Пошук, танці, забуття
Про досвіди споживання наркотичних речовин
Я приховую, що вживаю наркотики. Приховую, тому що боюся обмеження своїх прав. Тому що хочу свободи. Я приховую, тому що не хочу ділитися цим секретним, не усім доступним знанням. Приховую, тому що у мене немає проблем, які мені приписують. Тому що все контролюю. Я приховую, тому що мені потрібна допомога.
Сказати, що споживаєш наркотичні речовини, означає визнати свою слабкість. Я боюся осуду, відчувати ганьбу та провину за свою «іншість».
Сказати, що споживаєш наркотичні речовини, означає визнати свою слабкість. Я боюся осуду, відчувати ганьбу та провину за свою «іншість».
Наркозалежні особи
зазнають найбільшого
осуду з боку українців
з усіх дискримінованих соціальних категорій.
зазнають найбільшого
осуду з боку українців
з усіх дискримінованих соціальних категорій.
66% українців вважають, що права наркозалежних можуть бути обмежені – такі результати показало Загальнонаціональне дослідження про права людини за 2016 рік. Водночас 53% населення підтримує ідею обмеження прав колишніх засуджених, 32% – безхатченків та 17% – безробітних. При цьому за останні роки кількість наркозалежних в Україні збільшується. За офіційною статистикою у 2016 році 0,9% населення України наркозалежні – це близько 400 тисяч людей.
Однак офіційна статистика не точна. Відсутня інформація про наркозалежних, які не звертаються по допомогу у медичні інституції та людей, що вживають наркотики, проте не є залежними. Ситуація наркозалежних осіб тільки погіршується: серед ВІЛ-інфікованих, зареєстрованих за 10 місяців 2017 року, 21,5% інфіковані через введення наркотичних речовин ін'єкційним шляхом.
Засоби масової інформації часто неправдиво та неповно інформують населення про наслідки, пов'язанні із вживанням наркотиків, демонізують наркотичні речовини, а їх споживачів – маргіналізують. Саме через сприяння медіа у суспільній свідомості формується образ наркозалежних як злочинців, людей з аморальною та ірраціональною поведінкою, що становлять загрозу для «нормальної» частини суспільства. Медіа не розмежовують поняття споживання та залежності, хоча світові тренди медицини вже давно розділяють поняття drug users (споживачі) та drug addicts (наркозалежні особи), застерігаючи перших та лікуючи останніх. Натомість в українському дискурсі, людина, яка один раз в житті спробувала наркотики, ризикує автоматично отримати ярлик «наркомана» та усі дискримінаційні «додатки».
Однак офіційна статистика не точна. Відсутня інформація про наркозалежних, які не звертаються по допомогу у медичні інституції та людей, що вживають наркотики, проте не є залежними. Ситуація наркозалежних осіб тільки погіршується: серед ВІЛ-інфікованих, зареєстрованих за 10 місяців 2017 року, 21,5% інфіковані через введення наркотичних речовин ін'єкційним шляхом.
Засоби масової інформації часто неправдиво та неповно інформують населення про наслідки, пов'язанні із вживанням наркотиків, демонізують наркотичні речовини, а їх споживачів – маргіналізують. Саме через сприяння медіа у суспільній свідомості формується образ наркозалежних як злочинців, людей з аморальною та ірраціональною поведінкою, що становлять загрозу для «нормальної» частини суспільства. Медіа не розмежовують поняття споживання та залежності, хоча світові тренди медицини вже давно розділяють поняття drug users (споживачі) та drug addicts (наркозалежні особи), застерігаючи перших та лікуючи останніх. Натомість в українському дискурсі, людина, яка один раз в житті спробувала наркотики, ризикує автоматично отримати ярлик «наркомана» та усі дискримінаційні «додатки».
Державні правозахисні органи також сприяють шаблонному та спрощеному сприйняттю наркозалежних як злочинців. У 2016 році відкрито 17 398 кримінальних правопорушень, пов'язаних з обігом наркотиків без мети продажу або розповсюдження. За статтею 309 Кримінального кодексу України карається придбання, зберігання, виробництво, пересилання або перевезення наркотичних засобів, однак винними стають не лише ті, хто займається наркобізнесом, але й споживачі наркотиків. Дії правоохоронців можуть бути особливо небезпечними для людей із залежністю. Як показує сучасний світовий досвід, ефективніше надавати медичну та психологічну допомогу, а не вести під суд за ненасильницькі злочини без потерпілих.
Попри криміналізацію та небезпечні особливості наркотичних речовин, споживання наркотиків для деяких людей може бути таким самим способом відпочити, як споживання алкогольних напоїв.
Хоча алкоголь за властивостями також вважається наркотичною речовиною, його споживання не викликає стільки осуду зі сторони суспільства, натомість, має легальний статус та загалом сприймається як норма. Протягом усієї історії людства різні способи дослідити себе, внести тимчасові зміни до власної свідомості за допомогою природних чи синтетичних наркотичних речовин були регулярним явищем майже у всіх культурах. Зараз люди за різних обставин приходять до наркотиків і їхній досвід може бути дуже різним: хтось споживає заради розваги, інші намагаються утекти від проблем, а деякі – «пізнати» себе.
Наркоспоживачі це звичайні люди, які можуть так само йти на необґрунтовані ризики або навпаки відповідально планувати дозвілля; страждати від проблем у сім'ї чи на роботі або ж шукати способи збільшити власну продуктивність. Саме тому не варто відносити усіх споживачів та наркозалежних до однієї категорії, навіть якщо таким чином їх легше описати, контролювати, карати та криміналізувати.
У кожного споживача стосунки із наркотиками можуть бути надзвичайно різними, тому й підхід усіх соціальних та державних інститутів до цієї практики має бути ретельним та уважним до деталей та індивідуальних відмінностей. Тож найбільш справедливим способом дослідити вживання наркотиків – подивитися на них через досвід самих споживачів.
Попри криміналізацію та небезпечні особливості наркотичних речовин, споживання наркотиків для деяких людей може бути таким самим способом відпочити, як споживання алкогольних напоїв.
