Чи були українські селяни високоморальними, цнотливими та сором’язливими, а чи ці риси їм приписали етнографи й письменники?
Яким насправді був секс в українському селі до 20 століття?
Етнографиня Ірина Ігнатенко розповідає про дитячу мастурбацію, нормування сексуальності молоді, втрату цноти та зради, спираючись на фольклор, етнографічні дослідження кінця 19 — початку 20 століття і сучасні розвідки.
Публікуємо скорочену версію статті, яку етнографиня написала для "Гендер в деталях" та вдивляємось у дивину, щоб дізнатись відповіді.
Про "секеляння" я читала лише в одному виданні - "Дитина у звичаях і віруваннях українського народу". Цитую:
Секеляння.
Секеляння або тьорка (занесений термін) стрічаєть ся і між парубоцтвом і дївоцтвом. Одначе про те не зібрано богато матеріялу, бо збирати його трудно. При слїдуючім оповіданю згадує автор в примітцї, як тяжко приходить розвідуватись про подібні речі. Коли оповідач хотїв розказати якусь "казку" про те, як секеляють ся великі, дївки з дївками або чоловіки з чоловіками, то не дали йому, бо казка занадто стидка
Секеляння у дїтий.
Хайби вже хлопчик та дївчинка собі секелялись, а то й дївчата з дївчатами! Ще й гаразд і їсти не тямлять, а вже сучі дїти й шморгають ся одне з одним. Лїзе одне на одне, як поросята ті одне на одне. Оця Марійка та наша Хівринька, то соромно було й навирнуть ся у повітку: все там вони любили собі грать ся. Позаголюють ся обидві та повзають одне на одному. Стидив, стидив було, то вони де инче збіжать ся собі.
А оцей Лабузненко, то було на полу все звалить котре з дїтий тай лежить, сьмієть ся. То його було і ганчіркою бють та стидять — а воно йому байдуже. Що то воно за химерія у дїтий буває?!
Та воно усї дїти отакі бувають, що пустують собі.
"То пусте! Он уже більшенькі, то вже трохи і розбирає тай то буває злїзуть ся собі. Пастушки вже, тай то який з їх спрос: играшка тай годї! Звісно дїти!"
"Добра играшка! А про те нїяково, як застанеш їх! Діявол таки стягає їх"
Коментуючи ці записи, Зенон Кузеля додає: "Я сам бачив в Бережанах на пасовиську, як забавляли ся 6–12 лїтні пастухи цїлком не стидаючись: свою роботу називали вони "вробити пиво". Особливо підпадають сьому міщанські дїти...". Далі науковець зазначає: "З записий автора не знаємо, чи знані і иньші сексуальні збоченя: відомість маємо лише про одно з них, про т. зв. секеляння (тьорка), знане між дїтьми і мабуть між дорослими".
Такі відверті записи в тогочасних академічних історико-етнографічних виданнях більше не трапляються, що не дивно з огляду на специфіку теми.
Тим часом цитований уривок унікальний і кидає світло на дуже цікавий аспект: селянські діти з раннього дитинства проявляли й досліджували свою сексуальність, а дорослі ставилися до цього доволі спокійно і поблажливо.
Тим часом у вікторіанській Європі в цей час писали трактати про шкоду дитячої і підліткової сексуальності, а подекуди лікарі радили одягати хлопчикам на пеніс кільця з шипами, щоб уникнути нічної ерекції.
Таке легке й несерйозне ставлення дорослих селян-українців до дитячих "забавлянок" зі статевими органами можна пояснити також розумінням природності й нормативності інтересу до власного тіла для розвитку особистості.
Ще одна пов’язана із сексуальністю тема, яку донедавна не обговорювали, — тілесні пестощі, обійми, поцілунки, а найбільше — сексуальні ігри неодруженої молоді. Відбувалися вони на вечорницях в осінньо-зимовий період, вільний від сільськогосподарських робіт.
Особливо поширена була ця практика на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині, тобто в регіонах, де вечорниці мали найвиразніші і найповніші форми. На Правобережній України такого звичаю не зафіксовано.
Чи не найбільше інформації про такі ігри подибуємо в "Дитині...", де дуже розлого й докладно описується "притула".
Цікаво, що в "Дитині..." подано й варіанти "притули".
