Я важу трохи менше ста кілограмів, ніколи не була худою, у певний період свого життя скинула багато ваги (так, я важила ще більше). І ще кілька років тому я була щиро переконана: чоловіки* ніколи не займатимуться сексом із товстою жінкою; із жінкою зі стріями (розтяжками), цилюлітом, волоссям на тілі чи розміром ноги більшим за 37. Цьому мене "ласкаво" навчили: глянцеві видання, картинки, серіали, фільми, пісні, ТБ-шоу, ну, і, певна річ, люди навколо.
Нам усім складно, я знаю. Більшість дівчат і хлопців переживають моменти ненависті до своєї зовнішності. Усім нам варто займатися спортом і харчуватися правильно. Але фетфобія — це дещо інше. Фетфобія — це масштаби. Фетфобія стосується абсолютно всіх.
Бо коли ти важиш 57 і депресуєш, що не 55, коли боїшся вийти на вулицю в шортах через целюліт чи стрії — це, дитинко, фетфобія. І якщо на струнких вона "нападає" у вигляді власних сумнівів і мемасів про "уже лето, а ты так и не похудела", то для нас, товстих людей, це щоденна реальність.
Безформний об’єкт із жировими відкладеннями і целюлітом, що, перетягнуті, визирають крізь затісне сексуальне мереживо (бо ж на красиву білизну заслуговують лише ті, хто відповідають "стандартам") — саме так я виглядаю в уявленні мас-культури. В анекдотах про "жирну бабу", яка ледь не задушила чоловіка під час сексу; у серіалах, де секс із товстою дівчиною — проміжна сцена, п’яна помилка дивакуватого друга або ж фетиш героя-невдахи.
Модель та інфлюенсерка Aliss Bonython якось поділилася такими словами: "Усі мої партнер_ки поводилися грубо з моїм тілом. Так, ніби моя комплекція викликала в них лише бажання до жорстокості й не заслуговувала на ніжність". Сексуальне життя товстої жінки зображають так, ніби щоразу (щоразу? тобто секс у товстої жінки буває не один?!), говорячи про секс, вона повинна уточнювати: "… і жодна людина при цьому не постраждала".
Я довго плакала в подушку, загадувала бажання, мастурбувала від жалощів до себе і уявляючи себе "тією худою подружкою", соромилася заходити в магазини білизни, навіть замовляти її онлайн.
Навіть коли схудла, і на мене почали звертати увагу чоловіки (досі пам’ятаю чорношкірого, котрий став першим у моєму житті чоловіком, який намагався зі мною познайомитися, мені тоді було 17 років), я була переконана: без XS/S чи M на ярлиці з одягу ніхто мене не захоче. А навіть якщо захоче, то я не зможу роздягтися перед людиною: розплачуся або розсміюся з ніяковості і страху. Аж раптом Facebook підкинув мені доленосну рекламу новини про американський бренд білизни Aerie.
Мета компанії — зруйнувати ідеали Victoria`s secret. Так я вперше почула про бодіпозитив. Інстаграм перетворився на психотерапію, де один за одним я підписувалася на акаунти товстих моделей і щоразу захлиналася з подиву: "Вони справді насмілилися фотографуватись у гарній білизні без XS/S чи М на ярликах?!". Незабаром уся моя стрічка була заповнена бодіпозитив-активістками з Америки та Британії (українських я шукаю й досі). Жінки з різними типами фігур, вагою, кольором шкіри тощо, тощо, тощо знімались у білизні, демонстрували свою сексуальність і відкривали для мене 17-річної зовсім інший світ. Світ, у якому я теж мала надію і право на секс та стосунки.
Але поруч із "цілющою" силою американського та британського Інстаграму все ще існувала токсична українська реальність. У якийсь момент я з відчаю наважилася завести акаунт на сайті знайомств. Я досі пам’ятаю, як боялася когось лайкати, бо соромилася зізнатися навіть самій собі, що маю право на симпатію до якогось чоловіка (коли світ не дає можливостей, легше самій відмовитися від бажання). Але коли наважилася, мені знесло голову: сотні чоловіків, які хочуть тебе! Тебе! Товсту, жирну, навіть зі стріями, навіть із целюлітом! Певна річ, більшість із них були відвертими фріками, але мені тоді бракувало досвіду й поваги до себе, щоб когось відсіювати.