Хоча алкоголь за властивостями також вважається наркотичною речовиною, його споживання не викликає стільки осуду зі сторони суспільства, натомість, має легальний статус та загалом сприймається як норма. Протягом усієї історії людства різні способи дослідити себе, внести тимчасові зміни до власної свідомості за допомогою природних чи синтетичних наркотичних речовин були регулярним явищем майже у всіх культурах. Зараз люди за різних обставин приходять до наркотиків і їхній досвід може бути дуже різним: хтось споживає заради розваги, інші намагаються утекти від проблем, а деякі – «пізнати» себе.
Наркоспоживачі це звичайні люди, які можуть так само йти на необґрунтовані ризики або навпаки відповідально планувати дозвілля; страждати від проблем у сім'ї чи на роботі або ж шукати способи збільшити власну продуктивність. Саме тому не варто відносити усіх споживачів та наркозалежних до однієї категорії, навіть якщо таким чином їх легше описати, контролювати, карати та криміналізувати.
У кожного споживача стосунки із наркотиками можуть бути надзвичайно різними, тому й підхід усіх соціальних та державних інститутів до цієї практики має бути ретельним та уважним до деталей та індивідуальних відмінностей. Тож найбільш справедливим способом дослідити вживання наркотиків – подивитися на них через досвід самих споживачів.
З метою збереження анонімності, усі імена героїв змінено, а обличчя приховано
Вадим, 35 років, досвід споживання
наркотичних речовин почався з алкоголя у 13 років.
У 17 – спробував ін'єкційний наркотик. Пройшов реабілітаційну програму, вже 7 місяців тверезий.
наркотичних речовин почався з алкоголя у 13 років.
У 17 – спробував ін'єкційний наркотик. Пройшов реабілітаційну програму, вже 7 місяців тверезий.
Я прокинувся від болю, думав, мене хтось ріже. Це було 5 вересня минулого року. У мене не було бажання викликати «швидку», не хотів, щоб мене хтось рятував. Подумав, що нарешті це воно, усі мої блукання, страждання завершаться. Жити без наркотиків я не можу, а з ними теж не комільфо.
Як у нас кажуть: «Перший укол рожевий, а потім все життя ганяєшся за цими відчуттями, але вже не доженеш».
Спочатку я боровся, тримався на кулаках. Розводив себе, що зможу все контролювати. Але це була система. Були періоди «торчу», потім сам зістрибував. І постійно залишав якісь містки: якщо посварюся, то вколюсь. Завжди виправдовував своє вживання, я ж наркоман.
А потім підійшов такий період, коли я залишився сам. Минулого року розійшлися з дівчиною, були разом 8 років. Заколювався на смерть, мабуть, не бачив сенсу життя.
Ось тут, як простіше висловитися нашим наркоманським сленгом, – схопив свого дна.
Як у нас кажуть: «Перший укол рожевий, а потім все життя ганяєшся за цими відчуттями, але вже не доженеш».
Спочатку я боровся, тримався на кулаках. Розводив себе, що зможу все контролювати. Але це була система. Були періоди «торчу», потім сам зістрибував. І постійно залишав якісь містки: якщо посварюся, то вколюсь. Завжди виправдовував своє вживання, я ж наркоман.
А потім підійшов такий період, коли я залишився сам. Минулого року розійшлися з дівчиною, були разом 8 років. Заколювався на смерть, мабуть, не бачив сенсу життя.
Ось тут, як простіше висловитися нашим наркоманським сленгом, – схопив свого дна.
Потрапив до лікарні з панкреатитом, а далі потрібно було щось робити. Померти не можу, але й лежати так більше не хочу. Близьких тут немає, тільки дядько й двоюрідний брат. Маму не бачив три роки. Родичі допомогли знайти центр, де роблять детоксикацію, і я поїхав туди на два тижні. А вже там порадили реабілітаційний центр.
У «ребусі» (реабілітаційний центр – ред.) сподобалось, я зрозумів, що відступати вже нема куди. Було складно. Найбільше тримали відкриті двері, я міг піти у будь-який момент. За ті чотири місяці я більше повірив у себе, зрозумів, що це місце не для слабких, а я не слабак. Я людина творча, зі своєю «шизою» в голові, мені стало цікаво подивитися, що у мене вийде. І досі цікаво.
У «ребусі» (реабілітаційний центр – ред.) сподобалось, я зрозумів, що відступати вже нема куди. Було складно. Найбільше тримали відкриті двері, я міг піти у будь-який момент. За ті чотири місяці я більше повірив у себе, зрозумів, що це місце не для слабких, а я не слабак. Я людина творча, зі своєю «шизою» в голові, мені стало цікаво подивитися, що у мене вийде. І досі цікаво.
Малюнки у реабілітаційному центрі.
Фото Вадима, 2017.
Фото Вадима, 2017.
Малюнки у реабілітаційному центрі, в якому лікувався Вадим. Фото Вадима, 2017.
Я часто згадував сина, він живе зі своєю мамою в іншому місті. Розійшлися у 2008 році через моє вживання. Спілкуємося, але мені б хотілося більше. Він звик, що за весь час мого «торчу» я далеко. Можу йому зателефонувати зараз, але не факт, що відповість. Сумую за ним.
Йому зараз 12, такий вік, я у 13 почав вживати. Мені за нього трохи страшно. Але як би до мене не ставилися батьки, я все одно почав «торчати».
Я мав дуже багато уваги, перелюбили, мабуть. Був другою дитиною, але лишився єдиною, сестра померла у півтора року. Мене дуже опікали. У дитинстві довгий час хворів. Багато відлежався у лікарнях, були обмеження, дієти. А у 13 років закінчилися лікарні й почалося пиво на рибалці, а потім пиво й косячок, маковий відвар.
У 2000 році поїхав навчатися до Києва, мені було 17. Там вже сам собі режисер. Тоді у мене сталася травма. Моя подруга потонула у Десні. Усі вийшли з води, а її шукали три дні. Я вперше втратив близьку людину. А через рік на мотоциклі розбився товариш. Пояснював собі, що це вона його із собою забрала.
Не впевнений, що я б не коловся, якби цього не сталося. Тоді у 2000 році я почав вживати ін'єкційно і зрозумів, що це система – без наркотику я жити не зможу. Хоча я розводив себе, що одружуся, народиться дитина, і я кину. Але як було у фільмі «На голці»: «Останній укол не означає остаточний».
