Гортаючи книги та інтернет-видання про українських націоналістів, неодноразово наштовхувалась на фотографії членкинь УПА у військовій формі зі зброєю у руках. У них мужній погляд та впевнений вигляд, що ставить під сумнів традиційне уявлення про жінку, що ховається за спиною у чоловіка.
Про жіноче обличчя повстанського націоналістичного руху гарно описує відомий історик М. Богачевська-Хом'як у своїй книзі "Білим по білому".
"Жінки, включаючись у боротьбу за права народу, не звертають увагу на статеве приниження. Вони вважали, що здобуття національної автономії принесе їм статеву рівноправність".
Як не парадоксально, але фемінізм і український націоналізм у минулому столітті переплелись воєдино. Жінки активно включились у політичне, військове й соціальне життя країни. Яскравим прикладом є активна участь жіноцтва у діяльності ОУН та УПА.
Точних даних про кількість жінок у цих організаціях, наразі, немає - тема погано досліджена.
Жінки досі залишаються у тіні чоловіків-героїв, що загинули на полі бою. Проте в архівних документах зустрічаються згадки, коли після бою, були знайдені тіла жінок поруч із чоловіками.
Моя прабабуся приймала участь у повстанському житті УПА. Вона була зв'язковою, що стало сімейною таємницею на доволі тривалий час. У її обов'язки входила організація збору харчів від населення для "бандерівців". Після цього вона несла їх до повстанців.
Можливо, прабабуся виконувала й інші завдання, але й цього було достатньо, щоб поставити під загрозу своє життя та майбутнє своєї сім'ї.
На неї денсли в НКВД. Її забрали у в'язницю та побили до напівсмерті. Після цього відправили додому помирати на очах у рідних, проте вона вижила.
Таких історій безліч. Дехто з цих жінок став героїнею фільму чи книжок. Усіх їх пов'язує трагічна доля, катування у в'язницях та відданість своїй справі, яка була не менш небезпечною, аніж бої із окупантом.
Жінки в ОУН-УПА часто займались видавничою справою та поширенням повстанських листівок. Як і у випадку з моєю прабабусею, їх могли помітити та донести в НКВД, бо вони працювали з населенням.
Звісно, усі вони були навчені конспірації та вмінню користуватись зброєю. Як правило, її використовували для самозахисту або самознищення.
Жінки в ОУН_УПА були й розвідницями. Часто вони йшли попереду, і коли усе було спокійно, робили сигнали іншим воякам, що можна просуватись далі.
Часто зв'язкові володіли таємною інформацією і доносили її у потрібні місця. Про це добре знали в органах НКВД, тому застосовували не менш жорстокі тортури до жінок, аніж до чоловіків, щоб отримати таємну інформацію.
Представники правих сил полюбляють апелювати до героїчної боротьби свої дідів у карпатських лісах і лиш подекуди згадувати жінок, які брали участь у повстанському русі.
Внесок жінок у цій боротьбі насправді не менший, аніж чоловіків, що помирали на полі бою.
І ось історія знову повторюється, тільки замість карпатських лісів уже простори Донбасу.
Жінки знову включились у військове життя країни, перетворившись на "невидимий батальйон". Той самий, що сновигав лісами, ризикуючи власним життям, тягав із поля бою поранених і забезпечував вояків необхідним.
Так само, як й тоді, вони відчувають утиски через те, що народились жінками.
