У грудні минулого року студент четвертого курсу Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (далі — НАОМА, прим. ред.) Спартак Хачанов створив для навчального перегляду інсталяцію воєнного параду у мініатюрі.
Коридором Академії мистецтв Хачанов виставив колони з гіпсових танків, ракетних комплексів, авіації і воїнів, які мали підкреслено фалічну форму. Робота була виконана без розпізнавальних знаків і символіки, сам художник її називав "Парадом членів".
Скульптури не дожили навіть до семестрового перегляду — доцент кафедри графічного дизайну Володимир Харченко, за словами очевидців, розкидав їх ногами.
Роботу студента він назвав "хамством", а також "знущанням над нашою армією" та вимагав в ультимативній формі прибрати інсталяцію.
Студент спробував пояснити педагогу, що зобразив путінську, а не українську армію та запропонував додати до інсталяції російський триколор.
У результаті конфлікту було пошкоджено частину фігур, а Хачанов отримав низькі бали.
Фото Спартак Хачанов/ Facebook
23 січня стало відомо, що керівництво Академії мистецтв підготувало наказ про відрахування Хачанова.
"Ця композиція "на вільну тему" не відповідала ні навчальній програмі академії, ні вимогам кафедр”, — йдеться у заяві ректора НАОМА Андрія Чебикіна на сайті академії.
Саму роботу ректор вважає "аморальною”, а під час спілкування з журналістами каналу СТБ зауважив, що хоч у студента є можливість перездати залік впродовж 10 днів, але у Хачанова це не вийде.
Ще ректор зробив заяву, що вчинок викладача Володимира Харченка "несумісний з методами нашої роботи зі студентством”.
"Як він буде пояснювати свої дії, не знаю, але якщо це відповідає дійсності, така поведінка є негідною для наставника молоді”, — йдеться у заяві Чебикіна.
25 січня під стінами академії мистецтв пройшла арт-акція "Спартак Хачанов — наш митець" на підтримку четверокурсника.
Думки в соцмережах про ситуацію навколо відрахування і реакції викладацького складу на роботу Спартака Хачанова розділилися.
Частина користувачів називає це відвертим проявом цензури і утиском свободи творчості, але є й чимало тих, хто переконаний, що "Парад" — образлива робота для країни, що знаходиться в стані війни.
Update зібрав думку експертів та експерток, дотичних до сучасного мистецтва, з приводу подій. Розбираємося, як випадок може вплинути на роботи інших художників.
Митець
"Якщо ми бажаємо побудувати вільне суспільство, то наруга буде завжди. Але питання в тому, скільки уваги буде цьому приділятись. Особисто я вважаю трікстерський елемент мистецтва важливим для розвитку суспільства, але добре, якщо цей елемент діє виключно на мистецькій території та викликає продуктивну дискусію.
На мій погляд, ситуація з "Війна" поставила мистецьке середовище перед питанням: чи може українське мистецтво бути територією для обговорення складних, незручних питань, або воно повинно обслуговувати ідеологічний дискурс сьогодення? Чи взагалі потрібна суспільству територія небезпечної свободи?
Якщо бути чесним, то я також вважаю месседж роботи Спартака небезпечним для українського суспільства, пацифістична позиція більше личить громадянам країни агресора, а не тим, кому доводиться захищатись від агресії. Така позиція неможлива в пропагандистському контексті, але чи є мистецтво лише пропагандою? Роки радянського тоталітаризму визнавали лише "ідеологічно правильне мистецтво", і, на мій погляд, це зробило українське суспільство слабшим, послабило критичне мислення. Але в часи інформаційних та пропагандистських війн критичне мислення — це найголовніша зброя.
Саме тому, захищаючи роботу, яка мені не до вподоби, я захищаю не Спартака Хачанова та його позицію. Я намагаюсь захистити територію, де культивується критичне мислення, життєво необхідне для українського суспільства.