Йому зараз 12, такий вік, я у 13 почав вживати. Мені за нього трохи страшно. Але як би до мене не ставилися батьки, я все одно почав «торчати».
Я мав дуже багато уваги, перелюбили, мабуть. Був другою дитиною, але лишився єдиною, сестра померла у півтора року. Мене дуже опікали. У дитинстві довгий час хворів. Багато відлежався у лікарнях, були обмеження, дієти. А у 13 років закінчилися лікарні й почалося пиво на рибалці, а потім пиво й косячок, маковий відвар.
У 2000 році поїхав навчатися до Києва, мені було 17. Там вже сам собі режисер. Тоді у мене сталася травма. Моя подруга потонула у Десні. Усі вийшли з води, а її шукали три дні. Я вперше втратив близьку людину. А через рік на мотоциклі розбився товариш. Пояснював собі, що це вона його із собою забрала.
Не впевнений, що я б не коловся, якби цього не сталося. Тоді у 2000 році я почав вживати ін'єкційно і зрозумів, що це система – без наркотику я жити не зможу. Хоча я розводив себе, що одружуся, народиться дитина, і я кину. Але як було у фільмі «На голці»: «Останній укол не означає остаточний».
'В Україні є проблема із законодавчою базою щодо надання допомоги наркозалежним на державному рівні. 309 стаття Кримінального кодексу України узагальнена: зберігання, поширення, виготовлення. Усі підпадають під 309 статтю. Навіть якщо людина одного разу покурила марихуану, вона може бути затримана і підлягати кримінальній відповідальності.
Якщо людина наркозалежна, вживає важкі наркотики, але не вчинила важкого злочину, притягати її до кримінальної відповідальності не правильно й марно, її потрібно лікувати', – Марина, наукова співробітниця Інституту судової експертизи.
Якщо людина наркозалежна, вживає важкі наркотики, але не вчинила важкого злочину, притягати її до кримінальної відповідальності не правильно й марно, її потрібно лікувати', – Марина, наукова співробітниця Інституту судової експертизи.
Минулого року навіть була ситуація з поліцією. «Прийняли» з метадоном. Я забирав «закладку» з лісу, сам себе спалив. Воно ж видно, а тоді здавалося, що ніхто не бачить. Говорили прямо у машині. Кажуть або їду по 309 статті, або починаю співпрацювати та зливаю «бариг», співспоживачів. Не скажу, що я рицар і нікого б не здав, просто мені не було кого здавати. Сказав, що не хочу співпрацювати. І так собі душу мучиш, що наркоман, так ще й мучити за те, що «мусорський»? Це було вище мого розуміння. Домовилися, дав тисячу гривень і розійшлися. Я знаю, що це погано. Якщо хочеш змін, то треба починати із себе. У мене навіть є повстанська пісня. А у «торчі» про це якось не замислювався.
Ще у мене була крадіжка, був варіант сісти, але мені було якось все одно, батькам вдалося це вирішити. Я більше смерті боюся. Боюся, що не зможу сказати сину, як сильно його люблю. Мені не вистачало розмов із батьком, а зараз сам такий. Найкращий вчитель – це досвід. Дуже дорого бере, але зрозуміло пояснює.
Ще у мене була крадіжка, був варіант сісти, але мені було якось все одно, батькам вдалося це вирішити. Я більше смерті боюся. Боюся, що не зможу сказати сину, як сильно його люблю. Мені не вистачало розмов із батьком, а зараз сам такий. Найкращий вчитель – це досвід. Дуже дорого бере, але зрозуміло пояснює.
Коли Вадим почав лікуватися, він посадив рослину. Вона символізує його тверезість. Фото Вадима.
Я вижив і зрозумів, що рухаюсь у правильному напрямку. Сьогодні у мене рівно 7 місяців тверезості. Колись мені це здавалося чимось дуже сильним, а зараз відчуваю себе піонером. На збори приходять хлопці, у яких 10-12 років тверезості. Ці збори як життєво важлива функція. Тому що, за великим рахунком, нам залежним усім труба. Хтось зривається, а хтось намагається боротися. Потрібна підтримка.
Коли я говорю, що я наркоман, не зі своїми, відчуваю непорозуміння та осуд, якусь відразу у свою сторону. Але може це мої бігуді. Ми, наркомани, розповідаємо собі, що після виходу з центру будуть салюти, життя стане зрозуміле, головне не колотися. Але все не так. Дуже багато дрібниць. Є таке поняття «конгруентність», коли думки, почуття та поведінка відповідають одне одному. Якщо досягти гармонії, то це дуже круто. За ці 7 місяців мій наркоманський мозок отримав більше інформації, ніж за усі 35 років життя.
Потрібно не думати, як вжити, не доводити себе до стану, щоб захотілося вжити. З одного боку, тут поруч може лежати «закладка», можна піти вколотися, а далі сон, «кумар», може смерть. З іншого боку, у мене є син, мати, життя, Київ, ця весна. Хочу на початок місяця знайти роботу. Все одно де, вже нічого не страшно. І буду займатися музикою, це без варіантів. Багато планів, багато ідей.
Я вже стільки наговорив, за всю реабілітації стільки не «навалював». Якось ніяково, ніби я такий класний, йду на одужання. Але, знаєш, це моя перемога і для мене це важливо.
Коли я говорю, що я наркоман, не зі своїми, відчуваю непорозуміння та осуд, якусь відразу у свою сторону. Але може це мої бігуді. Ми, наркомани, розповідаємо собі, що після виходу з центру будуть салюти, життя стане зрозуміле, головне не колотися. Але все не так. Дуже багато дрібниць. Є таке поняття «конгруентність», коли думки, почуття та поведінка відповідають одне одному. Якщо досягти гармонії, то це дуже круто. За ці 7 місяців мій наркоманський мозок отримав більше інформації, ніж за усі 35 років життя.
