На станції Київського метро у час пік серед натовпу є мінімум три людини із ВІЛ-позитивним статусом. І тільки одна з них про це знає.
Ви відчуваєте різницю між ВІЛ та СНІД? Вважаєте, що це вирок? Уявляєте, як почувають себе у нашому суспільстві люди із ВІЛ-статусом? Або, можливо, думаєте, що усе це зовсім вас не стосується?
Даня Столбунов, активіст об’єднання підлітків та молоді "Teenergizer", переконає вас у необхідності пройти тест на ВІЛ та розкаже усе, що потрібно знати про цей вірус та життя із ним, у нашому подкасті "Update розібрався".
Слухайте подкасти Update в itunes, soundcloud або через "Подкаст плеєр" та слідкуйте за нашими оновленнями.
Я двадцять років живу з ВІЛ, з 16 років — відкрито. Саме тому я займаюся цією проблемою. За десять останніх років ВІЛ-активізму в Україні найбільше подій відбувалося саме в громадському секторі, держава робила не так багато із самого початку появи хвороби.
Коли тільки з’явився ВІЛ серед геїв Сан-Франциско, саме прості люди виходили на вулиці та вимагали для себе лікування. Я живий зараз завдяки організації, що називалася Act Up — це об’єднання людей з ВІЛ, які постійно виходили на акції задля того, щоб фармкомпанії розпочали розробку ліків та розповсюджували їх вільно.
Раніше ВІЛ було захворюванням уразливих груп. Це ЛГБТ-спільнота, секс-працівниці та працівники і люди, що вживають наркотики. Чому саме ці групи населення?
У 1964 році сорока двом геям у Сан-Франциско ставили дуже дивні діагнози — захворювання, що не зустрічаються серед іншого населення. Спочатку ВІЛ називали "гейським раком", адже люди ще зовсім мало знали про цю хворобу.
На той час презервативи використовували лише для того, щоб запобігти вагітності. Людей мало хвилювали інфекції, що передаються статевим шляхом. Геї займалися сексом без презервативів, тому стали уразливими.
ЧИТАЙТЕ: 5 речей, які треба пам'ятати, якщо у близької людини ВІЛ
Люди починали виявляти, як саме ВІЛ передається. Є таке поняття як вірусна концентрація. ВІЛ існує в усьому організмі людини, але його більше у крові, статевих виділеннях та молоці матері — концентрація найвища.
Стереотипи базувалися на тому, що люди дуже мало знали. Коли вірус тільки перейшов до наших країн, це був німий страх для лікарів. На початку 90-х, коли люди помирали від СНІДу, їх у могилах присипали попелом, тому що вважалося, що хвороба передається, як чума. Будували лікарні, які повністю ізольовані. Пацієнт лежав у скляному боксі, до нього заходили люди, наче до Чорнобильської катастрофи: у рукавицях, у масках.
Насправді, люди з ВІЛ безпечні. Є шляхи передачі, але існує антиретровірусна терапія, завдяки якій концентрація вірусу падає. Це називається невизначеність вірусного навантаження.
Дослідження про це принципово важливе для всього світу. Протягом шести років лікарі спостерігали за дискордантними парами, у яких лише один з партнерів був інфікований та приймав антиретровірусну терапію. Такі партнери займалися незахищеним сексом, і жодного випадку, коли хтось заразився, не було.
Якщо людина вживає антиретровірусну терапію, вона безпечна для будь-кого. Те, що таких людей досі бояться, є наслідком непроінформованості.
Коли ВІЛ тільки з’являвся у країнах колишнього СРСР, лікарі писали на плакатах "СНІД – чума XXI сторіччя", йшла масова риторика залякування людей. Такий плакат ще донедавна висів у нашому медичному коледжі.
Держави звикли боротися із наслідками епідемії, а не з причинами, хоча набагато легше просвітити людину, дати їй презерватив, аніж потім її лікувати усе життя. На жаль, в Україні зараз із цим усе дуже невесело: на марш проти сексуальної освіти збираються тисячі людей. Ми відходимо подалі від радянського, але зберігаємо принципову неосвіченість.
У країнах Південної Африки проживає найбільша кількість людей з ВІЛ, але ми займаємо перше місце по швидкості розповсюдження вірусу у Європі. У Африці ця проблема є пріоритетом, нею займаються, а у нас ні, навіть із профілактикою ВІЛ є проблеми.
Що робити із тими, хто розповсюджує ці стереотипи? Пам’ятаєте, нещодавно у соцмережах були повідомлення, що ВІЛ-позитивні люди залишають інфіковані шприци, щоб заразити інших? Але це неможливо, адже ВІЛ гине, коли потрапляє у зовнішнє середовище. Такі інфоприводи робляться лише для того, щоб підняти аудиторію.
Насправді, 67% передачі ВІЛ в Україні здійснюється через гетеросексуальний незахищений контакт. Сьогодні ця хвороба стосується усіх.
У 2015 році, коли я вступав до медичного коледжу, я вперше заявив про себе відкрито. У приймальній комісії мені сказали: "Ой. Чекайте, підіть ще раз до студентської поліклініки, поспілкуйтеся з лікарем". І оце "ой" описує більшу частину реакцій нашого населення на ВІЛ-позитивних людей. Мені відмовили у вступі.