Саме завдяки тому додатку я познайомилася зі своїм першим коханцем. Мені було 18, йому — це і досі загадка (але явно більше 35). Іноземець. Доглянутий і ввічливий. Відразу сказав, що не любить струнких дівчат. А тепер уявіть собі закомплексовану 18-річну дівчину, котра і мріяти не могла про увагу чоловіків, яка раптом дізнається, що їм. можуть. подобатися. товсті. дівчата.
Так, я знову втратила голову. Я займалася з ним сексом не тому, що хотіла. Я взагалі часто у своєму житті займалася сексом не тому, що хотіла, а тому, що потребувала уваги, намагалася самоствердитися (причому більшість моїх коханців були іноземцями, українські чоловіки ж бо й досі переважно женуться за "картинкою").
Після 18 років ненависті до свого тіла, заздрощів усім подругам, думок про самогубство і приреченість на вічне дівування я нарешті дала собі право подобатися чоловікам. Але й це сталося не відразу. Не допомагали години секстингу з різними чоловіками і їхнім третім "точно" на моє запитання, чи подобаюся. Не допомагав сам секс із різними чоловіками і їхньою ерекцією при мені оголеній. Бо все це — сурогат. Фальшиві, "дешеві" обманки для свідомості, за які хапалася через брак любові та поваги до себе.
Це зараз я розумію, наскільки дурною була, вірячи, що всі ці секси на одну ніч дадуть відчуття самодостатності. І наскільки ризикованою була моя поведінка. Це зараз я вчу себе говорити "ні", вибирати партнерів ретельніше і не стрибати в ліжко лише тому, що він був такий щедрий мене запросити. Зараз. Після чотирьох років тотальної зміни свідомості, боротьби з собою та іншими. І так, це Інстаграм фотопроекту Bebodyaware, моделей Тесс Холідей, Ешлі Ґрехем, Іскри Лоуренси і багатьох інших бодіпозитив-активісток досі вчать мене жити в ліжку з собою.
Я пишу цей текст зі злістю, смутком і вдячністю. Злістю на наше суспільство, яке й досі забирає право на любов до себе в таких, як я. Смутком від усвідомлення, що це мені пощастило знайти Aerie та інші докази того, що товсті теж можуть бути привабливими, займатися сексом, узагалі жити нормальним життям. А в цей час якась тринадцяти-/ двадцяти-/ тридцяти-/ сорокарічна "Аня" досі вважає, що не гідна любові. Вдячністю собі. І тільки собі. За те, що змінююся, розвиваюся, вірю в себе. Бо мені більше нікому дякувати. В Україні тобі по телебаченню не покажуть товсту щасливу жінку.
Тебе можуть подражнити шоу з plus-size моделями, фігури яких теж доволі одноманітні: великі груди, струнка талія, широкі стегна. Можуть ще заманити нехудою ведучою, яка вже за кілька місяців зніматиме блог про схуднення. І приправлять усе рекламою у стилі "Хочеш бути щасливим? Приходь худнути на наш проект". Аби знайти когось, хто створить альтернативну реальність, в Україні треба провести цілу дослідницьку роботу просторами інтернету. Саме тому я наважилася написати цей текст. Бо я знаю, як тобі боляче. І страшно. І образливо. Я знаю, що тобі хочеться любові або ж навіть банального сексу. І ще я знаю, що ти цього варта. Ми всі варті.
Товсті дівчата не вимагають до себе особливого ставлення. Товсті дівчата не заслуговують на оце ваше "особливе ставлення". Товсті дівчата займаються сексом і роблять це не гірше за їхніх струнких подруг. Бо сексуальність — це поза рамками й цифрами на вагах.
Повір у себе. Оточи себе прикладами щасливих жінок із різними фігурами. Одягай те, у чому почуваєшся щасливою. Частіше заглядай у дзеркало. Стань залежною від своєї любові, а не чийогось схвалення. Не озираючись йди після кожного непрошеного "Тобі варто схуднути". І, зрештою, частіше повторюй слова письменниці Чимаманди Нґозі Адічі: "Я важлива. Я важлива завжди. Не «якщо». Не «за умови, що». Я важлива завжди. Крапка".
*Авторка тексту гетеросексуальна і розповідає про свій досвід із цієї точки зору.