Потрібно не думати, як вжити, не доводити себе до стану, щоб захотілося вжити. З одного боку, тут поруч може лежати «закладка», можна піти вколотися, а далі сон, «кумар», може смерть. З іншого боку, у мене є син, мати, життя, Київ, ця весна. Хочу на початок місяця знайти роботу. Все одно де, вже нічого не страшно. І буду займатися музикою, це без варіантів. Багато планів, багато ідей.
Я вже стільки наговорив, за всю реабілітації стільки не «навалював». Якось ніяково, ніби я такий класний, йду на одужання. Але, знаєш, це моя перемога і для мене це важливо.
Катя, 29 років. У 19 років спробувала марихуану,
у 25 МДМА. Вживає на рейв-вечірках або фестивалях
раз на два-чотири місяці. Хоче спробувати LSD.
Має свій бізнес, пише журналістські тексти, сценарії, копірайти для роликів.
у 25 МДМА. Вживає на рейв-вечірках або фестивалях
раз на два-чотири місяці. Хоче спробувати LSD.
Має свій бізнес, пише журналістські тексти, сценарії, копірайти для роликів.
Якось на музичному фестивалі я загубила «колесо». Ми довго намагалися його дістати та нарешті на третій день нам пробили. Я взяла бананку, поставила «колесо» в якийсь блістер від таблеток для горла. Пізніше мені захотілося на нього подивитися, а його нема. Мене це страшенно висадило. Я обшукала всю себе, побігала з ліхтариком. Нічого. Це остання ніч фестивалю, а я ще й підвела людину, яка мала ділити зі мною. Повернулася на місце, де нам віддавали. Я тоді щось копалася. Думаю, це мій останній шанс, посвітила ліхтариком вниз і знайшла його там у пісочку. Оце ефект ейфоретиків! Все виправдалося, ніч була божевільна.
Але мене трохи лякає цей ефект ейфорії. Страшно розуміти, що є малесенький шматочок речовини, який може влаштувати штучне щастя за нєфіг, а природне щастя буває так рідко.
У певному сенсі це ескапізм, але короткочасний. Це не допоможе надовго звалити від твоєї реальності. Але я не маю ілюзій. Я б радше почала думати, як зробити так, щоб це повернення у звичайне реальне життя було найменш болісним. Взимку це дуже болісно. Прокидаєшся, а все брудне, всюди сніг, все сіре. Ти думаєш, яка ж фігня. А влітку прокидаєшся і все красиве, світ такий самий.
Взагалі все почалося з універу. Я раніше спостерігала, що чуваки курили траву і слухали свою тягучу stoner музику. А потім запропонували мені. Це не було урочисто, не було особливим потрясінням. Мене не сильно взяло, я собі трохи більше вловлювала музику.
Не можу сказати, що у мене сталося раптове прозріння, у цьому плані я була ліберальною. Хоча до університету я навіть не пила. Курити теж не починала. Все було настільки цнотливо й невинно.
В універі десь з курсу другого я почала пити на тусовочках, і це стало більш-менш прийнятно для мого досвіду. Хоча загалом мені було байдуже. Я тусила з чуваками, які страшно бухали. Те саме сталося й з травою. Я не мала осуду чи страху. Просто у певний момент це прийшло в моє життя. Але я не розглядала це для себе як розважальний варіант. Мені випити на тусовках значно легше й продуктивніше, я активніша. Покурити комфортніше вдома, якщо я хочу до чогось прислухатися, чимось більше перейнятися.
А потім зі мною стався МДМА.
Але мене трохи лякає цей ефект ейфорії. Страшно розуміти, що є малесенький шматочок речовини, який може влаштувати штучне щастя за нєфіг, а природне щастя буває так рідко.
У певному сенсі це ескапізм, але короткочасний. Це не допоможе надовго звалити від твоєї реальності. Але я не маю ілюзій. Я б радше почала думати, як зробити так, щоб це повернення у звичайне реальне життя було найменш болісним. Взимку це дуже болісно. Прокидаєшся, а все брудне, всюди сніг, все сіре. Ти думаєш, яка ж фігня. А влітку прокидаєшся і все красиве, світ такий самий.
Взагалі все почалося з універу. Я раніше спостерігала, що чуваки курили траву і слухали свою тягучу stoner музику. А потім запропонували мені. Це не було урочисто, не було особливим потрясінням. Мене не сильно взяло, я собі трохи більше вловлювала музику.
Не можу сказати, що у мене сталося раптове прозріння, у цьому плані я була ліберальною. Хоча до університету я навіть не пила. Курити теж не починала. Все було настільки цнотливо й невинно.
В універі десь з курсу другого я почала пити на тусовочках, і це стало більш-менш прийнятно для мого досвіду. Хоча загалом мені було байдуже. Я тусила з чуваками, які страшно бухали. Те саме сталося й з травою. Я не мала осуду чи страху. Просто у певний момент це прийшло в моє життя. Але я не розглядала це для себе як розважальний варіант. Мені випити на тусовках значно легше й продуктивніше, я активніша. Покурити комфортніше вдома, якщо я хочу до чогось прислухатися, чимось більше перейнятися.
А потім зі мною стався МДМА.
Виступ гурту De Staat на Sziget.
Фото Каті, 2017
Фото Каті, 2017
Я мала їхати зі своїм хлопцем теж на фестиваль, але йому в останній момент не відкрили візу. Я поїхала сама. Перші кілька днів я була страшенно зла, ображена, сумна. Потім я знайшла компанію знайомих і думала, що досягла головної радості на цьому фестивалі. Аж тут в останню ніч у цій тусовці дістали МДМА. Я теж хотіла спробувати, та мені пощастило, людина, яка мала прийти за четвертинкою, не прийшла. Ніч була прекрасна, я чула найкращу музику у світі.
А під ранок у мене літак, о четвертій ночі виїжджати, і я думаю, блін, я ж буду палитися. Я сиділа, розуміла, що мені хочеться рухатися, а це дуже «палєвно». Поки намагалася зосередитися на тому, як я виглядаю прикордонникам, щось погубила.
Повернулася у Київ і подумала, що я взагалі прохавала життя. Потім я дуже довго нічого такого не вживала. Це повернулося через кілька років із цією рейв-тусовкою і частиною моїх друзів, які почали тусити.