"Бо притула різних сортів є. Одна з боку; отой ноги здави, а то є, шо одну ногу піднїме трохи, шоб там якось способнїш йому там було трохи. Друга притула є зверху, тїко ноги у купі здавлені. А то є одну ногу його опускає між свої ноги, тож годить йому. А то є пускає обидві ноги у середину, тїко не допускає, шоб він робив дїло настоящо, а так тїко на половину "члена" або й менче, тїко це сама страшніша..."
Крім "притули", молодь могла "випустити пару" і в безпечніший спосіб.
"...як скоро кров заграла, вони уже ідуть одне до одного і хоть потруть ся собі в купі, погуляють, полапаються, посплять (як і так де збіжать ся і як і сплять, то лапають ся, все звичайно білше є так, шо він її лапає, а вона хиба рідко його — соромить ся і вдає все, шо й не хоче вона лапать ся, наче не даєть ся все; але це вже знають, шо то вона так собі, аби таки пограть ся та ще гірше роздразнить його; бо як не дуже охочий до лапання ляже з нею, то другий раз і не піде ночувать із ним і N. прямо казала: "Що то вам вдівець та ще й старий, а краще спить, як парубки цї наші молоді — чом-же й не пійти за його?"
Остання цитата цікава і доволі несподівана: бачимо, що дівчина, яка вже має досвід у "лапанні" з парубками (тобто тілесних ласках) і може порівняти їхню вправність, віддає перевагу вдівцю, котрий здобуває в її очах більше балів. Це дещо суперечить уявленням про пуританську цнотливість і пасивність українських селянок.
Перспектива заміжжя, бажання всілякими методами втримати хлопця ("шо треба хлопцїв одбувать притулою, — бо як так ходить ночувать, шоб і притули не давать, то хлопцї будуть цурать ся"), нерозуміння серйозності таких "забав" і ставлення до них як "дїло обикновенне і найпростіше" (чи не з подачі чоловіків?) іноді оберталися для дівчат життєвими драмами й трагедіями.
Експериментуючи з варіантами в цій "грі", дічата, бувало, "загуби калину не зна й коли". У такому випадку життєвий сценарій дівчини міг розвиватися кількома шляхами:
Розгляньмо ці варіанти докладніше. Очевидно, перший був найкращим життєвим сценарієм, адже традиція орієнтувала дівчину на заміжжя. Суспільству не потрібні були негаразди і чвари, і хлопець, від якого завагітніла дівчина, міг теж зазнати ганьби або його примушували одружитися: "...За зведенє дївчини виганяють парубка з вечерниць, а крім того уймаєть ся за нею родина і силує його, щоби женив ся або оплатив ся грішми...".
Одруження хлопця з дівчиною з власної волі або з примусу родини відкидати не можна. Щоправда, дівчину попереду чекав обряд "комори" — перевірка на цноту, але в кожному разі — виявили її чи ні — шлюб вважався нерозривним.
Тепер про другий варіант: дівчина вагітніє, хлопець (або його батьки) не хочуть цього одруження. Тут треба зазначити, що вагітність могла стати для дівчини несподіванкою і викликати здивування: як, здавалося б, ота "безневинна" гра в "притули" призвела до такого?
"Було таке вже з N., шо тїко в притули й грала собі і дохтор сказав, шо вона ше цїла, а дитину мала в собі, — видно, переходить якось плоть і через перегородку ту дівочу."
***
Була така пришта з Палажкою. Вона тепер за одівцем замужем, а йшла вона за його покриткою. От як батько її побачив, що вона зачереватіла, то став її бить, лаять і прогнав із своєї хати: "А йди собі, куди хоч!" Він був хазяїн і через те так ненавидів за те, що вона покрилась, бо це йому буде сором перед другими хазяїнами, що його дочка покрилась. Ну й сказав їй: "Їди хоч за старця", — а щоб у його дворі не привела дитини. Як раз і трапивсь одівець, прийшов сватать. Вона й пошла за його, хоч і не хотілось. Ну, як її батько настоював, щоб призналась, з ким вона добула те байстря, так вона стояла перед ним навколішки і клялась, що "я цим ділом не винна", каже "хоч ви мені і голову одрубайте, а я не знаю як воно до мене причепилось". А потім, як пішла уже заміж, то все чутка була, що в Палажки дитина з притули. Ну, люди проте не вірять, а кажуть: "І, вже! Бодай уже вона так на світі була, щоб таки воно од того! Прямо ото бреше нечиста сила. Так ото вона жила собі з парубком, та тіко то вона бреше, щоб її батько так не обіжав". А втім, хто його зна, як воно, — чи правда, чи ні. Може, воно й справді буває, що з притули дитина.
