Я не можу сказати слово "вигорання" вголос. Я навіть боюсь про це всерйоз подумати. Це штука-яка-відбувається-з-іншими, не зі мною.
Я – глиба. Я відповідальна надійна спеціалістка. А відповідальні надійні спеціалістки не вигорають. Зі мною можна мати справу. Я не порушую дедлайнів. Я гнучка й терпляча. Я не халтурю в роботі. Зараз я просто втомилась. Перепрацювала, знаєте. З кожним буває. Я відпочину, обніму парочку єдинорогів і натхнення знову повернеться.
Кажуть, коли ти доходиш до дна, це добре: тобі є від чого відштовхнутись. Організм мобілізується, стрес тебе тормошить, ти починаєш будувати своє натхнення наново. Так от я на дні. Я грьобана медуза на грьобаному океанічному дні. Така ж прозора і на 99% складаюсь з води. Останнє, що викликає в мене подив, це чого я ще не луснула під вагою всього світового океану.
Поки я чекаю на натхнення, моя пустота повинна за щось чіплятись. Фраза місяця: людина – це сума її звичок. Звучить непогано. Це значить, для того, щоб жити як людина, пустоті треба виробити хороші звички й позбавитись від поганих. Звичка виробляється за 21 день. Чули? Так от, когнітивісти кажуть, що цифра 21 взята з голови, головне – це регулярність повторень. Пустоті страшно без науково доведеної магії чисел. Пустоті потрібно тренувати силу волі. Пустоті треба вижити, щоб знайти натхнення й перетворитись на метелика. Щоб було як колись.
Пишу списки. Безкінечні списки того, що треба змінити й як це можна зробити. Заводжу блокнотики для списків. Дім, робота, додаткова робота, план роботи для колег, навчання, особисте, - для всього потрібен окремий блокнотик. І планувальник, щоб кожен день тижня мав чітку структуру. Пустоті потрібні рамки.
Якщо ви мене розбудите серед ночі, то я без заминки назву вам ТОП-10 додатків для ефективної організації робочого дня: Todoist, TIME Planner, My Minutes, Nirvana, MLO, PublBox, Evernote… До речі, що скажете про систему Pomodoro?
Я практикую inbox zero, знаю все про систему GTD, про те, як мультизадачність впливає на когнітивні здібності, і чому better done, than perfect.
Сьогодні я почну нове життя. Я прокинусь в 6 ранку, посміхнусь в дзеркало, піду на пробіжку (10 км, не менше), з’їм найкорисніший в світі сніданок… і це буде найрадіснішим моментом цього дня. Моментом, коли я все ще віритиму в те, що можу все, що от зараз кулька з натхненням й ідеями пролітатиме десь поруч, а я вхоплю її за ниточку і ніколи більше не відпускатиму.
Такі дні "нового життя" для мене не в новинку. Нічого не виходить. Я знову просиджую годинами перед комп’ютером, скролю сайти, читаю новини, шукаю інформприводи, прошу дати коментар нашому класному ресурсу ікс, переписуюсь з колегами й фрілансерами, вони порушують дедлайни. Порошують дедлайни, розумієте? Як я це ненавиджу, я готова вирвати комусь з них горло й скормити його павіанам. Рахую до ста: "…дипломатичність і спокій, людям потрібне розуміння, м’який менеджмент". Так, звісно, я все закінчу сама, я перероблю, ніколи нікого не штрафую. Сім днів на тиждень сиджу за комп’ютером, підтягую хвости, завжди все розумію, підтираю чужі жопки.
Жодна опублікована стаття не приносить насолоди, мені не дякують за красиві фотографії з заходів, не звуть на радіо розказати про мій проект… Я не бачу де добре, а де погано. У моєї пустоти розвинулась катаракта.
Вчора я зловила себе на тому, що 4 години підряд дивлюсь сайти, де пропонують роботу в Польші й думаю, чи зможу пиляти ліс-кругляк. Сьогодні я пишу цей текст. Я вигоріла. Мені дуже страшно.