Нещодавно спробувала моя подруга і сказала: «я все зрозуміла, я більше ніж зрозуміла». Тобі може бути самостійно весело, але коли людей поруч із тобою починає накривати неймовірними хвилями любові, ніжності, диких танців, ти розумієш, що на своєму чистому двигуні не можеш з ними зрівнятися і повністю зрозуміти, що вони відчувають у цей момент. Немає єднання. А воно по-своєму важливо.
А під ранок у мене літак, о четвертій ночі виїжджати, і я думаю, блін, я ж буду палитися. Я сиділа, розуміла, що мені хочеться рухатися, а це дуже «палєвно». Поки намагалася зосередитися на тому, як я виглядаю прикордонникам, щось погубила.
Повернулася у Київ і подумала, що я взагалі прохавала життя. Потім я дуже довго нічого такого не вживала. Це повернулося через кілька років із цією рейв-тусовкою і частиною моїх друзів, які почали тусити.
Нещодавно спробувала моя подруга і сказала: «я все зрозуміла, я більше ніж зрозуміла». Тобі може бути самостійно весело, але коли людей поруч із тобою починає накривати неймовірними хвилями любові, ніжності, диких танців, ти розумієш, що на своєму чистому двигуні не можеш з ними зрівнятися і повністю зрозуміти, що вони відчувають у цей момент. Немає єднання. А воно по-своєму важливо.
Алкоголь став дуже буденним. Це взагалі якась не святкова штука. Можна в барі пити ледь не кожного дня, вдома, на свята, під час подій. Він не сприймається як щось надзвичайне, немає якогось піднесення. А наркотики я би пов'язувала з піднесенням.
Але я у цьому сенсі зануда, мені дуже жаль часу, який витрачається на наркотики. Я багато працюю, займаюся своїм бізнесом: це журналістська робота, копірайти для роликів, сценарії. Мені дуже цікаво, що ми робимо, це все так авантюрно та активно, але часу завжди мало.
Але я у цьому сенсі зануда, мені дуже жаль часу, який витрачається на наркотики. Я багато працюю, займаюся своїм бізнесом: це журналістська робота, копірайти для роликів, сценарії. Мені дуже цікаво, що ми робимо, це все так авантюрно та активно, але часу завжди мало.
Вечірка у Славутичі, Фестиваль 86. Фото Каті, 2018.
Якщо покурити, то я знаю, що є якийсь час, коли я буду ходити й уважно все слухати, а потім засну. У будь-якому випадку день вже втрачений, я не відійду, не стану знову бадьорою, не зроблю нічого корисного. Те саме з МДМА, розумієш, що весь наступний день із ним треба прощатися.
Хочеться спробувати LSD, бо він мене якось оминав. Мій хлопець лизав якусь марку та у лісі ловив ведіння на музичному фестивалі. У мене не було такого, що я одразу теж маю спробувати. Але я б хотіла дослідити, як це вплине на мене: чи я побачу якісь прекрасні квіти, чи мене якось навпаки висадить. Але я розумію, що це досить багато часу, це прямо процедура, її треба організувати. Мені відверто поки що впадло.
У середньому я вживаю десь раз на два-чотири місяці. Це залежить від подій. У мене, як негативний наслідок, починаються проблеми зі здоров'ям. Наскільки я розумію, знижується імунітет і я хворію. Зараз я вже готуюся, жеру вітаміни, бережу себе.
Хочеться спробувати LSD, бо він мене якось оминав. Мій хлопець лизав якусь марку та у лісі ловив ведіння на музичному фестивалі. У мене не було такого, що я одразу теж маю спробувати. Але я б хотіла дослідити, як це вплине на мене: чи я побачу якісь прекрасні квіти, чи мене якось навпаки висадить. Але я розумію, що це досить багато часу, це прямо процедура, її треба організувати. Мені відверто поки що впадло.
У середньому я вживаю десь раз на два-чотири місяці. Це залежить від подій. У мене, як негативний наслідок, починаються проблеми зі здоров'ям. Наскільки я розумію, знижується імунітет і я хворію. Зараз я вже готуюся, жеру вітаміни, бережу себе.
Виступ Max Cooper, Центр Довженка.
Фото Каті, 2017.
Фото Каті, 2017.
Алкоголь і трава зокрема мене розслабляють так, що я починаю засинати. А оскільки я часто втомлююся, то думати, що я у п'ятницю ввечері буду суперповна енергії дуже навряд. А під МДМА засинати не хочеться.
Я дуже багато ходжу на концерти. На найкрутіших виконавцях я б не наважилася щось вживати, бо це розмиває сприйняття. Знаєш, що було дуже добре, але не пам'ятаєш, чого було так добре. Іноді хочеться уважно дослухатися.
У мене не було негативного досвіду. Самі єдинороги. І не було страшно, що мене пов'яжуть. Міг бути момент, коли йдеш на тусовку, із собою «колесо» і їздять патрулі. Але потім думаєш раціонально і розумієш, що все має бути ок. І завжди дістати було дуже швидко й легко, мені не підсовували нічого дикого. Я не зіткнулася з якимись крайніми ситуаціями.
Зрозуміло, що наркотики не зникнуть. Але мені іноді здається, що я на такій позиції «попускатєльства». Усі знають, що вони є, що вони заборонені, але ти можеш пробити та доволі запросто. За зберігання невеликих кількостей хай би була лише якась адміністративна відповідальність.
Не можу сказати, що я відчувала бар'єр і не могла, наприклад, поговорити на тему наркотиків. Це радше якесь секретне знання, яким не хочеш ділитися з усіма. Мені здається, це прикольно, що ти не поспішаєш одразу усім здавати ці історії.
Я дуже багато ходжу на концерти. На найкрутіших виконавцях я б не наважилася щось вживати, бо це розмиває сприйняття. Знаєш, що було дуже добре, але не пам'ятаєш, чого було так добре. Іноді хочеться уважно дослухатися.
У мене не було негативного досвіду. Самі єдинороги. І не було страшно, що мене пов'яжуть. Міг бути момент, коли йдеш на тусовку, із собою «колесо» і їздять патрулі. Але потім думаєш раціонально і розумієш, що все має бути ок. І завжди дістати було дуже швидко й легко, мені не підсовували нічого дикого. Я не зіткнулася з якимись крайніми ситуаціями.
