Яких утисків зазнає ЛГБТ-спільнота в Україні?
Чому визнання одностатевих партнерств необхідне?
Навіщо державі ворог в обличчі представників та представниць ЛГБТ? Чим загрожує поділ людей на “правильних” та “неправильних”?
КиївПрайд 2018 викликав бурхливу реакцію суспільства. Телепродюсер Анатолій Єрема рефлексує над результатами акції та розповідає, чому і за що бореться ЛГБТ-спільнота, у нашому подкасті “Update розібрався”.
Слухайте подкасти в itunes, soundcloud або через "Подкаст плеєр" та слідкуйте за нашими оновленнями.
Нещодавно у Києві відбувся Марш рівності, який, як на мене, викликав як ніколи бурхливу та контраверсійну реакцію у суспільстві. Як не прикро, у нас ще дуже живучі стереотипи щодо цієї акції.
Більшість називає її гей-парадом, що невірно, адже паради можуть проходити лише там, де все добре та можна веселитися. А pride з англійської —гордість, гордість за те, що ти є, за тобою немає гріха, ти можеш нічого не втаємничувати та можеш боротися за свої права, які наразі ущемлені. Якби права не порушувалися, у нас був би гей-парад, але наразі у нас прайд, який українською називається Марш рівності.
Що ще почитати: Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність
Найпоширеніший стереотип — навіщо це виносити зі своєї кімнати? Мовляв, займайтеся у своїй спальні усім, чим схочете.
Марш рівності — не про секс, а про те, що усі громадяни мають право бути рівними та домагаються таких же прав, як й інші.
Ще один стереотип — хто вас дискримінує? Найпоширеніший випадок — це неврегульованість партнерських стосунків. Коли ви живете з людиною, то ви хочете, щоб у вас був офіційний статус, адже у житті може бути багато випадків, коли це стане у нагоді. Звичайно, ніхто не хоче помирати молодим, але як раптом щось трапиться, у вас будуть проблеми з тим, щоб забрати тіло коханої людини з моргу чи поховати її.
Уявіть ситуацію: вам і так важко від втрати, а тут ще й треба доводити, хто ти цій людині є. Якщо у вас було спільне майно, то незрозуміло, що ви зможете з цим зробити, як довести. А якщо у вас були діти? В одностатевих парах дитина має лише одного з батьків, адже не можна бути двома мамами чи татами. І якщо ця дитина була офіційно зареєстрована як дитина вашого партнера чи партнерки, у вас її заберуть у сиротинець.
І подібних проблем може бути багато, я вже не згадую про дискримінацію на роботі.
Наступний стереотип — ви відпрацьовуєте західні гранти. Звичайно, щоб провести такий марш, потрібні великі зусилля. Оргкомітет прайду — також живі люди, вони повинні мати гроші за свою роботу. Що поганого у тому, що свої гроші вони отримують через гранти? У нас уся країна отримує гранти від західних країн — МВФ, Всесвітній банк, ЄС.
Наша держава не така багата, щоб підтримувати прайд, хоча і у неї знайшлися кошти для підтримки громадських організацій, що займаються патріотичним вихованням. Можливо, колись ЛГБТ-організації також отримають таку підтримку.
У питанні протидії ЛГБТ-спільноті є дуже багато аспектів. Таке є і в Європі, адже вона неоднорідна і є різні країни з різними правовими рівнями. Одностатеві шлюби діють у 27 країнах світу, 10 країн мають пункт про одностатеві партнерства.
У суспільствах, де при владі знаходяться радикали, дуже легко спекулювати поняттями традиції та підігрівати оцю ворожнечу. Ці стереотипи є дуже живучими, тому зручно знайти собі такого ворога, з яким можна боротися.
Так само і в нашій країні дуже легко і дуже вигідно зробити собі одного ворога, і тоді у нас не буде жодних проблем. Увесь гнів буде спрямований на ЛГБТ, і поки люди відволікаються на це, можна красти та наживатися на війні, яка все ніяк не закінчиться.
Перед Маршем проходили акції за традиційні сімейні цінності, і у мене теж враження, що там не обійшлося без політичних технологій. Адже якщо це люди, які йдуть за свої переконання, вони б чітко знали, що це за переконання. Показовим є останній репортаж з подібної акції, наприклад. Журналістка питає учасника:
— Ви гетеросексуал?
— Ні.
— Ви гомосексуал?
— Ні!
— А хто ви?
— Ми нормальниє люді!