На мій погляд, мистецтво не тільки має право, але і повинно розмовляти на болісні та конфліктні теми суспільства. Спартак показав нам певну позицію, що їснує в суспільстві, але митець — це не святий чи пророк. Він також буває трікстером, який вказує нам на моменти, які ми не бажаємо бачити. Чи є пацифістичні настрої в суспільстві? Чи потрібно пояснити людям, навіщо потрібні військові паради? Чи мають військові право на парад? А ЛГБТ мають право? Бачите, скільки запитань. І з ними треба працювати, а не ховати голову в пісок”.
Мистецтвознавиця. Досліджує діяльність мистецьких груп та творчі колаборації українських художників
"Сама по собі робота #нецікава. А через те, що нечітко артикульована, виник конфлікт. В оригінальній версії йшлося про паради чи про воєнні дії? Неясно. Проте діі викладача неприпустимі — однозначно.
Та і реакція спільноти — грусть. Акція "Хачанов — наш митець” — це про шо? Де акція проти цензури і свавілля в академії? Де позиція спільноти? А хто такі не наші митці?”
Арт-критик
"Не може бути проявом ані гідності, ані мужності образа на будь-який вислів. Якщо чиїсь слова вас ображають — питання до вас: наскільки впевнені ви у важливості, правоті або святості власних переконань. Неможливо образити Бога, бо інакше ми бачимо в ньому не всемогутнього, а безпомічну істоту. Неможливо образити святе, бо воно апріорі зверху, над буденним, "до святого бруд не пристає”.
Акція, витвір мистецтва є саме висловом. Це визнав Верховний суд США 1989 року, коли зняв звинувачення з людини, що прилюдно спалила американський національний прапор (справа "Техас проти Джонсона”). Право на свободу слова може проявлятися в неоднозначній, химерній, екстравагантній, неприємній вам формі.
Ваше право та сила — не звернути на це увагу, не робити йому реклами скандалом, відповісти власним висловом.
Відповідаючи ж на вислів насильством, тим більше збираючись задля цього у зграю, ви перекреслюєте значущість власних цінностей, замість мужності демонструєте поразку, бо ви — ображені та підперті натовпом, не маєте сил говорити від самого себе. І солідаризуєтеся з атмосферою й практиками країни, що окупувала ваші землі й знищує ваших співвітчизників. Не висловами, фізично”.
Викладач кафедри сценографії та екранних мистецтв
"Я думаю, що будь-яка робота в академії є учбовою й створюється, перш за все, для вправи художника. Тому не може трактуватися будь-ким як політичний вислів. Відповідальність за будь-яке використання роботи художник нести не може. Тому що контекст створює куратор. Наприклад, Путін, намальований на унітазі, не є прославленням Путіна. Мона Ліза, намальована на бомбардувальнику, не є культурним твором, який не можна знищити. Я розмовляв зі Спартаком перед радою 18 числа, й, показуючи мені роботу, він наголошував на антимілітаристській, антиросійській концепції даного твору. Я знаю, що Спартак є патріотом України. Спроба перенести навчальну вправу, якою є будь-яка композиція в академії, в політичний простір, отримати політичні дивіденди, погрози й знущання показують лише низький градус толерування у суспільстві, обпаленому війною.
Якщо когось ображає екарше, людина зі знятою шкірою, то що, вже не малювати його? Навчальна вправа не є виставкою чи мистецьким висловлюванням. Навчальна вправа є частиною навчального процесу. Як розтин тіла у медичному університеті. Чи аморально вчити анатомію? Чи аморально вчити провокацію? Й анатомія, й провокація є частинами фаху художника. У вивченні анатомії чи провокації немає політичного висловлювання.
Лише куратор, роблячи виставку художника, надає ій політичного забарвлення. Художник вивчає анатомію, перспективу, провокацію як частини фаху. Й дійсно, як показав випадок зі Спартаком, потрібно поставити питання взаємодії художника та суспільства на науковій конференції. Дійти компромісу та згоди. Створити нові учбові програми. Раціоналізувати цей творчий посил. Лише у злагоді можна творити.