Зрозуміло, що наркотики не зникнуть. Але мені іноді здається, що я на такій позиції «попускатєльства». Усі знають, що вони є, що вони заборонені, але ти можеш пробити та доволі запросто. За зберігання невеликих кількостей хай би була лише якась адміністративна відповідальність.
Не можу сказати, що я відчувала бар'єр і не могла, наприклад, поговорити на тему наркотиків. Це радше якесь секретне знання, яким не хочеш ділитися з усіма. Мені здається, це прикольно, що ти не поспішаєш одразу усім здавати ці історії.
Мотвій, 47 років, займається дрібним бізнесом.
У 15 років спробував «ханку», до 38 років встиг спробувати усі види наркотичних речовин, окрім креку. Зараз курить марихуану, від важких наркотичних речовин відмовився самостійно.
У 15 років спробував «ханку», до 38 років встиг спробувати усі види наркотичних речовин, окрім креку. Зараз курить марихуану, від важких наркотичних речовин відмовився самостійно.
Вже у 1986 році мої друзі дитинства «просікли», що на городі можна накоцати маку і вдома у черпаку наварити цієї бормотухи. Правда, тоді не було ангідриду, популярне на той момент «ширево» було без нього. Це була «ханка» – типу героїну, але кустарного. Навіть процес виготовлення схожий. Але не було лабораторій, все робилося у каструлі. Є медична історія, що непрозорий розчин колоти не можна. Ось цей розчин був дуже непрозорий, мутняк страшний. Звичайно, після нього так ковбасило, що мало не було.
Тоді ж у 86-у бахнув Чорнобиль і я поїхав до Луцька, там були родичі. Компанія почала коцати по городах цей мак. А я за ними, збирав малину, полуницю. Через Чорнобиль мені довелося стирчати у тому Луцьку три чи чотири місяці. Вже просто зносило дах. І мені стало цікаво спробувати.
Сподобалось з першого разу, попри те, що це «бормотуха». Повернувся до Києва, мені було 15 років, я хотів міцно влитися у цю структуру. Не тому, що мене «кумарило», мені було цікаво, плюс, я хотів налаштувати доступ. У Києві все почалося з вірменів чи грузинів. Були точки на Бесарабці, Лівобережці, де вони продавали «ширку», але вона вже була виготовлена за допомогою ангідриду.
Після тієї першої спроби я так пропетляв чотири або п'ять років, без серйозних систем. Це не було щоденною ціллю, вживав, як вдавалося дістати. І це була своя тусовка, музиканти, художники, усі були пов'язані. Завжди хотілося забороненого, здавалося, що це історія вільної людини. Історія, яка потім призводить до серйозного замка. Це можна було зрозуміти, навіть повірити у розмови, доки не спробуєш, не відчуєш.
Тоді ж у 86-у бахнув Чорнобиль і я поїхав до Луцька, там були родичі. Компанія почала коцати по городах цей мак. А я за ними, збирав малину, полуницю. Через Чорнобиль мені довелося стирчати у тому Луцьку три чи чотири місяці. Вже просто зносило дах. І мені стало цікаво спробувати.
Сподобалось з першого разу, попри те, що це «бормотуха». Повернувся до Києва, мені було 15 років, я хотів міцно влитися у цю структуру. Не тому, що мене «кумарило», мені було цікаво, плюс, я хотів налаштувати доступ. У Києві все почалося з вірменів чи грузинів. Були точки на Бесарабці, Лівобережці, де вони продавали «ширку», але вона вже була виготовлена за допомогою ангідриду.
Після тієї першої спроби я так пропетляв чотири або п'ять років, без серйозних систем. Це не було щоденною ціллю, вживав, як вдавалося дістати. І це була своя тусовка, музиканти, художники, усі були пов'язані. Завжди хотілося забороненого, здавалося, що це історія вільної людини. Історія, яка потім призводить до серйозного замка. Це можна було зрозуміти, навіть повірити у розмови, доки не спробуєш, не відчуєш.
Вже у 90-ті з'явилися якісь гроші, ці «бесарабки» швидко набридли. Потрібно було думати чи варити самому, чи брати у кількості й розтягувати, якщо вже вживати.
Вдавалося то там, то тут вирвати сировину і варити. Але це вже потроху була торба, це вже була база. Без цього день не починався. У роботі були простої, тому що думки тільки про це, щось інше почати не можеш. А це все на нервах, воно ніколи не було законним і завжди було пов'язано з якимись неприємностями. Потрібно як мінімум постійно бути уважним ще і якось взаємодіяти з людьми. Навіть сама думка, що «зараз почнеться»…
Що таке «ломка», я вперше серйозно зрозумів, коли поїхав на Західну Україну, до своїх, мені було 25. Там місцева компанія домовилась з людьми із Сочі приготувати «маляс» – напівсировина, майже «ширка», але у сухому вигляді. Було замовлення на п'ять тисяч склянок. Вони все зробили, а доставити у Сочі не змогли, тому що тоді розвалився Союз. Люди не приїхали за замовленням. А я приїхав і потрапив на те, що називається «багато». Був там по роботі два-три тижні. І воно не закінчувалося. Береш ложку: 50 кубів такої отрути, що можна покласти 50 початківців.
Вдавалося то там, то тут вирвати сировину і варити. Але це вже потроху була торба, це вже була база. Без цього день не починався. У роботі були простої, тому що думки тільки про це, щось інше почати не можеш. А це все на нервах, воно ніколи не було законним і завжди було пов'язано з якимись неприємностями. Потрібно як мінімум постійно бути уважним ще і якось взаємодіяти з людьми. Навіть сама думка, що «зараз почнеться»…
Що таке «ломка», я вперше серйозно зрозумів, коли поїхав на Західну Україну, до своїх, мені було 25. Там місцева компанія домовилась з людьми із Сочі приготувати «маляс» – напівсировина, майже «ширка», але у сухому вигляді. Було замовлення на п'ять тисяч склянок. Вони все зробили, а доставити у Сочі не змогли, тому що тоді розвалився Союз. Люди не приїхали за замовленням. А я приїхав і потрапив на те, що називається «багато». Був там по роботі два-три тижні. І воно не закінчувалося. Береш ложку: 50 кубів такої отрути, що можна покласти 50 початківців.
