У День української писемності та мови не можемо не згадати крутих письменниць і поетес, які ще у 19 столітті впливали на розвиток жінки через літературу.
Пропонуємо поринути у далекі далі та трохи заглибитися в історію українського фемінізму.
Починаємо подорож з літературних діячок, знайомимося ближче з життям української жінки кінця 19 століття та насолоджуємося читанням.
Письменниця, видавчиня, громадська діячка та організаторка жіночого руху, Наталія Кобринська стояла біля витоків українського фемінізму.
Вела активну громадську діяльність, організовувала збір підписів за право жінок навчатися в університетах та гімназіях.
У 1884 році вона створила першу світську жіночу організацію "Товариство руських жінок".
"Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого духа через літературу, бо література була всебічним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб і недостатків. Я через літературу дійшла до зрозуміння жінки в суспільстві — тож хотіла і других повести за собою", — так формолювала діяльність Товариства Кобринська.
У 1889 році разом з Оленою Пчілкою вона створила альманах "Перший вінок", який заклав основи розвитку жіночих часописів, які редагували і видавали самі жінки. При створенні альманаху до роботи були залучені найкращі творчі жіночі сили як Наддніпрянської України, так і Галичини: Олена Пчілка, Леся Українка, Дніпрова Чайка, Людмила Старицька, Уляна Кравченко, Анна Павлик, Олеся Бажанська та інші.
У 1893–1896 р.р. Н. Кобринська організовує видавництво "Жіноча бібліотека" і здійснює новий видавничий проект — випускає три книги альманаху "Наша доля", на сторінках яких також були опубліковані твори жінок-літераторок.
Провідною темою творчості й діяльності Наталії Кобринської стало становище жінок у суспільстві та шляхи його покращення, при тому зверталася увага не лише на побут жіноцтва, а й на плекання почуття власної гідності жінок.
Пропонуємо до читання перші оповідання Кобринської "Дух часу" (1883 р.) та повість "Задля кусника хліба" (1884 р.).
Лейтмотиви робіт — жінка сама повинна дбати про певне місце в суспільстві, добиватися якоїсь спеціальності, а не бути утриманкою чоловіка. І це, до речі, в 19 столітті.
Ольга Петрівна Косач (справжне ім’я Олени Пчілки) — видавчиня, перекладачка, етнографіня, з 1925 р. членкиня-кореспонентка Всеукраїнської Академії Наук.
Видатна українка, яку шкільна програма з української літератури несправедливо обмежила до авторки дитячіх творів, матері Лесі Українки та сестри громадського діяча Михайла Драгоманова.
Насправді ж у літературі Олена Пчілка спробувала себе майже в усіх можливих жанрах — від дитячих книжок до роману.
Разом з Наталею Кобринською вона створювала "Перший Вінок".
Ольга Косач залишила також чималий доробок перекладів і переспівів світової класики: Овідія, Адама Міцкевича, Олександра Пушкіна, Йоганна Вольфганга Ґете, Ганса Крістіана Андерсена, Віктора Гюґо. Праці з етнографії були настільки точно виваженими та ґрунтовними, що про них читали цикли лекцій професори з Європи. Її наукові праці друкувалися у провідних народознавчих журналах того часу, таких як "Киевская Старина", "Записки історико-філологічного відділу ВУАН", "Етнографічний вісник" тощо.
Із 1925 р. і до самої смерті Олена Пчілка була членкинею-кореспонденткою ВУАН, входила до Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка в Києві, Всеросійської спілки працівників освіти, Київської спілки наукових працівників, була учасницею київського правління Товариства прихильників миру, засновницею Українського відділу у Всеросійському союзі рівноправності жінок.
Пропонуємо до читання її повість "Товаришки" (вперше надруковано в "Першому вінку" 1887 року) — один із перших творів в українській літературі, де головною героїнею виступає емансипована жінка, яка свідомо ставиться до цінності власного "Я".
Письменниця, учасниця феміністичного руху на Буковині. Вона закінчила лише чотири класи початкової школи, бо на той час освіта була важкодоступною для жінок. Тож вона наполегливо здобуває знання самостійно: позичає книжки, користується підручниками братів, прислухається до їхніх розмов та дискусій, багато читає.
Її починає цікавити жіноче питання та проблеми емансипації, бо вважала це віянням часу, коли не лише проблеми особистого життя змушували жінку підняти голову і подивитися на світ по-іншому.
"Межи моїми ровесницями і знакомими, котрих в мене було небагато, не було жодної, котрій я б була могла відкрити свою душу з її тайнами. Їх ідеал був мужчина і заміжжя, тут уже все кінчалося. Мені хотілося більше. Мені хотілось широкого образовання, і науки, і ширшої арени діяльності", — пише вона у своїй автобіографії.
Ольга Кобилянська дебютувала в українській літературі як послідовна феміністка. 1894 р. вона стала однією з ініціаторок заснування Товариства руських жінок на Буковині. Перші класичні повісті Кобилянської "Людина" й "Царівна" започаткували новий етап української прози. Це була проза з життя середнього класу, психологічна проза, що ілюструвала певні нові ідеї, зокрема емансипації і фемінізму.
Героїні Кобилянської — жінки, яких назвала "новими", вони сильні морально, психологічно, інтелектуально та здатні на виклик тогочасному суспільству.
Власне життєве кредо "бути сама собі ціллю" Кобилянська найповніше втілює в головній героїні повісті "Царівна" — Наталці Верковичівні. Це гасло авторки надихало і досі надихає інших. Наталка Верковичівна — "зразкова" феміністка. Вона бореться за рівність жіночих прав з чоловічими й досягає мети, принаймні для себе.
Творча спадщина Лесі Українки включає більше 270 віршів, не рахуючи поем і віршованих драматичних творів, півтора десятка оповідань, стільки ж статей, величезну кількість перекладів, безліч зібраних унікальних народних пісень, казок, переказів, легенд українського народу. Леся Українка переклала українською мовою Гейне, Байрона, Гомера, Данте, Шекспіра, поезію Стародавнього Єгипту, гімни "Рігведи" та ін.
Феміністичні ідеї Лесі Українки не завжди лежали на поверхні. У її поглядах окреслюються дві головні позиції: з одного боку, феміністична ідея здається природною і не потребує доказів, з іншого — стан жіноцтва досить сумний і потребує боротьби.
У творах Українки постають образи вольової жінки та дослідження її внутрішнього світу в умовах домінування патріархальної традиції.
Поезія Лесі Українки переповнена феміністичними мотивами й образами на зразок Рахілі, Жанни д’Арк, Орфелії, Ніобеї тощо.
Пропонуємо до читання один із найбагатошаровіших текстів — поему "Лісова пісня". Універсальний образ Мавки можна трактувати по-різному: з позицій феміністичної критики, як конфлікт між християнською мораллю і первісним світом язичницьких уявлень або навіть порушити питання екологічної проблеми.
