15 жовтня цьогоріч у сімнадцяти містах України пройшов Марш за права тварин, ініціаторами якого виступили організація UAnimals та низка окремих зоозахисників. Тільки у Києві на Марш вийшло кілька тисяч людей, більшість — із чотирилапими друзями.
Серед вимог, озвучених на марші — заборона експлутації тварин для розваг, наприклад, у цирках та дельфінаріях, протест проти тестування косметики на тваринах, жорстокого поводження з ними. Марш також підтримало чимало вегетаріанців та веганів.
Про те, чи готова Україна до відстоювання таких цінностей, як захищають права тварин закордоном та чи можна створити громадський рух, не маючи фінансування, розповідає організатор Маршу за права тварин та ідейний натхенник UAnimals Олександр Тодорчук.
UAnimals були створені близько двох років тому — спершу це була лише сторінка у соцмережах. Ідея базувалася на одній темі — відмові від експлуатації тварин у цирках, згадує Тодорчук. Такий досвід уже давно й успішно використовують в інших країнах світу.
За час існування UAnimals їм вдалося досягти певних успіхів у цій площині, хоч остаточної відмови від тварин у цирках так і не сталося. Проте, наприклад, є заборона транспортування тварин заради шапіто. В українських реаліях вона не дуже діє, зізнається Тодорчук, але все одно вважає такий крок певним успіхом.
Фото UAnimals
Згодом ідеї організації вийшли за межі цирків. До неї почали долучатися інші люди, які зараз працюють з UAnimals як постійно, так і ситуативно. Почали підніматися такі теми, як хутряне й шкіряне виробництво, притравочні станції, дельфінарії тощо.
"Зараз це організація, яка не є організацією у прямому розумінні цього слова. У нас нема офісу, ми не сидимо на грантах, не маємо потужних інвесторів, які б регулярно давали нам кошти. Ми за те, аби об’єднувати людей, боротися за спільні цінності тощо, а тому радо об’єднуємося з іншими", - пояснює Тодорчук.
Команди як такої в UAnimals теж нема. Кістяк — це близько десяти людей, які працюють там на постійній основі, як, наприклад, юристи, дизайнери тощо. Інші долучаються до різних організаційних питань по ходу справи, розказує Тодорчук. Він каже, що нещодавно повернувся з Амстердама, і місцевий підхід до вирішення конфліктів та проблем різного роду йому дуже імпонує.
"Нідерланди постійно затоплюються уже протягом багатьох століть. Тому громада, люди там об’єднуються одне з одним, аби боротися із затопленнями, приймати якісь рішення. В політиці, громадянському суспільстві у них діють ті самі правила: вони можуть зійтися заради якоїсь спільної мети, а потім знову конфліктують и конкурують", - наводить приклад Тодорчук.
В основному, за словами співрозмовника, фінансові потреби в UAnimals закриваються завдяки власним ресурсам. Іноді долучаються небайдужі люди, готові чимось допомоги — приміром, безоплатно зробити якусь послугу. Так було, наприклад, і під час організації Маршу за права тварин цього року.
"Хтось допоміг з колонкою, інші — зі звуковою машиною. Кілька тисяч гривень на поліграфію ми назбирали по людях, а типографія зробила нам знижку, адже там працює дівчинка, яка нам допомагає. Таким чином все це і відбувається", - розповідає Тодорчук.
Один із наймасштабніших проектів — реклама на фасаді будівлі ТРЦ "Гулівер" у Києві, найбільшому рекламному носії в Україні висотою у більш ніж 20 поверхів. Ідея, згадує співрозмовник, прийшла йому в голову випадково. Він знайшов у соцмережах дівчину, яка працює там маркетинговим директором, зустрівся із нею, тоді почав шукати тих, хто малює — люди відгукувались з радістю та йшли назустріч ідеям.
"Інша річ, яку я одного разу вирішив реалізувати — допомогти людям відчути, що бути постійно замкненим у тісному просторі, це все одно, що на все життя застрягти у тісному ліфті. Задум полягав у тому, щоб плакати з таким текстом розвісили у ліфтах", - згадує Тодорчук. Проте самотужки йому робити це не хотілося — просто взяти і завісити таким ліфти скидалося б на вандалізм.