Мотвій зі своїм собакою Боббі. Фото Мотвія, 2018.
Мотвій зі своїм собакою Боббі, 2018.
Я повернувся сюди й у мене почався такий дикий «кумар» – сім днів без сну і жахи. Викручування, вивертання, у голові казна-що. Я вперше конкретно «кумарився». Були моменти, коли день-два потрібно перетерпіти, але це таке, не страшно. А тут цей процес не закінчувався. По розмовах має ставати легше на день третій, а воно тільки гірше. Це все давить на психіку. Коли проходить, лишається страх на все життя. Більше таке пережити не хочеш. Навіть не знаю, із чим це можна порівняти…
Я тоді злазив «на суху», самостійно. Але у мене був серйозний задум, я дуже хотів. Потрібно конкретно хотіти, заради чогось. Не пам'ятаю, із чим це було пов'язано. Донька у мене народилася у 20, але це теж була якась серйозна подія.
Були труднощі, але я не виносив з квартири останню мамину пенсію. Щоб захотіти зав'язати, має щось глобально змінитися. Хтось померти або народитися. Це має бути такий сильний удар, щоб аж носом чиркнув землю. Це пов'язано з алхімією. Це біси, спробуй із ними домовитися. Вчора сто разів обіцяв собі, що завтра нікуди не йдеш, а сьогодні твій мозок спрацьовує вже під точкою, до якої ноги самі привели.
Я тоді злазив «на суху», самостійно. Але у мене був серйозний задум, я дуже хотів. Потрібно конкретно хотіти, заради чогось. Не пам'ятаю, із чим це було пов'язано. Донька у мене народилася у 20, але це теж була якась серйозна подія.
Були труднощі, але я не виносив з квартири останню мамину пенсію. Щоб захотіти зав'язати, має щось глобально змінитися. Хтось померти або народитися. Це має бути такий сильний удар, щоб аж носом чиркнув землю. Це пов'язано з алхімією. Це біси, спробуй із ними домовитися. Вчора сто разів обіцяв собі, що завтра нікуди не йдеш, а сьогодні твій мозок спрацьовує вже під точкою, до якої ноги самі привели.
'Спочатку виникає психологічна залежність, а лише потім – фізична. Страждають нейромедіатори, які дають імпульс так званим гормонам щастя: серотонін, норадреналін, дофамін. Будь-яке вживання наркотичної речовини приводить до викиду нейромедіаторів. Людина до цього звикає, хочеться постійного піднесення. Це все психологічна залежність. А потім з'являється абстинентний синдром.
Синтетичні наркотики найбільш небезпечні через хімічні речовини. А природні можуть не приносити великої шкоди. Наприклад, чистий кокаїн – природна речовина, чого майже немає в Україні, при адекватному вживанні, може й не викликати залежності. морфій, через хімічні домішки, викликає залежність після перших кількох прийомів', – Марина, наукова співробітниця Інституту судової експертизи.
Синтетичні наркотики найбільш небезпечні через хімічні речовини. А природні можуть не приносити великої шкоди. Наприклад, чистий кокаїн – природна речовина, чого майже немає в Україні, при адекватному вживанні, може й не викликати залежності. морфій, через хімічні домішки, викликає залежність після перших кількох прийомів', – Марина, наукова співробітниця Інституту судової експертизи.
Якщо потрібна допомога і немає грошей, ніхто не допоможе. З таких ситуацій потрібно вилазити самому або хтось має допомогти. Якщо були гроші та дуже погано, тоді виклик «швидкої» коштував 100 доларів. Вони знімають «кумари» і ти спиш. А немає грошей, то вони поїдуть як приїхали, у них таких по 500 на день.
Для інших ти вже втрачена людина. Вони як думають, горілка шкідлива, але ж її продають. А якщо наркоман, то точно злочинець.
Тоді з'явилися програми замісної терапії. По місту купа цих сайтів – точка, де продають цю пластмасу, тобто бупренорфін. Платиш 500 гривень, дають рецепт і йдеш в аптеку вже за медичним препаратом. Це бізнес, багато точок тримають депутати.
Але добре, що такі місця є, тому що так ці гроші б йшли «мусорам». Знову б продавали цю саморобну «ширку», її бадяжать і можна щось підхопити.
І так я «торчав» десь до 38 років. Але під кінець це було щось чисте – морфій, героїн, навіть якийсь привезений метадон, різні штучки-дрючки. Я вже за цим не бігав, мені телефонували, коли завозився «вишак». Але народу полягло на цьому терені, не знаю, з якою війною можна зрівняти. Мені це обійшлося хворобами печінки, ВІЛ я не підхопив.
Для інших ти вже втрачена людина. Вони як думають, горілка шкідлива, але ж її продають. А якщо наркоман, то точно злочинець.
Тоді з'явилися програми замісної терапії. По місту купа цих сайтів – точка, де продають цю пластмасу, тобто бупренорфін. Платиш 500 гривень, дають рецепт і йдеш в аптеку вже за медичним препаратом. Це бізнес, багато точок тримають депутати.
Але добре, що такі місця є, тому що так ці гроші б йшли «мусорам». Знову б продавали цю саморобну «ширку», її бадяжать і можна щось підхопити.
І так я «торчав» десь до 38 років. Але під кінець це було щось чисте – морфій, героїн, навіть якийсь привезений метадон, різні штучки-дрючки. Я вже за цим не бігав, мені телефонували, коли завозився «вишак». Але народу полягло на цьому терені, не знаю, з якою війною можна зрівняти. Мені це обійшлося хворобами печінки, ВІЛ я не підхопив.
Під завершення цієї міцної наркоманської історії я вже не міг бачити цю публіку. От алкоголь це така фігня, яка пре дуже погано. Але сам процес, компанія, спілкування, приємний. Заради цього процесу, наскільки я розумію, люди бухають. А наркотик – це суто індивідуально. І ходити за речовиною в гості, спілкування з людьми, які тобі неприємні, дуже «висаджує». Хочеться, щоб просто кинули з вікна і нічого не бачити. Це все просто набридло. Кидати траву у мене немає в планах. А все інше… я споживав усе, окрім креку, мабуть. Вже не цікаво.