Сили, що переслідують Спартака Хачанова, працюють лише на поганий імідж України. Насильство неприпустиме. Лише об'єднане суспільство має шанс вистояти в ці важки часи. Тому потрібно залучити людей до наукової конференції, підготувати її на належному рівні. Відкрити академію для громадскості. Питання вивчення сучасного мистецтва — питання вивчення провокації на часі. Але учбовий, творчий, експериментально-науковий процес не може образити нікого. Лише у радянські часи генетика та кібернетика оголошувались буржуазними науками й викликали образу. Твір Спартака не є маніфестом, він є вправою. Вправою, яка набула у суспільстві ваги маніфесту, що не було метою студента.
Культурологиня, кураторка
"Схоже на те, що супровідний текст до роботи (або виставки), наскільки б він не був роз’яснювальний, далеко не завжди може убезпечити від хибних інтерпретацій та маніпуляцій з боку інших людей щодо її змісту та значення. У випадку із роботою Спартака Хачанова «Парад членів», автор проговорив зміст своєї роботи і також заклав ключ до її розуміння у назву, з якої очевидно, що йдеться про критику військових парадів. Як художник він має право критично висловлюватися про явище військових парадів, а як громадянин України і людина, яка постраждала від воєнних дій на Донбасі, він двічі має право критикувати практику їх проведення.
Здавалося б, проста метафора, усе зрозуміло. Однак, "проблемною" роботу Спартака зробили хибні інтерпретації та як наслідок публічні звинувачення художника у нарузі над українською армією.
Аналогічні звинувачення лунали 2017 року на адресу художника Давида Чичкана, який в одній зі своїх робіт на виставці "Втрачена можливість" критикував використання нацистської символіки бійцями деяких українських (та російських) добровольчих батальйонів під час війни на сході України.
Представники українського право-радикального руху зчитали критику на свою адресу, але вдалися до свідомих маніпуляцій, публічно звинувачуючи художника в нарузі над усією українською армією. Іноді люди щиро не розуміють художню роботу, а іноді – вдають, що не розуміють, з метою, наприклад, публічно дискредитувати автора. Які висновки можна тут зробити? Очевидно такі, що варто завжди пам’ятати про можливі маніпуляції, намагатися мислити критично та артикулювати власну позицію."
Арт-менеджерка, директорка арт-платформи ТЮ
"Цензура та обмеження мистецького вислову в сучасній Україні стали настільки звичайними, що реакція доцента на провокаційну роботу навіть не дивує. Нажаль, ми вже звикли до борців з "совком та лівацтвом", які в своїй дрімучості не помічають, як мастурбують саме на совок, вперто реконструюючи його тоталітарні методи.
Мене особисто більше зацикавила демонізація пенісу: чому порівняння з символом, що зазвичай є сакральним проявом сили, раптом виявилося образливим? Досліджуючи цю тему, зрозуміла, що чужі члени для власників — то прояви конкуренції та ворожості. Отже, мабуть, парад вагін був би не таким принизливим для носіїв патріархальних цінностей.
А щодо молодих митців — хочу побажати їм не боятися називати речі своїми іменами й замість акцій "Наш митець — наш митець!" робити протести "Наш доцент — не наш доцент!".”
Мисткиня
"Сам факт цензури викликає почуття злості на систему. Як це, сьогодні, у 2019-му ми ще будемо займатися подібними нісенітницями?
Викладачі творчих вузів розповідатимуть нам про сором перед країною, де йде війна? Вчителі наповнюються обуренням при вигляді подібних образів, а внутрішній патріот повинен образитися, як же так — "воїн з члена"? Це образливо!
Така реакція особисто для мене формує ось який меседж в суспільство: давайте далі замовчувати те, що відбувається в нашій країні, адже у нас йде війна і ми зобов'язані все терпіти.
І справа тут не в "Параді членів" і тому, як це було подано. Все одно, яка саме армія була зображена. Сила та агресія в будь-якій державі як інструмент управління суспільством не припустимі. І проти цього зараз повинні об'єднуватися небайдужі. Показуючи назрілу в нашій країні проблему з усіх сторін і різними способами".