Фото UAnimals
"Тому ми почали шукати людей, які займаються розміщенням реклами у ліфтах. Я знайшов дівчину в соцмережах, дивлюся, а у неї вся сторінка в репостах UAnimals. У результаті, протягом місяця ця реклама висіла у 600 ліфтах Києва. Ми не платили за друк", - зізнається Тодорчук.
Він додає: було б добре, якби люди не боялися реалізовувати свої задумки та ідеї, навіть якщо здається, що для цього чогось не вистачає. Хлопець виокремлює дві основні проблеми у тих, хто бажає займатися громадською діяльністю — брак часу та брак грошей. Насправді ж мільйонні фінансування для таких проектів не є проблемою.
В Україні нарешті починають розуміти, що є права тварин і за них варто боротися. Ще 5-7 років тому на акції захисту тварин у Києві виходили десятки людей, згадує Тодорчук, а цього року вийшли тисячі. І ця аудиторія — зовсім різна.
Фото UAnimals
Хтось вже сім років як веган, а хтось лише місяць тому купив шубу, а потім зрозумів, що так не можна. Проте не надто важливо, хто на якому етапі знаходиться. Важливо, що всі вони рухаються в одному напрямку.
"Суспільство починає дорослішати, протягом останніх років люди почали ставити собі ці запитання: про права тварин, про доцільність хутряних речей тощо", - говорить Тодорчук.
Особисто для нього важливий показник — це таксисти, з якими хлопець спілкується під час поїздок, аби дізнатися, чим живуть різні верстви населення.
Він уже неодноразово чув від таксистів меседжі, які так чи інакше стосуються діяльності UAnimals, і вважає це добрим знаком.
Один із важливих аспектів у боротьбі з експлуатацією тварин у цирках — приватні зоопарки, невеликі приватні цирки тощо. В Україні дуже багато тварин знаходяться у приватній власності, причому, не цирку, а дресирувальника. Після експлуатації на манежі цирку такі тварини часто продаються ресторанам чи кафе, де розважають відвідувачів.
Фото UAnimals
"В цирках немає пенсіонерів. Є максимум одна або дві тварини, які не виступають. Інші працюють все життя, хоч, так само, як і люди, мали би виходити на пенсію вчасно", - каже Тодорчук.
Особливо багато тварин у ресторанах — на Західній Україні. Це переважно ведмеді в клітках, яких активісти-зоозахисники намагаються рятувати, домовляючись із власниками. Врятованих ведмедів відправляють до спеціального реабілітаційного центру на Львівщині, де вони адаптуються до умов, максимально схожих на дику природу.
Одна з таких — ведмедиця Христина, їй близько 40 років і більшість свого життя вона провела, виступаючи по ресторанах.
Фото UAnimals
Ті ж, хто не потрапляє до ресторанів після роботи в цирку, на старості можуть опинитися на притравочних станціях, де тренують бійцівських собак на живця, або стати об’єктом для елітного полювання — люди з грошима матимуть змогу пополювати на тигра, не виїжджаючи з України.
Дрібніші тварини, такі як мавпи, або птахи типу голубів популярні в туристичних містах, де туристам з ними пропонують сфотографуватися за гроші.
У світі є чимало прикладів успішної боротьби за права тварин, на які слід було би звернути увагу українцям, зазначає співрозмовник.
Фото UAnimals
"Якщо говорити про позитивні приклади, то це ті ж Нідерланди, де заборонили тварин у цирках, хутряну промисловість, у Амстердамі також розташований центральний офіс "Грінпіс". У Нідерландах величезна відповідальність перед домашніми та дикими тваринами, які водяться в тій місцевості. Штрафи за спробу втрутитися у дику природу настільки високі, що в людей наврядчи виникне бажання це робити", - наводить приклад Тодорчук.
Ще одна країна з позитивними тенденціями — Ізраїль, де більше 10% населення є веганами. На питання про те, досвід якої країни у сфері захисту прав тварин слід приміряти нам, Тодорчук відповідає: Україні потрібно шукати своє, адже уі окремих міст єсвої особливості.
"Наприклад, Одеса — туристичне місто, а експлуатація тварин у сфері туризму — окрема тема, це бізнес, на якому заробляють гроші", - наводить приклад хлопець.
Саме через такі особливості нам треба відходити від пошуків еталонів та ідеальних моделей в інших країнах та підшукувати варіант, який ідеально підходить для наших умов, нашого історичного бекграунду, нашої культури.