Як думаєте, чи свідомо несе така людина свої гасла?
ЛГБТ-спільнота також за сімейні цінності, але ми не створюємо собі ворога. Насторожує, коли організатори таких акцій, наприклад, Руслан Кухарчук, пишуть звіт про подію у Фейсбуці, а в кінці додають “На акцію вийшли правильні люди”.
Це дуже небезпечно. Хто дав право ділити людей на “правильних” та “неправильних”? Так вже було у тридцятих роках. Якщо так буде і далі, то під прицілом опиниться не тільки ЛГБТ-спільнота, а й інші кола людей, наприклад, етнічні, а потім вже просто усі, хто мають іншу думку, стануть ворогами.
Суспільство поступово дозріває до того, щоб хоча б провести таку акцію. Можна порівняти усі Марші, які відбулися. Я пам’ятаю Марш 2015-го року — тоді була кров, і мене врятували лише мої ноги та знання місцевості. Цього року вперше обійшлося без значних зіткнень, і поліція спрацювала, а отже, є розуміння того, що необхідно захищати право на мирне висловлення власної думки.
Вода камінь точить. Будуть проходити Марші, і в кінці кінців, буде якесь законодавче врегулювання. Перед нами дуже складний рік — президентські та парламентські вибори, тому розв’язок цього питання не слід очікувати найближчим часом, адже зараз будь-якій політичній силі, що бореться за електорат, дуже невигідно декларувати прихильність до ЛГБТ-спільноти.
Коректно — це так, щоб не ображати, навіть якщо ти не згоден з людиною. Ти маєш визнавати за нею право бути собою, доки вона не несе загрози суспільству та оточуючим. А ЛГБТ-спільнота такої шкоди не несе, хоча й люди намагаються довести протилежне. Тут потрібен спокій, щоб показати, що це просто меншина, яка не несе загрози традиційним цінностям.
Я жив за часи совка, і бачив радянську пропаганду. Гей-пропаганду вести неможливо, неможливо завербувати когось у ЛГБТ. Природа одностатевих стосунків інша — тобі або дано це, або ні.
Дуже великий супротив проти того, чи потрібно розповідати про це в школі. Так, потрібно, не треба робити з цього трагедію. Ваша розповідь не загітує дитину стати геєм чи лесбійкою. Але коли діти підростуть та у своєму оточенні побачать, що їхній друг чи подруга належить до ЛГБТ, вони будуть нормально до них ставитися.
Щодо висвітлення ЛГБТ-акцій у ЗМІ потрібно знати, на кого орієнтовано медіа, його стиль подачі, достовірність інформації. Ви робите якийсь вибір серед телеканалів чи інтернет-видань, яким ви довіряєте.
Я вже помічаю, наскільки глибше та серйозніше журналісти починають ставитися до цієї теми. Багато шоу на загальнонаціональних каналах у прайм-таймі піднімають це питання, до цього ставляться вже не просто як до розваги.
Останнім часом я вже не чув цих термінів. Є геї, лесбійки, гомосексуали — і все частіше це слово використовують замість гомосексуалістів, адже вже майже тридцять років як Всесвітня організація з охорони здоров'я викреслила це явище з переліку хвороб.
Можливо, я невиправний оптиміст, але мені здається, що усе змінюється на краще. У нашому суспільстві дуже важливо бачити навіть найменший позитив, інакше дуже швидко можна вигоріти.
Тут найкраще сказав папа Римський: “Бог любить тебе таким, який ти є”. Я б додав, що, мабуть, бог створив нас такими для якоїсь мети.
Італія — це країна, де дуже сильний вплив релігії, але і там легалізували одностатеві шлюбні стосунки. Мені довелося побувати на одному з перших таких весіль у цій країні, італійсько-українському. Найбільше мене вразили слова 93-річної бабусі нареченого: “Ксьондз скаже, що це неправильно, але я дивлюся на вас, які ви щасливі, і думаю, що хай так і буде”.
Мені здається, що релігія також буде змінювати своє ставлення до цих питань, і про це також потрібно дискутувати, але не мовою ворожнечі.
Наостанок хотів би наголосити на тому, що права ЛГБТ-спільноти — це не якісь спеціальні вимоги, не намагання перетягнути ковдру на себе. Це такі самі люди, які хочуть бути щасливими і почувати себе безпечно. Вони виходять за елементарні права. Марш рівності — це намагання бути рівним, не бути ущемленим.
Підтримку проекту надала Міжнародна громадська організація Internews.
