікації дослідження та медіа кампанії вдалося досягти деяких змін.
"Кіно - один з найсильніших способів донести ідеї. Мені важливо було задокументувати це для історії, зруйнувати стіну для жінок. Під час роботи над соціологічним дослідженням та фотопроектом нашій команді вдалося частково зруйнувати цю стіну. Для жінок розширили список посад на 63 позиції. Усе рівно дві третини посад для осіб сержантського старшинського офіцерського складу перед жінками все ще закриті. Значна частина військової освіти для жінок закрита", - пояснює Берлінська.
Аби привернути увагу до участі жінок в АТО, яких у ЗСУ майже 24 тисячі, їхніх проблем і дискримінації, виникла ідея зняти фільм.
"Мені важливо донести ту просту думку, що жінки воюють четвертий рік, ризикуючи життям і здоров’ям, гинуть. Це як мінімум нечесно не давати їм можливості кар’єри, доступу до посад, позаяк вони на війні довели, що можуть це робити. Це блюзнірство і лицемірство зі сторони генералів, які продовжують наполягати на цих заборонах. Критерієм має бути лише професіоналізм, а не якісь гендерні стереотипи", - обурюється Марія.
Марія радила режисеркам героїнь для фільму. Вони ж спілкувалися спочатку телефоном, аби вирішити, котра з історій ближча. Намагалися долучити жінок-військових з різним досвідом, освітою, різних професій, віку, з різних регіонів.
"Режисеркам вдалося відкрити їх потужно, глибоко, показати цих людей правдиво - зі всім їхнім болем, сміливістю, людей, які поставлені в такі обставини, які не хотіли цієї війни, але змушені її воювати. Їм удалося зняти, окрім документального, ще й дуже мистецьке кіно", - запевняє Берлінська.
Одна з героїнь - киянка Олена Білозерська - в АТО поїхала разом з чоловіком. Спочатку служила у ДУК, тепер - снайперка батальйону УДА.
Дар’я Зубенко була парамедиком, з весни 2015 року стала доброволицею. Зараз інструкторка з тактичної медицини.
Ще одна жінка-парамедик - киянка Юлія Паєвська з позивним Тайра - командирка підрозділу "Янголи Тайри". До АТО вона працювала дизайнеркою та професійно займалась айкідо.
Оксана Якубова повернулася із зони бойових дій і намагається побороти посттравматичний розлад.
Для Юлії Матвієнко (позивний - Білка) війна почалася з Майдану. Юлія разом з чоловіком поїхала на фронт і стала снайперкою, залишивши на матір двох дітей.
Кожна з історій героїнь вийшла стилістично інакшою, кожну з них режисерки зняли особливо, розповідає Берлінська.
"Ця війна не байдужа режисеркам, вони її відчувають. Їм хотілося показати біль і силу цих жінок. Це історії жінок, які не починали цю війну, вони не є прихильницями війни, не є з цієї партії яструбів. Вони були змушені піти на цю війну, але вони хочуть її закінчити. Завершити її нашою перемогою, що б це не означало".
Над фільмом працюють близько 20 жінок. Берлінська каже, що таким чином хоче зруйнувати ще один стереотип, буцімто жінки не можуть робити якийсь глобальний проект без керівника-чоловіка, бо вони пересваряться.
Те, що жінки в армії зіштовхуються з дискримінацією, відображує поширену гендерну дискримінацію у суспільстві, каже Берлінська.
"Армія - це відображення суспільства, більш жорстка його версія. З дитинства у цій країні ми зіштовхуємося з дискримінацією. Суспільство патріархальне, ми так виховуємо дітей, а вони - своїх в океані стереотипів. Хлопчику не можна плакати, бо тоді він як дівчинка. Так само наші героїні зіштовхуються з цим. Наприклад, жінки були оформлені не на ті посади, які займають фактично", - Берлінська намагається пояснити коріння дискримінації в армії.
Для того, аби військові сприймали свою колежанку рівною, їй треба докладати вдвічі більше зусиль, переконана Берлінська.
"Жінці для того, щоб бути сприйнятою рівноправною, треба бути на дві голови вищою. На вході у чоловічому колективі тебе сприймають за замовчуванням як гіршу, слабшу, недолугішу. Хлопця у новому колективі за замовчуванням сприймають як рівного. Тільки, коли жінка зможе неодноразово довести, що вона може бути кращою, тоді її сприймають як рівну", - розповідає Берлінська.
Зіштовхнувшись з переосмисленням гендерних ролей в зоні АТО, жінки змінюються назавжди.
"Вони відходять від клейма "справжня жінка повинна…" чи "справжній чоловік повинен…", а далі набір стереотипів. Їхня практика показує зовсім інше. Життєвий досвід учить іншому, ніж їх вчили завжди у суспільстві. Від жінок, які проходять війну, ці стереотипи відпадають як щось неприроднє", - розповідає кураторка фільму про героїнь.
Берлінська сподівається, що стрічка сприятиме внесенню змін до законодавства і підзаконних актів, щоб можливості служби й освіти для жінок у секторі безпеки й оборони були розширені.
Фільм планують показати на телебаченні, а також опублікувати в інтернеті. Проект не комерційний. Створення фільму підтримав американський проект USAID "У-Медіа", що виконується міжнародною організацією Інтерньюз.
"Фільм не простий. Він не пластмасовий, не стандартний, він буде доходити до серцевини і викликати емоції. Він не ура-патріотичний, без пропагандистського нальоту. Він про життя як є - без купюр", - запевняє Берлінська.