У мене судимість, все як треба. Буквально тут недалеко їхав на Львівську площу, ловив таксі, у мене була згорнута газета, а там «баян» з двадцяткою. Зупинились менти. Тоді навіть закрили на кілька діб. Може зрозуміли за зовнішнім виглядом. Були такі періоди, коли я «заганявся», мигцем бачив себе у дзеркалі та лякався, бо дуже худий.
У цій системі без поліції не обходиться. І добре, коли вистачає духу на них не пахати. На них точно працюють ті, хто все це діло продає. Вони продають «ширево», яке менти забирали у таких як я. Більша частина грошей йде їм. А для роботи їм періодично ще підганяють заможних клієнтів. Так було завжди та буде. Якщо точка працює більше як рік, вона точно ментівська. Але зараз трохи інші розклади, зараз є закладки. Тоді такого не було.
З ментами ж не домовишся, ти можеш заплатити районним, а вони зіллють міським. І все. Знаю одну точку в Боярці, вона вже мертва. Там здали стільки народу, колись мене здали. Стрибав через вікно, як у фільмах про Джеймса Бонда. Чую: «Стій, стрілятиму», – думаю, ага, стій, і я стартанув. Я ніколи в житті так не бігав. Хвора людина, на «кумарах» з цими стартами. Я впав у лісі й не міг надихатися. Ця точка приносила ментам півтори тисячі доларів на день, там було все. Люди стояли в черзі.
У мене судимість, все як треба. Буквально тут недалеко їхав на Львівську площу, ловив таксі, у мене була згорнута газета, а там «баян» з двадцяткою. Зупинились менти. Тоді навіть закрили на кілька діб. Може зрозуміли за зовнішнім виглядом. Були такі періоди, коли я «заганявся», мигцем бачив себе у дзеркалі та лякався, бо дуже худий.
У цій системі без поліції не обходиться. І добре, коли вистачає духу на них не пахати. На них точно працюють ті, хто все це діло продає. Вони продають «ширево», яке менти забирали у таких як я. Більша частина грошей йде їм. А для роботи їм періодично ще підганяють заможних клієнтів. Так було завжди та буде. Якщо точка працює більше як рік, вона точно ментівська. Але зараз трохи інші розклади, зараз є закладки. Тоді такого не було.
З ментами ж не домовишся, ти можеш заплатити районним, а вони зіллють міським. І все. Знаю одну точку в Боярці, вона вже мертва. Там здали стільки народу, колись мене здали. Стрибав через вікно, як у фільмах про Джеймса Бонда. Чую: «Стій, стрілятиму», – думаю, ага, стій, і я стартанув. Я ніколи в житті так не бігав. Хвора людина, на «кумарах» з цими стартами. Я впав у лісі й не міг надихатися. Ця точка приносила ментам півтори тисячі доларів на день, там було все. Люди стояли в черзі.
'Я бачив людей з поліції, які готові щось змінювати. Запустили пілотний проект Community Policing, за допомогою якого налагоджуються відносини між поліцейськими та громадою. Зокрема піднімається тема наркозалежних. Я проводив тренінги з хімічної залежності. Але в органах є багато людей, які вважають наркозалежних біосміттям і не розуміють, що хворі люди теж люди.
Є багато державних департаментів, які створюють ілюзію роботи. В Україні величезна кількість реабілітаційних центрів, які просто заробляють гроші. Наркологи, психіатри відправляють людей до трудових таборів. А їхні батьки вважають, що платять за лікування. Усі отримують «відкат»: наркологи, поліція, дехто з місцевої влади', – Сергій, психіатр, веде амбулаторну програму для наркозалежних.
Є багато державних департаментів, які створюють ілюзію роботи. В Україні величезна кількість реабілітаційних центрів, які просто заробляють гроші. Наркологи, психіатри відправляють людей до трудових таборів. А їхні батьки вважають, що платять за лікування. Усі отримують «відкат»: наркологи, поліція, дехто з місцевої влади', – Сергій, психіатр, веде амбулаторну програму для наркозалежних.
Якщо ми зможемо домовитися з продавцями горілки та ментами, до легалізації залишиться півдня. Алкоголь у багатьох країнах є наркотиком категорії А, як героїн. І його продаж обмежують. Я за легалізацію всього. Парадокс у тому, що чим доступніше це буде, тим менше будуть споживати. Це складно пояснити, але це точно так. Тому що одразу стане модним займатися чимось не зовсім дозволеним. Люди будуть продовжувати шукати якісь прийоми, виходи, ніхто не хоче бути одним зі стада. Якщо людина не є посередністю, вона живе за трохи іншими законами та буде шукати щось таке для зміни обстановки.
Я б не зарікався, що не спробую знову. Ми маємо справу з бісами. Знаю випадки, коли люди по 10 років не вживали, мали бізнеси, сім'ї, а потім все спускали. Щось може статися і ти кинеш, так само й можеш знову почати. Насправді, «кумар» – це дурниця. Це можна пережити. Але ти втрачаєш відчуття щастя. Воно вже не доступне. Постійна депресія, особливо немає радості. З часом звикаєш, але тобі не прикольно. Тому й кажуть, що колишніх наркоманів не буває.
Я б не зарікався, що не спробую знову. Ми маємо справу з бісами. Знаю випадки, коли люди по 10 років не вживали, мали бізнеси, сім'ї, а потім все спускали. Щось може статися і ти кинеш, так само й можеш знову почати. Насправді, «кумар» – це дурниця. Це можна пережити. Але ти втрачаєш відчуття щастя. Воно вже не доступне. Постійна депресія, особливо немає радості. З часом звикаєш, але тобі не прикольно. Тому й кажуть, що колишніх наркоманів не буває.
Я б нікому не радив «торчати», але у своєму житті нічого б не змінював. Якби у мене була можливість подивитися, як воно буде, все одно б вдарився у якесь зловживання. Мені завжди були цікаві експерименти над собою, намагатися досягти свободи. Завжди хотілося свободи.
