Ніяковієте та не знаєте, як розпочати розмову із людиною іншої етнічної приналежності? Не знаєте, що у перекладі означає слово “роми”? Можливо, ви досі вважаєте, що усі кримські татари вміють готувати плов?
Перевірте, наскільки сильно ви знаходитеся під владою стереотипів, із нашим новим підкастом.
Психологиня, директорка київського освітнього центру “Простір толерантності” Анна Ленчовська розповідає про коректне спілкування з людьми інших етнічних належностей.
Слухайте підкаст "Update розібрався" в itunes та soundcloud.
Для мене важливо розрізняти поняття “етнічна належність” та “етнічна ідентичність”. Мені ближче останнє, тому що це те, ким себе вважає сама людина.
У XIX столітті люди в Європі жили релігійними кварталами. Поляки окремо, євреї окремо, так само, як і представники інших національностей. Зараз світ глобалізований, усі змішані. Багато таких людей, як я: серед моїх предків були і польські дворяни, і українці, і євреї.
В радянський час існувало таке дискримінаційне поняття як п’ята графа у паспорті. ЇЇ ввів Сталін, щоб боротися із цілими народами. Наприклад, із кримськими татарами: їм навіть не можна було так записатися у паспорті, адже їхньої етнічної групи на паперах не існувало.
Тобто, фіксування етнічної приналежності в документах існувало в тоталітарних країнах. В СРСР це робилося для того, щоб керувати людьми та щоб якомога більше із них вважали себе росіянами.
Є прекрасна книжка Бенедікта Андерсона “Уявлені спільноти”, яка науково доводить, що етнічна ідентичність — це право людини уявляти себе кимось. Вона може бути множинною. Один день я можу вважати себе українкою, інший — єврейкою, інший взагалі просто бути людиною без цих ознак. Цією теорією послуговується багато країн Європи, у законодавствах яких не фіксується етнічна приналежність.
В українських паспортах не зазначають етнічну приналежність людини, проте усе ж таки у нас існує дискримінація за етнічною ознакою.
Зараз, коли йде війна, суспільство поляризується, гнів спрямовується на пошук зовнішніх жертв. За даними соціологічних досліджень, найбільш вразливою групою є роми. Нещодавній скандал із підпалом ромського табору це підтверджує.
Коли ми говоримо “роми”, треба подивитися на історію цього народу. Адже це те саме, що сказати “слов’яни” чи “скандинави”. Лише в Україні є декілька різних ромських груп, які говорять на різних діалектах. Частина із них декілька сторіч жили осідло в українських селах, більшість із них були ковалями.
Були також кочові роми, і вони теж різні. У Криму та Херсонській області мешкають роми-мусульмани, є також православні роми, є католики.
За наказом Хрущова усі роми мали стати осідлими. Деякі з них кажуть, що це мало позитивний вплив, адже діти отримали змогу піти до школи та мали можливість згодом влаштуватися на роботу. Проте і у радянському союзі існувала дискримінація, тому роми замовчували свою етнічну приналежність.
Є такий стереотип: якщо ти ром, то ти маєш вміти співати і танцювати. Або якщо ти кримський татарин, то маєш вміти готувати плов і чебуреки. Це таке зовнішнє бачення ідентичності, яке накладають на особистість.
Якщо саме такі образи виникають у вас в голові, коли вас знайомлять з кимось із незвичним для вас іменем, подумайте, перш ніж ставити цій людині відповідні запитання. Уявіть, як би ви почали розмову із кимось, хто більш на вас схожий. Адже насправді ми усі схожі. У нас більше спільного, ніж відмінного.
Моя подруга Ельзара, кримська татарка, говорить, що їй дуже болісно чути запитання про іслам. Наприклад, у неї часто питають, чому вона не носить хустки. Якщо б перш ніж говорити із нею, люди хоча б загуглили про релігію кримських татар, подібних питань не виникло б.
Спробуйте оцінювати людину тільки після того, як ви особисто із нею поговорите та перевірите, чи є стереотипами усе те, що ви чули про цю етнічну групу.
Стереотипи можуть призвести до злочинів на ґрунті ненависті: підпалу майна, псування меморіалів на цвинтарі, нападу на людину.
Я викладала для поліцейських, і ми говорили на цю тему. Для того, щоб київські правоохоронці зрозуміли, що таке злочини на ґрунті ненависті, я знайшла інформацію про випадки, коли у Польщі б’ють українців. Українець, чуючи про це, обурюється: як можна бити когось, хто так схожий на мене, лише за те, що він говорить українською? Усвідомлюючи, що таке може статися зі мною, я буду думати, чи вживати стереотипи по відношенню до людей іншої культури.
Зараз завдяки інтернету у нас є усі можливості дізнаватися щось нове про інших людей. Проте важливо відділяти факти від оціночних суджень. Немає такої характеристики, яка належить лише одному народу чи повністю його описує.
Є ціла наука етнопсихологія, яка досліджує різні особливості етнічних груп. Вона виділяє автостереотипи: ми прагнемо собі та схожим на нас приписувати позитивні риси. І навпаки.
Після початку військових дій в Україні я була в Гоа. Мене дуже дратувало, що незнайомі люди на вулиці казали мені: “You are from Russia”. Я намагалася відповідати про те, що я з України, але багато людей зовсім не хотіли мене слухати та наполягали на своєму. Тоді я вигадала трохи злий жарт: я пропонувала місцевим уявити, що було б, якби я казала їм, що вони з Пакистану.
Дуже важливо перед подорожжю почитати не тільки про країну, куди ви їдете, але і про регіон. Якими мовами у ньому послуговуються, наприклад, які тут є норми стосовно дистанцій, жестів, чи прийнятно тут дивитися в очі під час розмови.
Деякі анекдоти та прислів’я не варто використовувати в іншокультурному середовищі. Це треба заздалегідь перевірити.
В арабських країнах не радять виходити на вулицю, якщо ви щойно вимили голову і не встигли її висушити. Для місцевих це означатиме, що у вас щойно був секс, а це сприймається як щось особисте, щось, чого не варто показувати.
Жести “окей” або “вікторі” у різних країнах можуть означати протилежні речі.
Є слова, які називають хибними друзями перекладача. Наприклад, “спілкуватися” у польській мові означає “займатися сексом”. Тож варто завжди перевіряти значення слів.
“Ром” у перекладі з ромської значить просто людина. Наразі саме це слово коректно вживати по відношенню до цієї етнічної групи.
Існують також автоописи, автоназви. Представники етнічної групи можуть називати самі себе інакше. Наприклад, у нас в Києві є циганський театр “Ромен” — це його офіційна назва.
Єврей — це коректне, загальноприйняте слово в Україні. У Польщі існує єдине слово на позначення євреїв — жид. Його вживали на тій території нашої країни, що знаходилася під владою Польщі. Але в російській мові це слово забарвилося негативно, адже його вживали у зневажливому антисемітському контексті. Саме тому наразі воно неприйнятне, образливе.
Якщо ми спілкуємося із людиною, важливо не робити поверхневих висновків та не транслювати стереотипи. Можна поставити собі питання: а які є стереотипи стосовно моєї групи? Тоді вам буде легше підготуватися до розмови з іншими.
Поддерджку проекту оказала Международная общественная организация Internews
