Думка. Замість пафосних спогадів про Майдан я б хотіла побачити, як ви здерли неонацистський постер

Кінорежисерка, громадська активістка, співзасновниця Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики "86" у Славутичі Надія Парфан про те, з чого починався Майдан.
461 22.11.18 15:00
Маргінали, фріки, ексцентричні, вам нема що робити? Ось що думала більшість.
Маргінали, фріки, ексцентричні, вам нема що робити? Ось що думала більшість. / facebook

Мене непокоїть культура пам'ятання Майдану.

Учора моя стрічка була рясна спогадами про 21 листопада 2013 року. Дуже багато високопарних фраз про те, чого не було і не могло бути. Так сталося - і в цьому нема моєї особистої чи політичної заслуги - що я була на Майдані з перших днів, з 21 листопада.

Я тоді займалася низовим активізмом, дуже активно. Ми регулярно ходили на вуличні протести, а так звані нормальні люди крутили пальцями біля скронь і в кращому випадку вважали нас дивними.

Маргінали, фріки, ексцентричні, вам нема що робити? Ось що думала більшість.

Думка. Треба вчитися розпізнавати загрозу до того, як проллється кров чи станеться смерть

Усі фото - Самоорганізація і соціально-екомічний протест на #ЄвроМайдані

Чітко пам'ятаю, що то був за протест: євроінтегратори, журналісти, Мустафа і ко, трошки правозахисників, нових лівих і невелика, але виразна купка феміністок, на яких всі дивилися як баран на нові ворота.

Який ще фемінізм? Хто вас тут ущемляє? Зараз є справи справді важливі. Все це виглядало несерйозно, наївно, та навіть маргінально.

Думка. Треба вчитися розпізнавати загрозу до того, як проллється кров чи станеться смерть

Аж поки не побили студентів. І це було 30 листопада. До того моменту більшості з вас було глибоко байдуже на весь цей Майдан. Я пригадую цих кілька тисяч людей ледь не в обличчя - і багатьох із вас там не було. Нікого не звинувачую. Якби зараз було те саме я б і сама мабуть нікуди не виходила.

Просто хочу підкреслити, що спусковим гачком нашої революції був не ось цей маленький ідейний протест, а міліцейське насильство.

Чому це важливо? Тому що ми надто часто вибираємо боротися, бути проти, протестувати. Це інфантильно. За останні 6 років мене особисто це дуже втомило. Я хочу бути за. Я багато чого навчилася на Майдані, але головний висновок, який я зробила: треба вчитися розпізнавати загрозу до того, як проллєься кров чи станеться смерть.

Думка. Замість пафосних спогадів про Майдан я б хотіла побачити, як ви здерли неонацистський постер

У мене в кишеньках відкладені кілька фантастичних спогадів про близькість, про буття разом, про інклюзію, довіру, повагу та синергію Майдану. Я все це ніжно бережу і підживлююсь у нелегку хвилину.

Але сьогодні замість пафосних фальшивих спогадів про 21 листопада я б хотіла побачити, як ви купили квиток на український фільм, поставили машину на платний паркінг, зробили внесок на Спільнокошті, усміхнулися втомленій людині зі сфери обслуговування, працевлаштували на відповідальну посаду молоду матір, якій треба час від часу брати лікарняні по догляду за дитиною, вступилися за цигана чи циганку, здерли неонацистський постер і в будь-який спосіб підтримали всіх, хто останні 6 років робить щоденною кропіткою невдячною невидимою працею робить Майдан.

Тільки не пафос, будь ласка.

Автор_ка:
Надія Парфан

Рекомендуем

Новости

follow follow