На законодавчому рівні такої заборони немає, адже ВІЛ-позитивні люди не можуть бути лише хірургами та стоматологами.
Коли я усе-таки поступив, викладачі намагалися попереджати моїх одногрупників про мій статус, ніби я збирався усіх колоти голками чи займатися з усіма незахищеним сексом.
Молоде покоління відноситься до цього інакше, одногрупники нормально до мене ставилися.
Найголовніше — інвестувати зараз у молодих людей та освіту, адже освіта — найефективніша профілактична стратегія.
UNAIDS — це програма ООН з ВІЛ/СНІДу, вони створили ціль перемогти хворобу до 2030-го року та назвали її "90, 90, 90". Перші 90 — це відсотки світового населення, протестовані на ВІЛ. Наступні 90 — це ті, хто знають свій статус та мають доступ до антиретровірусної терапії. І треті 90 — це відсотки тих, хто вживає антиретровірусну терапію, люди із невизначеним вірусним навантаженням.
В Україні зараз протестовано на ВІЛ близько 37% населення. У Києві багато реклами про необхідність тестування, але раніше такого не було, і люди поки що з обережністю ставляться до цього. У нас взагалі не існує культури здоров’я.
Через відсутність політичної волі наша країна звикла жити на кошти іноземних донорів. Нас підтримують міжнародні фонди, допомагають закуповувати ліки. Замість того, щоб починати свої програми, Україна призвичаїлася отримувати допомогу.
Третю цифру у цьому каскаді дуже важко вирахувати, у нас низький відсоток прихильності до антиретровірусної терапії.
У світі вже є одна країна, що досягнула цієї мети — це Швейцарія.
Кожна людина може внести свій внесок у боротьбу з ВІЛ. По-перше, розповісти про нього, про те, що він передається трьома простими шляхами. По-друге, піти та здати тест на ВІЛ. Якщо дізнатися завчасно, інфекція не буде небезпечною.
Мій батько помер від СНІДу, саме так я дізнався, що маю ВІЛ-статус. Тоді ж, у дев’ять років, я почав приймати антиретровірусну терапію. До цього я багато хворів, після я почав відчувати себе краще. Ти просто п’єш пігулки і все, більше нічого не змінюється. Також ВІЛ-позитивні люди мають раз на три місяці обстежуватися та здавати аналізи.
Багато хто думає, що якщо він не веде певний спосіб життя, то це його не стосується. Але у вісім років я не займався сексом і не приймав наркотики, а ВІЛ-статус у мене був.
Наприкінці 90-х у нас був спалах епідемії, зараз дуже багато людей зростає з ВІЛ, і дуже складно сказати, скільки їх насправді. За статистикою, в Україні проживає 300 тис. людей з ВІЛ, і це оціночні дані. А на обліку набагато менше.
Є велика та принципова різниця між ВІЛ та СНІД. ВІЛ — це вірус імунодефіциту людини, а СНІД — синдром набутого імунодефіциту. Синдром — це комплекс суб’єктивних симптомів. ВІЛ проходить без симптомів. Він уражає імунітет, і на цьому фоні можуть приєднуватися інші захворювання. Існують ко-інфекції: туберкульоз, гепатит, рак.
Синдром — це термінальна стадія, коли вже з’являються симптоми. Коректно говорити: ВІЛ-інфіковані, інфікуватися на ВІЛ. На СНІД не можна інфікуватися, СНІД — це форма ВІЛ. І це принципово різні речі.
У кожної людини є імунітет, він вираховується у так званих CD4-клітинах. Їх різна кількість у всіх. СНІД — це коли їх показник нижче 200. За допомогою антиретровірусної терапії концентрація ВІЛ падає, а CD4-клітини самі відновлюються. У мене є знайома, що вижила з однією клітиною.
Дуже важливо зрозуміти, що СНІД — це не крапка, з цієї стадії можна повернутися до стадії ВІЛ.
Чому ВІЛ не можна вилікувати? Не існує способу повністю вбити вірус, навіть грипп. Його можна нейтралізувати чи вивести з організму, але ВІЛ унікальний та має властивість ховатися у резервуарах. Такі клітини імунітет не помічає та не може з ними боротися.
Метафорично: у місті треба знищити мафію, але мафія переодягнулася та ховається у поліцейських відділках. Так само і з ВІЛ.
Існують два види вакцин: профілактична та лікувальна. Напрацювань з будь-якої вакцини ВІЛ наразі у світі немає.
Це, насправді, питання удачі. Моїй знайомій пощастило вижити з однією клітиною, іншим — ні.
Є також медичні фактори. Не можна починати лікувати ВІЛ, поки не вилікуєш туберкульоз, адже починаючи лікувати одночасно усе, ти просто руйнуєш організм. Багато хто не встигає, багато хто пропускає прийом таблеток.
Декотрі взагалі не вірять, що існує ВІЛ. ВІЛ-дисидентство розбивається однією фотографією: електронний мікроскоп із одиницею ВІЛ.
Сьогодні існує лікування, презервативи, тести. Одного не вистачає — політичної волі. Треба, щоб здоров’я та життя людини були пріоритетом, щоб у них інвестували.
Підтримку проекту надала Міжнародна громадська організація Internews.