Позашлюбна вагітність і народження дитини-байстрюка означали для дівчини перспективу одинокого материнства й маргінальність у суспільстві. Таку дівчину називали "покриткою". Саму цю назву пов’язано з обрядом покривання на весіллі голови дівчини хусткою.
ЧИТАЙТЕ: 4 причини відмовитися від культурної концепції "незайманості"
Голову покривала вона сама або старші жінки. Обряд покривання голови символізував зміну стану — перехід від дівоцтва до жіноцтва, бо жінка, на відміну від дівчини, вже не мала права ходити з неприкритою головою. Щоправда, покритки носили дещо інший головний убір, ніж ті, які стали жінками "правильно". З моменту покривання голови її життя змінювалося: вона вже не мала права ходити на вечорниці, одягатися як дівчина, але й не вважалася повноправною у стані жіноцтва, бо перейшла до нього "невдало" й "неправильно". Загалом покритка в соціумі була особою ізольованою і небажаною.
Ще один імовірний сценарій після таких "ігор" — це залежність від сексуального партнера через страх оприлюднення їхнього інтимного зв’язку і, як наслідок, примус до сексуальних стосунків, не тільки з ним, а й з іншими хлопцями.
Ще один дуже важливий момент: страх ганьби й осуду односельців інколи й призводив до повного розбещення дівчини.
"Если девушка потеряла честь, то уже поневоле слушает своего обольстителя, потому что он начинает стращать, что другим расскажет, при всей громаде, – вот она, из боязни, и повинуется ему, а отцу или матери стыдно признаться: так она, бедная, поневоле живет с ним... да хорошо еще, если обольститель имеет намерение взять ее за себя, — живут себе, и вдвоем себе знают про то; а если он хочет только поглумиться над нею, а она, с досады и горя, уже и не отклоняется от распутства, — думает: коли так, так пусть и будет так, как говорят, пускай говорят не даром"
Справді, дівчина, яка втратила "вінок" до шлюбу, зазнавала суспільної ганьби, осуду з боку односельчан, ставала об’єктом насмішок, глузувань і зневаги.
"Коли знають, де роспутна є дівчина, парубки більш тоді мажуть ворота, а ні стіну в хаті на вулиці. А тепер коли ходе й ходе дівчина на вулицю або на вичорниці, розсердяться й вимажуть. Або нитками очиритину закручино, а тоді далі ще очиритину поставе та ще обкруте тею ниткою, та дальше йде. Та цілу вулицю пиригороде тими нитками."
"Если случай сделался известным, девушка иногда подвергается жестокому преследованию со стороны парубков; много ей всяких, иногда мерзких и жестоких обид приходится претерпеть от мужской молодежи: ей вымазывают дегтем хату, рисуют на стенках непристойные изображения, выносят ночью ворота куда-нибудь и пр."
Саме величезний страх суспільного осуду, зневаги, перспектива покаліченої долі інколи призводили до того, що дівчата приховували насильство над собою, у разі позашлюбної вагітності намагалися позбавитися плоду, а то й новонародженої дитини.
Відомості про випадки або намір дітовбивства через страх неслави, розпач і відчай зберігають архівні документи XVII–XVIII століть, фольклор, літературні твори. Серед останніх згадаймо поеми Тараса Шевченка "Катерина" й "Титарівна", повісті "Сердешна Оксана" Григорія Квітки-Основ’яненка і "Бурлачка" Івана Нечуя-Левицького, де показано життєві ситуації, які штовхали дівчат-покриток на вбивство позашлюбної дитини.
Досліджуючи цю тему, важко не помітити подвійні стандарти, що їх уже відзначали науковці: з одного боку, всіляке заохочення, потреба, а іноді навіть примус до спільного спання дівчини з хлопцем на вечорницях, з іншого боку — прославлення дівочої скромності, "чистоти", "чесності", культ дівочої цноти.
Із джерел чітко видно, що коли дівчина втрачала цноту до шлюбу, зазвичай не через власну розбещеність, вона зазнавала знущань і зневаги з боку односельців, мало того, часто на все життя залишалася на маргінесі сільського соціуму.
Повну версію матеріалу читайте на сайті "Гендер в деталях"
