Де знайти іноземне фінансування для громадської організації, як взаємодіяти зі ЗМІ, аби ця співпраця була успішною, та чому важливо знати про свої права, розповідає голова правління ГО "Центр інформації про права людини" Тетяна Печончик.
"Центр інформації про права людини" був офіційно зареєстрований у 2012 році. Задум був — створити організацію, яка пояснювала би людям, які у них є права і як за них варто боротися. В Україні на той час уже функціонували інші правозахисні організації, які робили свою роботу добре, але сама ідея прав людини не була популярною.
"З того часу ми виросли і розширили свою діяльність. Нас було троє засновників: я, Максим Буткевич і Марина Говорухіна з Української Гельсинської спілки. Ми виросли в організацію, яка зараз по всій Україні нараховує близько 20-ти осіб", - розповідає Печончик. Кілька людей працюють в окупованому Криму та допомагають людям із консультаціями щодо різних видів порушень.
Центр не надає правозахисні послуги, не працює в судах, тут немає юристів, які надають людям консультації. Працюють вони, за словами співрозмовниці, з тим, що у людей в головах.
"Центр інформації про права людини" працює над широким спектром тем, починаючи від протидії тортурам та закінчуючи боротьбою з дискримінацією. Працівники організації беруть участь у створенні законів, які стосуються прав людини, ведуть активну діяльність і на національному, і на міжнародному рівні.
"Якщо говорити інструментально, то це інформаційно-просвітницька робота. Різноманітні кампанії, освітні заходи, де основна цільова група — це журналісти. Вони теж мають розуміти, що таке права людини і чому це важливо", - пояснює Печончик.
Ще один напрямок — аналітика. Нещодавно "Центр інформації про права людини" завершив спільний проект із Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва про те, як українці розуміють права людини. Це було перше в Україні комплексне дослідження на цю тему. Також організація займається моніторингом ситуацій на дотримання прав людини.
"Тут є два напрямки: вплив на владу з метою вирішення різноманітних питань законодавчо, а також — ситуація із правами людини в Криму, - розповідає керівниця організації. - Нам дуже часто допомагають впливати на нашу владу, наприклад, міжнародні організації".
"Ми фінансуємося з різних джерел, але у нас нема ні копійки державних коштів", - розказує Печончик.
Так, гроші на діяльність Центру, в основному, надходять від таких організацій, як ООН, ОБСЄ, з Європейської комісії. Зокрема, це також кошти від посольств Нідерландів, Чехії, Швейцарії, також — із США.
"Пояснюємо, що конкретно робитимемо, хто наша цільова аудиторія та хто отримає користь від нашої роботи, також які показники для вимірювання успішності цього проекту", - каже жінка.
За п'ять років діяльності "Центру інформації про права людини" таких проектів реалізували уже близько 50-ти.
Опитування, проведене спільно із Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, про яке вже згадувала Печончик, показало, що українці сповідують такі цінності, як свобода, гідність, справедливість. Тобто, те, що лежить в основі прав людини. В той же час, багато хто плутається у поняттях та не розуміє, що мається на увазі.
"Якщо поставити абстрактне питання, то відповідають ствердно, а якщо якесь конкретизуюче питання, то плутаються. Бачимо, що люди не розрізняють деякі речі, - розповідає Печончик. - Наприклад, думають, що права споживача — це теж права людини. Або, говорячи про рівність, на уточнюючі питання відповідають, що готові обмежувати чи дискримінувати певні групи людей. Наприклад, ромів, або представників ЛГБТ-спільноти".
Розуміння прав людини у багатьох українців ще на досить базовому рівні. Завдання Центру інформації про права людини — змінити це.
На запитання, у яких сферах зараз найбільше порушуються права українців, Печончик відповідає, що не хотіла би ділити проблеми на більш важливі та менш важливі. Проте все ж називає кілька основних напрямків роботи:
"Величезна криза із правами людини у зоні конфлікту в Криму і на Донбасі, тобто, там, де Україна як держава не контролює свої території. Ще — боротьба з безкарністю і розслідування злочинів, які відбувалися під час Майдану, а також відбуваються у зоні конфлікту".
Більше 25-ти років Україна тупцює на місці, вважає співрозмовниця, породжуючи нові і нові випадки безкарності. Це і несправедливі судові вироки, коли люди довічно ув'язнені за те, чого не вчиняли, і тортури, тощо.
"Наприклад, ми слідкуємо за перебігом подій навколо вбивства дівчинки у Лощинівці. Нагадаю, що там виселили цілу ромську громаду, яка проживала на території села, бо одразу назвали винним хлопця з цієї громади — рома. Це просто жахливі, катастрофічні факти, які говорять про великі проблеми на рівні взаємодії різних спільнот", - пояснює співрозмовниця.
Фотографії / Nikita Karimov
Є і більш побутові приклади: дискримінація у сфері освіти, охорони здоров'я, дискримінація внутрішньопереміщених осіб на державному рівні тощо. Також Центр інформації людини слідкує за ситуацією в місцях несвободи — експерти центру можуть відвідувати такі місця без попередження та спілкуватися з людьми, які там перебувають, та бачать все без прикрас.
"Ще дуже важливо контролювати, як відбуваються реформи в країні. Дивитися, аби не загубився компонент із дотриманням прав людини. Скажімо, досі так і не відбулася реформа СБУ — про це навіть ніхто не говорить. Але СБУ, фактично, сьогодні лишається таким каральним органом. Також нема успіхів із реформою судової системи", - додає Печончик.
За даними опитувань, 60% людей, які розповіли про порушення їхніх прав, не пробували це змінити. Лише 40% намагалися щось зробити. З цих 40% менше половини досягли певного успіху в цій справі. На запитання про те, які механізми захисту вони вважають ефективними в таких випадках, більшість називала саме роботу з медіа:
"Ми давали десь двадцять варіантів відповідей на ці питання. І найперше, що люди вказують — це розголос проблеми у пресі. Тобто, не звернення до поліції, не суди, не прокуратура. Людина вважає, що найкраще, що можна зробити, якщо її права порушені — піти і розказати про це журналістам".
В той же час, опитування показали, що ЗМІ для багатьох є основним каналом, з якого люди беруть інформацію про свої права. Саме через це Центр інформації про права людини приділяє чимало інформації взаємодії з журналістами. Проводять спеціальні тренінги, де пояснюють, наприклад, як грамотно транслювати інформацію про подібні речі, яким чином висвітлювати історії людей, що належать до вразливих груп населення, таких як біженці, мігранти, люди з інвалідністю тощо, каже Печончик:
"Починаючи від того, як ми говоримо, бо мова теж програмує певне ставлення, і закінчуючи більш глибокими темами".
Тепер, говорить вона, прийшло розуміння, що, навіть навчивши кількасот журналістів подібним речам, вони все одно не досягнуть глобального результату.
Саме через це цьогоріч Центр запустив у роботу велику школу для викладачів факультетів журналістики. Вона розрахована на півроку, задіяні в ній 24 викладачі — професори та завідуючі кафедр з різних вишів України. Експерти Центру розраховують, що, вивчившись на цій програмі, викладачі передаватимуть знання своїм студентам, таким чином формуючи нове покоління журналістів.
